ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
З ПИТАНЬ РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ
24 вересня 2026 року Справа № 280/7661/26
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Бюро економічної безпеки України, Територіального управління БЕБ у Закарпатській області про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Територіального управління БЕБ у Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач 1), Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ в Закарпатській області щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3 028,00 грн, у 2025 році у розмірі 3 028,00 грн;
визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., у 2026 році у розмірі 3328,00 грн;
зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки в Закарпатській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028,00 грн. з урахуванням проведених виплат, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 3028,00 грн. з урахуванням проведених виплат;
зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 3028,00 грн.; у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 3328,00 грн., з урахуванням проведених виплат;
визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн;
зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 3328,00 грн., з урахуванням проведених виплат.
Ухвалою від 29 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Від представника Бюро економічної безпеки України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого , а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Отримуючи грошове забезпечення у неналежному, на думку позивача, розмірі, він має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист. Вимоги позивача фактично охоплюють період починаючи з 2024, тоді як із позовом він звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу значного часу з моменту здійснення кожної із спірних виплат. При цьому жодних об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду, позивачем не наведено та належними доказами не підтверджено.
Від представника Територіального управління БЕБ у Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зокрема просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та залишити позовну заяву в частині вимог, заявлених до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області, без розгляду. В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що позовну заяву подано до суду 24.07.2026, тобто зі значним пропуском тримісячного строку звернення до суду за вимогами, що стосуються періоду служби у ТУ БЕБ у Закарпатській області. Клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів поважності причин його пропуску позивачем не заявлено і не надано. Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому особа, яка його отримує, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів саме з дня отримання першої такої виплати, і можливе порушення прав позивача закінчилося в день такої виплати, що спростовує доводи про триваючий характер порушення. Першу виплату грошового забезпечення у ТУ БЕБ у Закарпатській області позивач отримав у липні 2024 року. Отримуючи грошове забезпечення у неналежному, на його думку, розмірі, позивач мав реальну та об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість і вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, порядок її обчислення та нормативні підстави відповідного розрахунку. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивними обставинами, що перешкоджали своєчасній реалізації права на судовий захист. Вимоги позивача до відповідача 2 охоплюють період починаючи з 2024 року, тоді як із позовом він звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу значного часу з моменту здійснення кожної зі спірних виплат. Жодних об`єктивних перешкод, які унеможливлювали б своєчасне звернення до суду, позивачем не наведено та належними доказами не підтверджено.
Суд, розглянувши подані клопотання, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 та 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України. Служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Отже, служба у Бюро економічної безпеки України належить до публічної служби, спір у цій справі стосується правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача за період проходження ним служби.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб`єкта приватного права.
Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.
Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 розмежував правове регулювання строку звернення до суду працівника, трудові (службові) відносини якого продовжуються, та спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, після припинення службових відносин вимоги особи, пов`язані з належністю виплати грошового забезпечення за час проходження служби, у контексті вирішення питання про дотримання строку звернення до суду підлягають оцінці з урахуванням спеціального правила частини другої статті 233 КЗпП України.
Судом установлено, що в період з 29.06.2024 по 24.07.2025 позивач проходив службу в в Територіальному управлінні БЕБ у Закарпатській області.
У подальшому, наказом Бюро економічної безпеки України від 22.07.2025 № 140-к/ДСК-ДП позивача переведено для подальшого проходження служби до центрального апарату Бюро економічної безпеки України з 25.07.2025, у зв`язку із чим його виключено зі списків особового складу Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області та направлено до нового місця проходження служби на посаді детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України.
Наказом Бюро економічної безпеки України від 19.06.2026 № 191-к/ДСК-ДП позивача звільнено з посади детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України, 23.06.2026.
Позов подано до суду 24.07.2026, тобто в межах установленого законом тримісячного строку.
За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованими, а передбачені КАС України підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника Бюро економічної безпеки України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
У задоволенні клопотання представника Територіального управління БЕБ у Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ж.М. Чернова