ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 року Справа №160/24711/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та в період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та за період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ).
Відповідач протиправно, починаючи з 05.03.2021, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премій.
Щодо періоду з 18.06.2025 по 05.05.2026 представник позивача зазначила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Зазначені судові рішення скасовано лише постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року, а тому в період з 18.06.2025 по 16.07.2026 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481, яким запроваджено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, був нечинним і не підлягав застосуванню. Представник позивача також послалася на правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, та зазначила, що застосування до спірних правовідносин правової позиції, сформованої після їх виникнення, призвело б до фактичного надання судовому рішенню зворотної дії в часі.
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою (адвокатським запитом), якою просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та в період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року, грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням у 2021, 2022, 2023, 2025, 2026 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2025 року, 01 січня 2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 12.06.2026 № 09/13518-26-Вих відповідач повідомив представника позивача, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн (по 19.05.2023), а з 20.05.2023 - сталу величину в розмірі 1762,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 18.08.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача докази. У цій ухвалі суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.
01.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні повністю.
В обґрунтування відзиву щодо періоду до 19.05.2023 відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Примітки до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 норм права не містять. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 та постановами Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20, від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020, від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20.
Відповідач також зазначив, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 стосувалася прав військових пенсіонерів і не мала відношення до пункту 4 Постанови № 704, до якого Кабінет Міністрів України жодних змін не вносив аж до 12 травня 2023 року; відповідно до пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року № 870, скасування акта Кабінету Міністрів України не поновлює дію актів, які ним скасовані; вирішення питання про невідповідність положень Постанови № 704 не належить до компетенції відповідача, а задоволення позову може призвести до неправомірної перевитрати коштів Державного бюджету України.
Щодо періоду після 19.05.2023 відповідач зазначив, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Кабінет Міністрів України, визначаючи сталу величину, діяв у межах делегованих частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повноважень. Відповідач послався на постанови Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 520/22317/23, від 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, від 16 жовтня 2025 року у справі № 620/10526/24, а також на ухвалу Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/24610/25, та вважає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки стосуються видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Крім того, відповідач зазначив, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 скасовані постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Кабінет Міністрів України уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі. На думку відповідача, у період з 18.06.2025 по 05.05.2026 він правомірно застосував розрахункову величину в розмірі 1762 грн.
Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, а тому на цей час спір щодо її виплати відсутній.
Разом з відзивом відповідач на виконання ухвали суду надав довідку про проходження позивачем військової служби та довідки від 31 серпня 2026 року № 925 і № 926 про розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача. Щодо інших витребуваних документів відповідач зазначив, що в матеріалах справи наявні картки грошового забезпечення, які є первинними документами та в яких зазначені всі складові грошового забезпечення позивача.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72- 76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 11 серпня 2021 року.
Згідно з довідкою начальника відділу кадрів Військової частини НОМЕР_1 старший сержант ОСОБА_1 з 05.03.2021 по цей час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) Державної прикордонної служби України. Зазначена обставина підтверджується також записами військового квитка позивача серії НОМЕР_4 , виданого 06 січня 2026 року.
Отже, у періоди, що є спірними у цій справі (з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року), позивач проходив військову службу у відповідача та перебував на всіх видах забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 .
До позовної заяви додано копії архівних відомостей та особистих карток грошового забезпечення позивача за 2021- 2023 та 2025- 2026 роки, наданих відповідачем представнику позивача разом з листом від 12.06.2026 № 09/13518-26-Вих.
З архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року вбачається, що позивачу, починаючи з березня 2021 року, нараховувалися, зокрема: посадовий оклад (усього 28688,07 грн), оклад за військове звання (усього 6471,29 грн), премія у наднормовому режимі (усього 3815,50 грн), преміювання (усього 36536,50 грн), додаткова премія (усього 5737,61 грн), надбавка за особливості проходження служби, індексація; у червні 2021 року нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 18160,00 грн, у грудні 2021 року - допомогу для оздоровлення в розмірі 10001,30 грн; разом нараховано 193011,95 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.
З архівної відомості за період з січня 2022 року по грудень 2022 року вбачається, що позивачу нараховувалися, зокрема: посадовий оклад у розмірі 3080,00 грн щомісяця, оклад за військовим званням у розмірі 670,00 грн (з липня 2022 року - 740,00 грн), надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія від окладу, додаткова премія, додаткова премія за службу у наднормовому режимі, премія по наказу (у грудні 2022 року - 5000,00 грн), індексація; у серпні 2022 року нараховано допомогу для оздоровлення в розмірі 14847,00 грн, у вересні 2022 року - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з окладу за військовим званням 150 відсотків у розмірі 1110,00 грн; разом нараховано 829874,86 грн.
З архівної відомості за період з січня 2023 року по грудень 2023 року вбачається, що у січні - травні 2023 року позивачу нараховувалися, зокрема: посадовий оклад, оклад за військовим званням у розмірі 740,00 грн, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія від окладу, додаткова премія; у березні 2023 року нараховано допомогу для оздоровлення в розмірі 23643,50 грн, у квітні 2023 року - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з окладу за військовим званням 150 відсотків у розмірі 1110,00 грн.
З архівної відомості за період з січня 2025 року по грудень 2025 року вбачається, що з травня 2025 року позивачу щомісяця нараховувалися: посадовий оклад у розмірі 3260,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 810,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 1017,50 грн, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 3561,25 грн, премія від окладу у розмірі 16463,00 грн, додаткова премія у розмірі 2119,00 грн; з липня 2025 року - індексація; у жовтні 2025 року нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 27230,75 грн, у грудні 2025 року - допомогу для оздоровлення у розмірі 27230,75 грн.
З архівної відомості за період з січня 2026 року по травень 2026 року вбачається, що позивачу нараховувалися: посадовий оклад (у січні - лютому 2026 року - 3260,00 грн, у квітні - травні 2026 року - 2910,00 грн), оклад за військовим званням у розмірі 810,00 грн, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія від окладу, додаткова премія; у травні 2026 року нараховано допомогу для оздоровлення у розмірі 25390,20 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у січні - травні 2026 року позивачу не нараховувалася.
Крім того, у спірні періоди позивачу нараховувалися винагорода за участь в ООС, винагорода (2 лінія), винагорода за бойове чергування, разова грошова винагорода ветеранам, одноразова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419, додаткові винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у тому числі за безпосередню участь у бойових діях та за період перебування на лікуванні.
Згідно з довідкою відповідача від 31 серпня 2026 року № 925 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період з 05.03.2021 по 19.05.2023 розраховувалися відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762,00 грн.
Згідно з довідкою відповідача від 31 серпня 2026 року № 926 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період з 01.06.2025 по 05.05.2026 розраховувалися відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 із застосуванням сталої величини в розмірі 1762,00 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що обчислення грошового забезпечення позивача як за період з 05.03.2021 по 19.05.2023, так і за період з 18.06.2025 по 05.05.2026 проводилося відповідачем із використанням розрахункової величини 1762,00 грн. Зазначена обставина відповідачем не заперечується та прямо визнана ним у відзиві на позовну заяву.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пункті 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 (далі - Постанова № 103), - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічні за змістом положення містили примітки до додатків 1, 12- 14 Постанови № 704.
Проте 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до Постанови № 704, виклавши її пункт 4 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) її пункт 4 вже був викладений у редакції змін, внесених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, і передбачав використання такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка діяла до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі позивача, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, в якій, зокрема, зазначено, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінювався на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на спірні правовідносини не впливає, оскільки такою розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 04 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року), а також у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до частини п`ятої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення суду апеляційної інстанції, суду касаційної інстанції набирають законної сили з дати їх прийняття.
Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 18 червня 2025 року - з дня набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 - пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 втратив чинність, а зміни, внесені ним до пункту 4 Постанови № 704, не підлягали застосуванню. З цієї дати розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими для учасників справи, для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, фізичних і юридичних осіб та їх об`єднань на всій території України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 (адміністративне провадження № К/990/31448/25) касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Верховний Суд виходив з того, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, делеговано Кабінету Міністрів України, а також зазначив, що пункт 2 Постанови № 481 після набрання нею чинності став нормою акта, до якого внесено зміну, та вичерпав свою дію. У резолютивній частині зазначеної постанови вказано, що вона набирає законної сили з дати її ухвалення.
Суд зауважує, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (частина п`ята статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України) і зворотної дії в часі не має. Постанова Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 не містить висновку про поширення її дії на правовідносини, що існували до її прийняття, як і висновку щодо правових наслідків набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року для періоду з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права, вимагає, щоб особа мала можливість передбачити правові наслідки своєї поведінки та покладатися на чинне на відповідний момент правове регулювання.
За таких обставин у період з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним і не міг бути застосований відповідачем як суб`єктом владних повноважень, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Скасування судових рішень у справі № 320/29450/24 постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року не змінює правового регулювання, яке існувало у зазначений період, і не може погіршувати становище позивача щодо грошового забезпечення, право на яке виникло до ухвалення цієї постанови.
Спірний у цій справі період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року повністю охоплюється періодом, протягом якого пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним.
Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, відповідно до якого з огляду на визначені частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. Суд також указав, що пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції передбачив розрахунковою величиною прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня календарного року, як державний соціальний стандарт, покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців у зв`язку зі зростанням цін та інфляцією.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року встановлений у розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2021 року - у розмірі 2270,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), станом на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), станом на 01 січня 2025 року - у розмірі 3028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»), станом на 01 січня 2026 року - у розмірі 3328,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).
Отже, за період з 05.03.2021 по 19.05.2023 та за період з 18.06.2025 по 05.05.2026 позивач мав право на нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року, однак нарахування відповідачем були здійснені із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, тобто неправильно.
Доводи відповідача суд відхиляє з таких підстав.
Твердження відповідача про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не стосувалася пункту 4 Постанови № 704, суд не бере до уваги, оскільки саме пунктом 6 Постанови № 103, який визнано протиправним і скасовано зазначеною постановою, було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 щодо застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року. Посилання відповідача на пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року № 870, є безпідставним, оскільки ця норма регулює наслідки визнання актів Кабінету Міністрів України такими, що втратили чинність, самим Кабінетом Міністрів України, а не наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним у судовому порядку, які визначаються статтею 265 Кодексу адміністративного судочинства України. Відновлення первинної редакції пункту 4 Постанови № 704 з 29 січня 2020 року підтверджено наведеною вище усталеною практикою Верховного Суду.
Посилання відповідача на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 та постанови Верховного Суду 2021 року у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, № 240/12309/20, № 520/5794/2020, № 480/5496/20 суд відхиляє, оскільки позивач не заявляє вимог про застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Предметом спору є застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на що обмеження, встановлене Законом № 1774-VIII, не поширюється, як це зазначено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 520/22317/23, від 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, від 16 жовтня 2025 року у справі № 620/10526/24 та ухвалу Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/24610/25 суд не бере до уваги, оскільки, як вбачається з наведеного відповідачем змісту цих судових рішень, у них сформовано висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 до правовідносин, які мали місце в період чинності пункту 2 Постанови № 481, тобто до 18 червня 2025 року. Питання щодо наслідків втрати чинності пунктом 2 Постанови № 481 з 18 червня 2025 року у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі № 320/29450/24 у цих справах не вирішувалося, а тому правовідносини в зазначених справах та у цій справі не є подібними.
Висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, щодо повноважень Кабінету Міністрів України установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів у твердому (фіксованому) розмірі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли та існували в період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року, тобто до ухвалення зазначеної постанови, коли пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Не змінює висновків суду й та обставина, що у постанові від 16 липня 2026 року Верховний Суд зазначив про вичерпання пунктом 2 Постанови № 481 своєї дії з моменту набрання нею чинності. Цей висновок сформульований судом касаційної інстанції лише 16 липня 2026 року. До цієї дати рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, яким пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 визнано протиправним та нечинним, набрало законної сили, було обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України і зумовлювало правові наслідки, визначені частиною другою статті 265 цього Кодексу, - втрату чинності змінами, внесеними цим пунктом до пункту 4 Постанови № 704. Відповідач, отже, не мав правових підстав у зазначений період застосовувати фіксовану розрахункову величину 1762 грн.
Доводи відповідача про те, що вирішення питання щодо невідповідності положень Постанови № 704 не належить до його компетенції, суд відхиляє, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати нормативно-правові акти в чинній редакції, з урахуванням судових рішень, якими відповідні положення визнано протиправними та нечинними.
Посилання відповідача на можливу перевитрату коштів Державного бюджету України не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права позивача. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідач не виконав.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що це питання вирішене в ухвалі про відкриття провадження у справі від 18.08.2026, в якій суд з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та того, що позивач продовжує проходити військову службу у відповідача, дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено. Відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв та відповідних доводів у відзиві не наводив. З огляду на це заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду окремого вирішення не потребує.
Щодо позовних вимог у частині перерахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премій суд зазначає, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) цих видів грошового забезпечення залежно від дати їх нарахування.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
З архівних відомостей Військової частини НОМЕР_1 про нарахування грошового забезпечення позивача слідує, що допомога для оздоровлення нараховувалася позивачу у грудні 2021 року (10001,30 грн), у серпні 2022 року (14847,00 грн), у березні 2023 року (23643,50 грн), у грудні 2025 року (27230,75 грн) та у травні 2026 року (25390,20 грн), тобто в межах спірних періодів, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2025 та 2026 роки.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань нараховувалася позивачу у вересні 2022 року (1110,00 грн), у квітні 2023 року (1110,00 грн) та у жовтні 2025 року (27230,75 грн), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Натомість у 2021 році та в період з 01.01.2026 по 05.05.2026 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, тому в задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Також з архівних відомостей слідує, що у спірні періоди позивачу нараховувалися та виплачувалися премії (преміювання, премія від окладу, додаткова премія, премія у наднормовому режимі, додаткова премія за службу у наднормовому режимі, премія по наказу), розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок нарахованих та виплачених у спірні періоди премій.
Разом з тим суд зазначає, що винагорода за участь в ООС, винагорода (2 лінія), винагорода за бойове чергування, разова грошова винагорода ветеранам, одноразова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2024 року № 419, а також додаткові винагороди, нараховані та виплачені позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, установлені у фіксованих розмірах та не залежать від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а тому перерахунку у спірних правовідносинах не підлягають.
Щодо позовних вимог у частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
За приписами пунктів 3- 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми утриманого податку.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 дійшов висновку, що виплата перерахованих сум грошового забезпечення має бути проведена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Доводи відповідача про відсутність спору щодо виплати грошової компенсації суд відхиляє, оскільки обов`язок здійснити таку компенсацію виникає саме у зв`язку з виплатою перерахованого грошового забезпечення, а тому має бути визначений судом одночасно із зобов`язанням здійснити такий перерахунок.
Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за періоди з 05.03.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 05.05.2026 має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Інших судових витрат учасниками справи не заявлено.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 241- 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Задовольнити частково позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та за період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2025 та 2026 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2025 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, за період з 05 березня 2021 року по 19 травня 2023 року та за період з 18 червня 2025 року по 05 травня 2026 року, допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2025 та 2026 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2025 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун