ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 року Справа №160/18887/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
02.07.2026 року (30.06.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині пп НОМЕР_2 (наразі - військова частина НОМЕР_3 ), яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . На теперішній час позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. За період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року відповідачем не було здійснено належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Позивач вважає, що під час проведення розрахунку індексації грошового забезпечення відповідач повинен був застосувати базовий місяць - січень 2008 року, оскільки саме у цей період відбулося останнє до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294. Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №159. Також, оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, її виплата має здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку №44.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 03.07.2026 передана судді Пруднику С.В.
07.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
25.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить копія посвідчення.
Так, позивач проходила військову службу у військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 (військова частина НОМЕР_3 ).
Як убачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2026 року № 2301, військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) у період з 01.06.2017 року по 01.02.2023 року перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . До 01.06.2017 року фінансове забезпечення зазначеної військової частини здійснювалося ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Предметом спору у цій справі є правомірність не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року, а також правильність визначення базового місяця для проведення такої індексації.
Як убачається з матеріалів справи, представник позивача - адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна - звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо перерахування та виплати належного позивачу грошового забезпечення, у тому числі індексації грошового забезпечення за спірний період.
Зазначене звернення було опрацьовано фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 у межах наданих повноважень, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2026 року № 1/864.
У листі від 19.04.2026 року № 1/864 відповідач, посилаючись на положення статті 19 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, від 17.07.2003 року № 1078 та від 09.12.2015 року № 1013, зазначив, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у порядку, визначеному відповідними нормативно-правовими актами, та в межах асигнувань, передбачених на їх утримання.
Відповідач також зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 було врегульовано питання зміни структури заробітної плати та проведення індексації, а подальше обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, на думку військової частини НОМЕР_1 , мало здійснюватися починаючи із січня 2016 року.
При цьому військова частина НОМЕР_1 послалася на телеграму Міністерства оборони України від 31.12.2015 року № 248/3/1/1150, відповідно до якої, за твердженням відповідача, у грудні 2015 року відбулося підвищення грошових доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розмірів додаткових видів грошового забезпечення.
Також у листі від 19.04.2026 року № 1/864 відповідач послався на наказ Міністерства оборони України від 27.01.2016 року № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» та зазначив, що у грудні 2015 року відбулося збільшення місячного грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок його складових.
З огляду на наведене відповідач дійшов висновку, що у період із січня 2016 року до березня 2018 року індексація грошового забезпечення мала проводитися з урахуванням індексу споживчих цін, обчисленого наростаючим підсумком, починаючи із січня 2016 року.
Водночас у листі від 19.04.2026 року № 1/864 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що протягом 2015-2018 років за фондом військової частини, затвердженим вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не були передбачені, а фінансування на виплату індексації не здійснювалося.
До зазначеного листа відповідачем додано довідку про нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2026 року № 2301 про нарахування та виплату індексації Дзюбинській- ОСОБА_2 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року, відповідач зазначив, що військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 саме з 01.06.2017 року.
У вказаній довідці відповідач також зазначив, що індексація грошових доходів населення проводиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Разом із тим відповідач у довідці послався на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 15966/0/2-17/16 та № 78/0/66/17, зазначивши, що механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком № 1078 нібито не передбачений.
Крім того, у довідці від 19.04.2026 року № 2301 відповідач послався на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24.09.2018 року № 248/8294 та зазначив, що відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.
При цьому у довідці зазначено, що фінансування на виплату індексації грошового забезпечення не здійснювалося.
Разом із тим у довідці від 19.04.2026 року № 2301 міститься висновок відповідача про те, що підстав для нарахування індексації із базовим місяцем січень 2016 року у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення у грудні 2015 року за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не було.
Згідно з наведеною у довідці таблицею за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2017 року, а також січень та лютий 2018 року суми нарахованої та виплаченої позивачу індексації зазначені як «0,00 грн».
Таким чином, надана відповідачем довідка від 19.04.2026 року № 2301 безпосередньо підтверджує, що у спірний період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення Дзюбинській- ОСОБА_2 фактично не нараховувалася та не виплачувалася.
При цьому відповідач не надав суду розрахунку, відповідно до якого було б визначено конкретну суму індексації, що належала позивачу за кожний місяць спірного періоду, та не навів розрахунку, який би свідчив про відсутність у позивача права на індексацію за відповідний період.
Натомість позиція відповідача фактично зводиться до того, що індексація позивачу не проводилася у зв`язку з відсутністю відповідного фінансування, а також у зв`язку із застосуванням ним січня 2016 року як базового місяця.
Суд також враховує, що позивачем надано розрахунок індексації грошового забезпечення за період з січня 2008 року по березень 2018 року, відповідно до якого розрахунок проведено із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. За даним розрахунком загальна сума індексації за весь наведений у ньому період становить 141 790,40 грн.
При цьому за червень-грудень 2017 року та січень-лютий 2018 року у розрахунку позивача визначені конкретні суми індексації, тоді як у довідці відповідача за ті самі місяці зазначено нульові значення.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність принципової розбіжності між сторонами щодо правових підстав проведення індексації, визначення базового місяця та, як наслідок, розміру належних позивачу виплат.
Водночас обставина не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року відповідачем фактично не спростована, а навпаки, прямо підтверджена листом військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2026 року № 1/864 та довідкою від 19.04.2026 року № 2301.
Таким чином, при вирішенні спору суду належить надати правову оцінку не лише факту ненарахування та невиплати позивачу індексації, а насамперед правомірності визначення відповідачем порядку її обчислення, у тому числі визначення базового місяця, а також посиланню на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для ненарахування та невиплати гарантованої законом індексації грошового забезпечення.
Зазначені обставини у сукупності з положеннями законодавства, що регулювали порядок індексації грошового забезпечення військовослужбовців у спірний період, підлягають оцінці судом при вирішенні питання щодо протиправності бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та належного способу відновлення порушеного права позивача.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.
Правові та організаційні засади підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення визначені Законом України від 03.07.1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів громадян є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають, зокрема, грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру.
Частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів громадян проводиться у разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації.
Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірний період проходила військову службу у військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), яка з 01.06.2017 року перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2026 року № 1/864, наданого у відповідь на звернення представника позивача, відповідач повідомив про відсутність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період, посилаючись, зокрема, на відсутність відповідного фінансування та на застосування січня 2016 року як базового місяця.
До зазначеного листа відповідачем додано довідку від 19.04.2026 року № 2301 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року.
Зі змісту вказаної довідки вбачається, що за червень-грудень 2017 року та січень-лютий 2018 року сума нарахованої та виплаченої індексації зазначена відповідачем у розмірі 0,00 грн.
Таким чином, факт не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року відповідачем фактично підтверджений.
При цьому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання встановленого законом обов`язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки реалізація особою права на отримання передбачених законом соціальних гарантій не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідних бюджетних асигнувань.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиплати сум індексації грошового забезпечення, які передбачені законом.
Отже, з огляду на встановлений факт не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача у цій частині.
Разом із тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по день фактичної виплати індексації включно.
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють громадянам компенсацію втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу.
За приписами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні положення передбачені Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Системний аналіз наведених положень свідчить, що для визначення конкретного розміру компенсації необхідним є встановлення суми належного до виплати доходу, суми фактично виплаченого доходу, періоду його невиплати та відповідних індексів інфляції.
У цій справі на момент її розгляду судом сума індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року відповідачем ще не нарахована та не виплачена.
Водночас суд у межах цього провадження лише встановлює наявність у позивача права на проведення відповідного нарахування та виплати індексації, а остаточний розрахунок належних сум має бути здійснений уповноваженим органом з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
За таких обставин на час розгляду справи відсутня фактично визначена та виплачена сума індексації, щодо якої можливо встановити завершений період прострочення її виплати.
Крім того, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за період до дня фактичної виплати індексації, тобто фактично просить суд встановити протиправність бездіяльності щодо виплати компенсації за період, який на момент ухвалення рішення ще не настав та тривалість якого не може бути визначена судом.
Суд виходить із того, що судовий захист має бути спрямований на поновлення вже порушеного права, а не на вирішення правовідносин, які можуть виникнути у майбутньому залежно від подальших дій сторін та фактичних обставин.
При цьому право на компенсацію за Законом № 2050-III пов`язане саме з порушенням строків виплати відповідного доходу та передбачає проведення розрахунку компенсації з урахуванням конкретного періоду невиплати.
Таким чином, до моменту фактичного нарахування та виплати належної позивачу індексації неможливо остаточно визначити період, за який підлягатиме обчисленню компенсація, її базу та розмір.
Відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації за період з 01.06.2017 року по день фактичної виплати індексації, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію на момент розгляду цієї справи є передчасними.
Суд при цьому враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування Закону № 2050-III, викладені, зокрема, у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 та постанові від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21.
Водночас суд зазначає, що у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд дійшов висновку про можливість нарахування компенсації у разі встановлення судом обов`язку відповідача здійснити донарахування відповідного доходу. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що невиплачений дохід може бути нарахований, зокрема, на підставі судового рішення.
Разом із тим суд враховує, що застосування цього правового висновку має здійснюватися з урахуванням конкретних фактичних обставин справи та змісту заявлених позовних вимог.
У цій справі позивач просить не лише зобов`язати відповідача провести відповідне нарахування, а й визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації за період, кінцева дата якого визначена як день фактичної виплати індексації. На момент ухвалення рішення така дата є невідомою, оскільки сама основна сума індексації ще не нарахована та не виплачена.
За таких обставин суд вважає, що вимога про компенсацію у заявленому позивачем формулюванні не може бути задоволена на цій стадії, оскільки її остаточний розмір та період обчислення безпосередньо залежать від майбутньої дати фактичної виплати основного доходу.
При цьому відмова у задоволенні зазначених вимог як передчасних не позбавляє позивача права після фактичного нарахування та виплати індексації звернутися до відповідача з вимогою про проведення передбаченого Законом № 2050-III розрахунку компенсації, а у разі невиконання відповідачем відповідного обов`язку - реалізувати право на судовий захист.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по день фактичної виплати індексації включно та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію задоволенню не підлягають як передчасні.
Разом із тим, встановивши протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести відповідне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу відповідно до вимог чинного на спірний період законодавства та з урахуванням висновків суду щодо правильного визначення базового місяця.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник