ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/44318/24 Головуючий у 1 інстанції: Жук Р.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження з 20 березня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 20 березня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження ОСОБА_1 розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень, проведених індексацій, проведених та подальших перерахунків, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 21 березня 2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень, проведених індексацій, проведених та подальших перерахунків, без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 21 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що пенсія позивача призначена відповідно до Закону № 796-XII, а положеннями статті 67 цього Закону передбачено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Апелянт посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 визнано неконституційними відповідні приписи статті 2 Закону № 3668-VI та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, водночас вважає, що до визначення порядку та асигнувань для виконання цього рішення виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій по інвалідності, обчислених у розмірі відшкодування фактичних збитків, має продовжуватися у визначених до виплати розмірах. Крім того, відповідач наголошує, що територіальні органи Пенсійного фонду України при призначенні та перерахунку пенсій зобов`язані керуватися нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, а тому в його діях відсутні порушення вимог чинного законодавства. Також, апелянт зазначає, що визначення конкретного грошового розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим, суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідача.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, віднесеної до категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06 жовтня 2022 року Київською обласною державною адміністрацією.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до перерахунку пенсії станом на 01 березня 2024 року, основний розмір пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок становить 61 854,92 грн, водночас, розмір пенсійної виплати обмежено сумою 23 610,00 грн, що відповідає десяти прожитковим мінімумам, установленим для осіб, які втратили працездатність.
22 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо проведення перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Листом від 09 вересня 2024 року № 5137-26273/С-02/8-1000/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, пославшись на положення статті 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з обмеженням розміру призначеної пенсії, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №796-XII, такий закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно із статтею 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За приписами частини 1 статті 54 Закону №796-XIІ, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, відповідно до перерахунку пенсії станом на 01 березня 2024 року, розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок становить 61 854,92 грн, однак до виплати пенсію обмежено сумою 23 610,00 грн.
Згідно з вимогами статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, становить 23 610,00 грн.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII, у редакції, чинній до 20.03.2024, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, указаних у статті 2 Закону № 3668-VI, зокрема Закону № 796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 120/1602/23, від 15.11.2023 у справі № 120/6735/23 та інших.
Разом з тим, 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 2-р(II)/2024.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України сформована, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 747/1151/16-а, від 27.11.2018 у справі № 537/2348/16-а, від 11.12.2018 у справі № 826/7385/16, від 22.01.2019 у справі № 826/562/16, від 25.04.2019 у справі № 826/3169/16, від 31.07.2019 у справі № 826/3432/16, від 30.03.2021 у справі № 620/614/20, від 25.11.2021 у справі № 200/941/20-а та від 27.09.2023 у справі № 260/1656/22.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20.09.2023 та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, далі - Закон № 3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).
Водночас, відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
У постанові від 04 липня 2024 року у справі № 580/7744/23 Верховний Суд дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року. Верховний Суд також зазначив, що у період по 20 березня 2024 року відповідні положення були чинними, натомість з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію максимальним розміром у відповідача відсутні.
Отже, беручи до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні № 2-р(II)/2024, та правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 580/7744/23, з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію ОСОБА_1 максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, - у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відсутні.
Як встановлено судом першої інстанції, 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо проведення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром, однак, листом від 09 вересня 2024 року № 5137-26273/С-02/8-1000/24 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, посилаючись на положення статті 67 Закону № 796-XII.
Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою та надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області відповіді від 09 вересня 2024 року правові підстави для застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром уже були відсутні.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що до визначення порядку та асигнувань для виконання Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій повинна продовжуватися у визначених до виплати розмірах, оскільки зазначеним Рішенням Конституційного Суду України прямо визначено юридичний наслідок визнання відповідних приписів неконституційними - втрату ними чинності з дня ухвалення цього Рішення, при цьому реалізація такого юридичного наслідку не поставлена у залежність від прийняття додаткового нормативно-правового акта, визначення окремого порядку його виконання чи виділення відповідних бюджетних асигнувань.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на обов`язок територіальних органів Пенсійного фонду України керуватися нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, оскільки, такі акти є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть бути самостійною правовою підставою для подальшого застосування обмеження максимального розміру пенсії після втрати чинності положеннями закону, якими таке обмеження було встановлено.
Посилання апелянта на положення статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX та Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки, зазначені норми та Рішення Конституційного Суду України стосуються визначення мінімальних гарантованих розмірів пенсії по інвалідності, тоді як предметом спірних правовідносин у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, вже обчисленої ОСОБА_1 відповідно до Закону № 796-XII.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що визначення розміру пенсії належить до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України. У спірних правовідносинах у відповідача відсутня можливість вибору між декількома правомірними варіантами поведінки, оскільки, після втрати чинності положеннями, що передбачали обмеження пенсії максимальним розміром, застосування такого обмеження не ґрунтується на чинному законодавстві. При цьому, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування максимального обмеження не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а становить спосіб відновлення порушеного права позивача відповідно до встановленого законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 796-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 21 березня 2024 року, та наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати пенсію без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.