Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2026 року Справа № 520/9981/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 05.08.1987 до 01.11.1990, 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.11.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022 (вимога-1); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 05.08.1987 до 01.11.1990, 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.11.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022, з дати призначення пенсії, тобто з 20.10.2025 (вимога-2); - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову покликається на те, що 25.02.2026 на адвокатський запит ГУ ПФУ в м. Києві повідомлено, що заява про призначення пенсії позивача розглядалась ГУ ПФУ у Харківській області, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 05.08.1987 року по 01.11.1990, 01.07.1997 року по 31.12.1997 року, з 01.01.2002 року по 31.01.2002 року, з 01.02.2012 по 28.02.2012 року, з 01.11.2017 року по 01.04.2018 року, з 01.06.2019 по 30.07.2019 року, з 01.03.2022 року по 01.03.2022 року, у зв`язку із відсутністю сплати страхових внесків (не подання чи неправильне подання звіту про нараховані внески). Вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування вищезазначених періодів роботи такими, що порушують права позивача на соціальне забезпечення та призвели до безпідставного зменшення розміру пенсії позивача. У зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.
Від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - відповідач-1) надійшов відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район) із заявою № 19052 від 02.10.2025 року щодо перерахунку пенсії згідно із ч.4 ст.42 згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058. Заява № 19052 від 02.10.2025 опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням № 262440018693 від 02.10.2025 ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії згідно із ч.4 ст.42 Закону з урахуванням набутого страхового стажу та заробітної плати після призначення пенсії ( зараховано з 01.05.2023 по 31.08.2025 року). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області процесуальне рішення від 18.05.2023, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу оспорюваних періодів не виносилось, у зв`язку з чим Головне управління ПФУ в Харківській області не є належним відповідачем у даній адміністративній справі. Питання щодо призначення позивачу пенсії знаходилось на розгляді Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким було розглянуто заяву позивача від 18.05.2023 року щодо призначення пенсії, та яке є належним відповідачем у даній адміністративній справі. Просить у позові відмовити.
Головним управління пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач-2) подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що згідно з заяви від 18.05.2025 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) з 18.06.2023. Заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховані зазначені Вами періоди роботи з 05.08.1987 по 01.11.1990 (запис №14 містить виправлення в наказі про звільнення з роботи), з 01.07.1997 по 31.12.1997 (запис про звільнення відсутній), з 01.01.2002 по 31.01.2002 (відсутні дані СПОВ) на підставі трудової книжки НОМЕР_1 ; періоди роботи з 2004 року враховані за даними, які наявні в Реєстрі застрахованих осіб. Періоди роботи з 05.08.1987 по 01.11.1990, з 01.07.1997 по 31.12.1997 можливо зарахувати при наданні підтверджуючих довідок, виданих підприємствами, на яких пенсіонер працював або їх правонаступниками. Просить у позові відмовити.
Головним управлінням пенсійного фонду України у Вінницькій області (надалі - відповідач-3) не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.
Позивачем подано до суду відповідь на відзиви відповідачів-1 та-2. Наводить пояснення про те, що посилання ГУ ПФУ у Харківській області про те, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії здійснювався саме ГУ ПФУ у Вінницький області, не підтверджені жодними доказами. З доданих до відзиву документів не вбачається підтвердження зазначеної обставини. Заперечення по суті позовних вимог щодо наявності чи відсутності підстав для зарахування спірного стажу ГУ ПФУ у Харківській області не надано. Щодо відзиву на позов поданого ГУ ПФУ у м. Києві необхідно зазначити, що аргументи ГУ ПФУ у м. Києві зазначені у відзиві на позов повністю повторюють текст відповіді на адвокатський запит представника позивача, в частині, що стосувалась підстав не зарахування спірного стажу. Нові заперечення ГУ ПФУ у м. Києві не надавались. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 01.05.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.
Ухвалою суду від 11.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
22.06.2026 ухвалою суду витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві докази: рішення пенсійного органу стосовно розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.05.2023 про призначення пенсії за віком та/або рішення пенсійного органу яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу оспорюваних періодів, про що вказано у листі ГУ ПФ України в м. Києві від 25.02.2026 №2600-0202-8/28797.
Ухвалою суду від 06.07.2026 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області докази, а саме: рішення пенсійного органу стосовно розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.05.2023 про призначення пенсії за віком та/або рішення пенсійного органу яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу оспорюваних періодів.
Ухвалою суду від 22.07.2026 залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якості другого відповідача.
Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, ОСОБА_2 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у відповідача-2, з 18.05.2023 на підставі рішення відповідача-3 про призначення пенсії від 25.05.2023, яке міститься у матеріалах справи.
ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою № 19052 від 02.10.2025 щодо перерахунку пенсії згідно із ч.4 ст.42 згідно з Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058.
Заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням відповідача-1 від 02.10.2025 № 262440018693 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії згідно із ч.4 ст.42 Закону з урахуванням набутого страхового стажу та заробітної плати після призначення пенсії (зараховано періоди роботи з 01.05.2023 до 31.08.2025).
Відповідач-1 наводить аргументи про те, що рішення від 18.05.2023, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу оспорюваних періодів ним не ухвалювалось. Натомість таке рішення прийнято відповідачем-3.
Так дійсно, відповідачем-3 прийнято рішення від 25.05.2023 про призначення пенсії за віком позивачу з 18.05.2023, що підтверджено відповідним рішенням, яке надано на викаонян ухвали суду про витребування доказів.
Відповідно до РС-право, яке надано відповідачами-1 та -3, під час призначення пенсії позивачу не зараховано наступні періоди роботи: з 05.08.1987 до 01.11.1990, з 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022.
Отже оспорюваний період роботи позивача з 01.11.2017 до 30.11.2017 все ж таки зарахований до страхового стажу позивача, що підтверджено відомостями РС-право стосовно позивача станом на день прийняття рішення про призначення пенсії позивачу та і станом на день перерахунку пенсії позивача за заявою від 02.10.2025.
Відповідно до листа відповідача-2 від 25.02.2026 установлено, що оспорюванні періоди не зараховано до страхового стажу у зв`язку із відсутністю сплати страхових внесків (не подання чи неправильне подання звіту про нараховані внески) роботодавцями позивача.
Не погоджуючись з діями відповідача-1, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом №1788-XII.
Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Приписами абз.1 п.3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд установив, оспорювані періоди діяльності позивача підтверджено записами трудової книжки позивача серії від НОМЕР_2 .
Відповідач-2 у листі від 25.02.2026 наводить доводи про те, що періоди роботи з 05.08.1987 до 01.11.1990 (запис №14 містить виправлення в наказі про звільнення з роботи), з 01.07.1997 до 31.12.1997(запис про звільнення відсутній). Можливо зарахувати при наданні підтверджуючих довідок, виданих підприємствами, на яких пенсіонер працював або їх правонаступниками, з одночасним зверненням до органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії встановленого зразку.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу згідно з правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17 однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".
Суд зауважує, що пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 визначено, що уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників приймаються для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємством, установою або організацією необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 (справа №234/13910/17), від 07.03.2018 (справа №233/2084/17).
Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Крім того, згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці позивача щодо вищевказаних оспорюваних періодів.
Тобто, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для з`ясування обставин наявності у позивача стажу.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи наведене вище, а також відсутність недоліків у трудовій книжці позивача, суд прийшов висновку, що органом пенсійного фонду допущено бездіяльність у неврахуванні спірних періодів з 05.08.1987 до 01.11.1990 та з 01.07.1997 до 31.12.1997до страхового стажу позивача, а відтак таку суд визнає протиправними.
Стосовно частини позовних вимог щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи: з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022, у зв`язку із відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, суд прийшов наступного.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Окрім того, абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника застрахованої особи.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачеві таких періодів.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату внесків лежить на роботодавці.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 зазначив, що заборгованість роботодавця не може бути підставою для виключення періодів зі стажу.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що посилання на відсутність сплати страхових внесків, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки відповідальність за це покладено на роботодавця, а відтак несплата страхових внесків останнім не може мати негативні наслідки для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.
З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що органом пенсійного фонду допущено бездіяльність у неврахуванні спірних періодів: з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022 до страхового стажу позивача, а відтак таку суд визнає протиправними.
Щодо належності відповідача за позовною вимогою-1, суд дійшов висновку про те, що оскільки протиправної бездіяльності було допущено органом пенсійного фонду під час прийняття рішення від 25.05.2023 про призначення позивачу пенсії за віком з 18.05.2023, а відтак саме відповідачем-3 допущено бездіяльність щодо незарахування до страхового стажу наведених періодів, яку суд визнав протиправною, а відтак у цій позовні вимозі до відповідача-1 слід відмовити.
Щодо способу захисту порушеного права позивача в частині зобов`язальних позовних вимог, суд прийшов наступного.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд повторно відмічає, що позивач 02.10.2025 звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, яка за принципом екстериторіальності розглянута відповідачем-1 та здійснено перерахунок пенсії позивача із зарахуванням до стажу позивача періоду роботи з 01.04.2022 до 31.03.2023.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на викладене та з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок пенсії за віком позивачу відповідно до заяви від 02.10.2025 №19052, із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи: з 05.08.1987 до 01.11.1990, з 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022.
Щодо частини позовної вимоги-2 про виплату пенсії позивачу відповідачем-1, суд прийшов наступного.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з п. 4.10 Порядку 22-1 Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Суд установив, що розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії за заявою позивача від 02.10.2025 здійснювало ГУ ПФУ в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку 22-1.
Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії без урахування до страхового стажу певних періодів роботи позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд зазначає про відсутність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати позивачу пенсію за віком після проведення її перерахунку з урахування зарахованого до страхового стажу періодів роботи позивача, адже останній перебуває на пенсійному обліку у відповідача-2.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що оскільки позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача-2, який після ухвалення відповідачем-1 рішення про перерахунок пенсії із зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу на виконання судового рішення, зобов`язаний передати електронну пенсійну справу позивача до відповідача-2 для виплати позивачу пенсії за віком, а відтак підстави стверджувати що відповідач-2 не здійснить виплату перерахованої пенсії на виконання рішення про перерахунок пенсії прийняте суб`єктом владних повноважень у суду відсутні. Подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (відповідача-2) щодо невиконання рішення відповідача-1 про перерахунок пенсії можуть бути предметом судового розгляду, однак виникнення необхідність звернення до суду з цього питання у цій справі не установлено, а відтак у такій позовній вимозі необхідно відмовити.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача-1 та -3 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі по 1331,20 грн з кожного.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 05.08.1987 до 01.11.1990, з 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 20.10.2025, у відповідності до заяви позивача від 02.10.2025 №19052, із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 01.07.1997 до 31.12.1997, з 01.01.2002 до 31.01.2002, з 01.02.2012 до 28.02.2012, з 01.12.2017 до 01.04.2018, з 01.06.2019 до 30.07.2019, з 01.03.2022 до 31.03.2022.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, 5, код ЄДРПОУ 14099344;
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, місцезнаходження - місто Вінниця, вулиця Зодчих, будинок №22, код ЄДРПОУ 13322403;
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок №16, код ЄДРПОУ 42098368.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 25.09.2026.
Суддя М. І. Садова