ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/7284/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44); зобов`язання здійснити за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 вважає, що відповідач з порушенням норм законодавства у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року здійснював нарахування та виплату місячного грошового забезпечення та одноразових видів з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому з дня набрання вказаним судовим рішенням законної сили діє редакція пункту 4 Постанови №704 до зазначених змін, а відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня календарного року виплати, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити та одночасно зобов`язати відповідача при виплаті перерахованого грошового забезпечення компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, покликаючись на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням в іншому розмірі, ніж обчисленого з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (а.с.27-32).
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 у період з 04 березня 2015 року по 05 листопада 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується записами військового квитка № НОМЕР_3 (а.с.12-13).
Не є спірною та обставина, що Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 й остання, зокрема, у спірний період (з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року) здійснювала нарахування на виплату грошового забезпечення позивачу, про що свідчать індивідуальні відомості про застраховану особу (а.с.14-15).
З розрахунку розміру грошового забезпечення за 2022-2024 роки (а.с.35) вбачається, що ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 у складі грошового забезпечення щомісячно нараховано та виплачено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію; певний час виплачувалася надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавка за кваліфікацію. Крім того, позивачу нарахована і виплачена грошова допомога для оздоровлення (у квітні 2022 року).
На звернення позивача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_1 листом від 10 квітня 2026 року №1024 повідомила про виплату у належному розмірі грошового забезпечення, у т.ч. щомісячних додаткових та одноразових видів; посадовий оклад та оклад за військовим званням обчислені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а підстави для їх перерахунку відсутні (а.с.16-17).
У цьому спорі порушено питання правильності нарахування позивачу грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року - посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704, а також щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за вказаний період, розмір яких залежить від розміру окладів.
Передусім необхідно зазначити, що за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту прав усіх працівників, службовців, поширюючи дію і на осіб, які проходять публічну чи державну службу, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції, якою було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX), якими строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша), а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, діє тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга).
Отже, до частини позовних вимог за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року строк звернення до суду не застосовується. Щодо решти позовних вимог (за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року), то правове регулювання здійснюється нормами статті 233 КЗпП України, якою установлено строк звернення до суду.
Однак оскільки матеріали справи не містять доказів звільнення позивача з військової служби, то частину другу статті 233 КЗпП України у новій редакції нема підстав застосовувати. Водночас Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
З огляду на вказане нема підстав вважати, що позов подано без дотримання строку звернення до суду, а відтак поновлювати його за клопотанням позивача.
При вирішенні спору по суті суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містили примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Поряд з тим пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Тобто, з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою суду Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704 - та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов`язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік) дійшов таких же висновків.
У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.
Відповідач у листі від 10 квітня 2026 року №1024 підтвердив, що у спірному періоді грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з пунктом 4 Постанови №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, тобто 1762,00 грн (а.с.16-17).
Натомість в Законі України від 14 листопада 2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законі України від 15 грудня 2020 року №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законі України від 02 грудня 2021 року №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законі України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2020 року - 2102,00 грн, з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, з 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Надалі пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі - Постанова №481) абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в новій редакції й установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова №481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Підсумовуючи сказане, суд дійшов висновку, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (до набрання чинності Постановою №481) мали виплачуватися позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року.
Одночасно суд зазначає, що за змістом приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197), військовослужбовцям щомісячно виплачується: надбавка за вислугу років на військовій службі у відповідних відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 розділу ІV); надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків (пункт 1 розділу VI); військовослужбовцям, які мають присвоєну в установленому порядку класну кваліфікацію, займають посади і виконують службові обов`язки за спеціальністю, щомісяця виплачується надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу (пункт 1 розділу VIII); військовослужбовцям, безпосередньо зайнятим шифрувальною роботою, виплачується щомісячна надбавка до посадових окладів у відповідному відсотковому розмірі (пункти 1, 2 розділу XII); щомісячна премія (не менше 10 відсотків посадового окладу), виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункти 1, 2 розділу XVI). Крім того, у разі набуття права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIII).
Отже, розмір щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, премії залежить від розміру окладів.
Таким чином, у межах заявлених позовних вимог підлягає перерахунку за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року усе грошове забезпечення позивача з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року), як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, виплачується грошова компенсація.
За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2, 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, виплата спірного грошового забезпечення у межах задоволених позовних вимог має бути здійснена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.
Про те, що такі вимоги не є передчасними, звертав увагу Верховний Суд, зокрема, у постановах від 08 травня 2025 року у справі №380/6610/24, від 30 квітня 2026 року у справі №140/6730/24 та ін.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату усього грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату усього грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк