Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 р. Справа № 440/5459/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/5459/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:
- визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №16001-132622957-2026-1 від 24.04.2026 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги сім`ї потерпілого;
- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити страхову виплату, відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, в зв`язку зі смертю чоловіка.
В обґрунтування позову зазначила, що у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, вона набула право на одноразову допомогу у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. Проте відповідачем постановою від 24.04.2026 у виплаті такої допомоги відмовлено із посиланням на те, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка. Позивачка зазначає, що відповідач помилково вважає, що для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого необхідно подати документи, що підтверджують однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим.
Вказала, що норми чинного законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому той факт, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання її чоловіка, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що вони не проживали разом однією сім`єю та не вели спільного господарства.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.04.2026 №16001-132622957-2026.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Сімейний кодекс не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, але визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Водночас територіальні органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями визначати поважність причин, за яких дружина та чоловік спільно не проживають за відсутності відповідного судового рішення чи інших належних доказів. Окрім того, сам факт перебування у зареєстрованому шлюбі не є безумовним підтвердженням фактичного спільного проживання та ведення спільного господарства.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.08.1994 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 06.01.2000.
ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджено актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 19 грудня 2025 року о 14 годині 55 хвилин форми Н-1/П від 24.03.2026 та копією свідоцтва про смерть від 20.12.2025 серія НОМЕР_2 .
Позивач 16.04.2026 звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про виплату одноразової допомоги сім`ї відповідно до ст. 42 Закону України № 1105-XIV від 23.09.1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Постановою від 24.04.2026 №16001-132622957-2026 відповідач відмовив у призначенні одноразової допомоги сім`ї потерпілого у зв`язку непідтвердженням спільного проживання померлого потерпілого та його дружини на день настання страхового випадку.
У постанові зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ; проживав АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 зареєстрована та проживала АДРЕСА_3 .
Відповідно, для підтвердження можливості окремого проживання ОСОБА_1 з чоловіком, заявниця може надати документи, що підтверджують поважність причин окремого проживання, зокрема, рішення суду.
Крім того, в учасниках звернення фігурує повнолітній син подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що має згідно даних Реєстру застрахованих осіб спільну з батьком адресу реєстрації та проживання.
Тобто, на думку відповідача, ОСОБА_3 маючи спільну реєстрацію з батьком, після досягнення повнолітті може бути членом сім"ї, що складається з однієї людини.
На момент смерті потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жоден учасників звернення не належать до осіб, передбачений статтею 35 Закону №1105.
Позивач, не погодившись з таким рішенням відповідача, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону №1105-XIV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Частиною 5 статті 36 Закону України №1105-XIV встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова грошова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 24.03.2026, то члени його сім`ї мають право на одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до статті 37 Закону №1105-ХІV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.
За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Єдиного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Згідно статті 38 Закону №1105-ХІV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Статтею 39 Закону №1105-ХІV установлено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.
Отже, Законом №1105-ХІV визначений виключний перелік випадків, за яких Уповноважений орган управління відмовляє у страховій виплаті.
Колегія суддів зазначає, що положеннями Закону №1105-XIV встановлено два різні види грошової виплати:
(1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
(2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого визначає Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1.
Відповідно до пункту 1 Розділу I Порядку, цей Порядок визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого.
За правилами пункту 1 Розділу II Порядку, заява про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат (крім виплат, які призначаються страхувальником) подається потерпілим або особою, яка має право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2 Розділу II Порядку визначено, що заява разом з документами, необхідними для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат подається:
для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат за формою згідно з додатками 1, 2 до цього Порядку;
для компенсації витрат на проїзд потерпілого, який став особою з інвалідністю, до місця лікування та/або реабілітації і у зворотному напрямку та витрат на проїзд і житло особи, яка супроводжує потерпілого до місця лікування та/або реабілітації (якщо потерпілому визначено потребу в супроводі), за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку;
для відшкодування витрат на поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
Відповідно до пункту Розділу II Порядку, незалежно від виду страхової виплати, щодо якої звертається особа, під час подання заяви особа надає:
паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України) у разі призначення виплат на дитину;
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).
Особа може пред`явити копію документа, що засвідчує реєстрацію особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у тому числі в електронній формі.
Інформація, що міститься в державних електронних інформаційних ресурсах, отримується шляхом електронної інформаційної взаємодії або направлення запитів до власників (розпорядників) зазначених відомостей.
Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Відповідно до пункту 1 Розділу IX Порядку, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати: одноразова допомога сім`ї потерпілого; одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого; щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.
За приписами пункту 3 Розділу IX Порядку, для призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого особи, які мають право на такі виплати, подають в електронній формі засобами Порталу Дія (за наявності технічної можливості) або вебпорталу Пенсійного фонду до органу, що призначає страхову виплату, заяву за формою відповідно до додатка 2 до цього Порядку. Заява може бути подана у формі паперового документа.
Особи, які мають право на виплати у разі смерті потерпілого, мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Органом, що призначає страхову виплату, до електронної справи про страхові виплати додаються:
акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;
виписка з акта огляду МСЕК про встановлення причинного зв`язку з травмою або захворюванням, отриманим на виробництві (у разі наявності);
довідка про розмір середньої заробітної плати перед настанням страхового випадку;
надані заявником документи, що підтверджують смерть потерпілого, родинні стосунки та право на одержання утримання від потерпілого.
Відповідно до пункту 4 Розділу IX Порядку, розмір одноразової допомоги сім`ї потерпілого (далі - одноразова допомога сім`ї) дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
З огляду на вказане, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, та закріплено, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов`язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім`ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві.
Водночас, для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім`ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв`язків з померлим потерпілим.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка подала заяву з про отримання одноразової допомоги на сім`ю як член сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, до якої додала усі необхідні документи з вказаного вище переліку.
Так, підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги сім`ї потерпілого відповідно до оскаржуваної Постанови від 24.04.2026 було те, що при розгляді поданих документів встановити факт спільного проживання однією сім`єю на день смерті неможливо.
Разом з тим, жодної з перелічених у статті 39 Закону №1105-ХІV підстав для відмови у страховій виплаті відповідач не вказав.
Суд, з огляду на наявність спору у цій справі, зазначає, що відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне місце проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
Для вирішення питання щодо наявності права на отримання страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім`єю.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 №2947-III (далі - СК України), Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
За правилами частини першої статті 56 СК України, дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22 сформулював висновок, відповідно до якого враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України та Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Тому, встановлена Порядком №11, обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
Верховний Суд також зауважував, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому. Враховуючи встановлену під час розгляду справи невідповідність положень пункту 5.1 розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім`єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, Верховний Суд дійшов висновку, що правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за змістом висновків Верховного Суду, сформульованих у наведеній справі, неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім`ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого. Тому визначальним є факт проживання однією сім`єю.
По суті доводів рішення відповідача про те, що місце реєстрації позивачки та її померлого чоловіка не співпадають, що є підставою для відмови у призначенні родині такої страхової виплати, колегія суддів зазначає, що норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому відсутність реєстрації місця проживання позивачки за зареєстрованим місцем проживання померлого члена сім`ї, а саме чоловіка ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що останні не проживали разом.
Виконавчим комітетом Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області видана Довідка від 09.04.2025 №68 про те, що ОСОБА_4 фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , разом з чоловіком ОСОБА_5 .
Відповідно до довідки Гаврилівського ліцею Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 23.04.2026 №30 ОСОБА_1 працювала прибиральницею в Гаврилівському ліцеї, зокрема, з 27.02.2006 по 05.12.2025.
Зазначені вище довідки свідчать про те, що ОСОБА_2 на день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_4 , та ОСОБА_1 , без реєстрації, до дня смерті ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство.
З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та Закону № 1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.
Як зазначалося вище, статтею 39 Закону №1105-XIV визначено вичерпний перелік обставин, за яких уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг.
Наявності таких обставин у спірних правовідносинах відповідачем не доведено, а тому позивачу безпідставно відмовлено у призначенні виплати.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправною постанови відповідача від №16001-132622957-2026 від 24.04.2026 та її скасування, зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону №1105-ХІV одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Такий спосіб захисту прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 по справі № 440/5459/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна