01.09.2026 Справа № 756/7542/26
Номер справи 756/7542/26
Номер провадження 2/756/7096/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Белоконної І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Погорелової В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права користування житловим приміщенням,
УСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Яреська Т.В. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача понесені та документально підтверджені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є сином ОСОБА_5 , який як працівник органів внутрішніх справ тривалий час законно проживав у спірному житловому приміщенні. У 2005 році позивача було включено до складу сім`ї батька в обліковій квартирній справі, мати позивача ОСОБА_2 письмово не заперечувала проти проживання сина та перебування його на квартирному обліку разом із батьком, а з 26.11.2009 місце проживання позивача зареєстроване за адресою спірної квартири.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
10.06.2026 представник третьої особи - Комунального концерну «Центр комунального сервісу» через систему «Електронний суд» подав письмові пояснення, у яких послався на судові рішення у справі № 756/2082/16-ц та вважав наявними передбачені пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у цій справі як у спорі, що вже був вирішений судом.
11.06.2026 представник позивача через систему «Електронний суд» подав письмові пояснення щодо пояснень третьої особи, у яких заперечив проти закриття провадження та зазначив, що справа № 756/2082/16-ц і ця справа не є тотожними, а звернення з цим позовом зумовлене актуальною правовою невизначеністю щодо права позивача користуватися квартирою та необхідністю його документального підтвердження.
07.07.2026 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач послався, зокрема, на те, що квартира АДРЕСА_2 первісно була надана іншій особі, у позивача відсутній окремий ордер на спірне житло, а наявні документи, на думку відповідача, не підтверджують виникнення у позивача самостійного права користування квартирою. Крім того, відповідач просив залучити до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Протокольною ухвалою суду від 07.07.2026 клопотання відповідача про залучення третіх осіб задоволено, до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
09.07.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив доводи відповідача та наголосив, що відсутність окремого ордера на ім`я позивача не спростовує законності його вселення як неповнолітнього члена сім`ї особи, яка законно займала спірне житло, а обставини такого вселення вже були предметом оцінки у справі № 756/2082/16-ц.
Протокольною ухвалою суду від 01.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за наявними у ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, представник третьої особи Комунального концерну «Центр комунального сервісу» та треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 тп Острогляд В.В. в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені судом належним чином.
15.07.2026 представник третьої особи - Комунального концерну «Центр комунального сервісу» подав клопотання про розгляд справи за відсутності за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло та встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Спірне житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 належало до житлових приміщень, призначених для забезпечення працівників органів внутрішніх справ.
Актом від 21.12.1975 у рахунок цільового ліміту 1976 року для розміщення працівників РВВС (міліції) було передано 36 квартир, а саме квартрии № 73-108 у цьому будинку.
Рішенням Виконавчого комітету Мінської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 23.02.1976 № 52 «Про надання службової житлової площі» службову кімнату готельного типу № 94 на восьмому поверсі будинку АДРЕСА_3 площею 14,95 кв.м первісно надано ОСОБА_6 з родиною.
Разом із тим, подальший правовий та фактичний зв`язок сім`ї ОСОБА_5 зі спірним житлом підтверджується іншими матеріалами справи. З листа Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві від 03.05.2006 № 52/114 вбачається, що ОСОБА_5 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1990 року, а з 10.03.1991 проживав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 . У цьому ж листі зазначено, що ОСОБА_5 з 2000 року перебував на квартирному обліку, а керівництво районного управління клопотало про надання йому кімнати АДРЕСА_2 для постійного проживання та відкриття особового рахунку.
Відповідно до матеріалів облікової квартирної справи № 26136 ОСОБА_5 перебував на квартирному обліку з 12.10.2000 за категорією «працівники МВС», порядок забезпечення житлом - першочерговий. У 2005 році до складу сім`ї ОСОБА_5 в обліковій квартирній справі включено його сина ОСОБА_1 , після чого на квартирному обліку значилася сім`я з двох осіб - батько та син.
Заявою від 29.11.2005 ОСОБА_2 підтвердила, що не заперечує проти того, щоб її син ОСОБА_1 проживав та перебував на квартирному обліку разом із батьком ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 .
Довідкою форми № 3 підтверджено зазначення у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_5 як батька та ОСОБА_1 як сина.
Довідкою про реєстрацію місця проживання підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 26.11.2009 по теперішній час.
Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.11.2015 № 588 квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових житлових приміщень.
Оцінюючи правові підстави вселення позивача до спірного житлового приміщення, суд враховує нормативне регулювання, чинне на час виникнення відповідних житлових відносин.
Пунктом 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208, яке діяло на час вселення позивача, було передбачено, що громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Отже, для вселення неповнолітньої дитини до батька, який на законних підставах користувався відособленим приміщенням у гуртожитку, окремий ордер на ім`я такої дитини зазначеним нормативним актом не вимагався.
Такий підхід до застосування пункту 17 Примірного положення про гуртожитки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.01.2018 у справі № 521/10070/14 (провадження № 61-78св17) та від 17.01.2020 у справі № 243/2418/18 (провадження № 61-2034св19). Верховний Суд виходив з того, що дотримання порядку вселення має визначальне значення для правового статусу мешканця гуртожитку, а пункт 17 зазначеного Положення прямо дозволяв особі, яка законно користується відособленим приміщенням, вселити своїх неповнолітніх дітей.
Крім того, обставини законності первісного вселення позивача та правової підстави користування спірною квартирою вже досліджувалися судами у справі № 756/2082/16-ц.
Постановою Київського апеляційного суду від 19.12.2022 у справі № 756/2082/16-ц рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05.07.2022 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково та визнано недійсним ордер від 24.11.2015, виданий ОСОБА_3 на зайняття квартири АДРЕСА_2 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2023 у справі № 756/2082/16-ц (провадження № 61-1094св23, ЄДРСР № 114138009) постанову Київського апеляційного суду залишено без змін.
У межах вказаної справи судами встановлено, що з 1990 року у спірному житловому приміщенні проживав ОСОБА_5 як працівник органів внутрішніх справ; після укладення ним шлюбу з ОСОБА_2 у них народився син ОСОБА_1 , який був вселений та зареєстрований у цьому житловому приміщенні разом із батьком. Апеляційний суд встановив, що вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до спірного житлового приміщення не було самоправним, оскільки ОСОБА_5 , членами сім`ї якого вони були, займав це житлове приміщення на законних підставах, був у ньому зареєстрований та перебував разом із ОСОБА_1 на квартирному обліку.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023, перевіряючи висновок апеляційного суду про відмову у виселенні та недійсність ордера, вказав, що права членів сім`ї щодо користування гуртожитком є похідними від права особи, якій житлове приміщення надано у зв`язку з роботою чи навчанням, та погодився з висновком про те, що ОСОБА_2 , вселившись як член сім`ї законного користувача і проживаючи у квартирі, набула право користування нею. Також Верховний Суд погодився з висновком, що на дату надання квартири ОСОБА_3 це житло не було вільним.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; особа, яка не брала участі у попередній справі, може спростувати такі обставини в загальному порядку.
Водночас преюдиційне значення мають саме встановлені судом фактичні обставини, а не правова оцінка, надана їм іншим судом. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2023 у справі № 761/37438/20 (провадження № 61-7450св22, ЄДРСР № 110668605).
Тому суд у цій справі враховує як такі, що не потребують повторного доказування стосовно ОСОБА_1 , встановлені у справі № 756/2082/16-ц факти законного користування спірним приміщенням його батьком, сімейного зв`язку позивача з ОСОБА_5 , вселення позивача до квартири у неповнолітньому віці та перебування позивача разом із батьком на квартирному обліку. Правову кваліфікацію цих обставин у межах заявленої у цій справі вимоги суд здійснює самостійно.
У сукупності з письмовими доказами, наявними у цій справі, наведені обставини підтверджують, що позивач потрапив до спірного житлового приміщення не шляхом самовільного зайняття, а як неповнолітня дитина особи, яка на законних підставах користувалася цим приміщенням у зв`язку зі службою в органах внутрішніх справ. Включення ОСОБА_1 до облікової квартирної справи батька, заява матері від 29.11.2005, довідка форми № 3 та подальша реєстрація місця проживання узгоджуються між собою та підтверджують саме сімейну і правову підставу його проживання у квартирі.
Суд враховує й обставини, відображені у постанові Верховного Суду від 11.10.2023, за якими у 2007 році ОСОБА_1 виїхав до місця проживання матері, а у 2008 році його було виключено з квартирного обліку у складі сім`ї батька. Разом із тим ці обставини самі по собі не свідчать про припинення права користування конкретним житловим приміщенням. Виключення з квартирного обліку стосується обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та не є тотожним виселенню особи або визнанню її такою, що втратила право користування вже займаним житлом. Матеріали справи не містять судового рішення чи іншого належного юридичного акта, яким ОСОБА_1 було виселено зі спірної квартири або припинено його право користування нею.
Окрім того, з 26.11.2009 місце проживання ОСОБА_1 знову зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 , така реєстрація за наданими матеріалами є чинною, а остаточним судовим рішенням у справі № 756/2082/16-ц, ухваленим з урахуванням усієї наведеної хронології, підтверджено, що спірна квартира не була вільною та що проживання сім`ї ОСОБА_5 у ній не мало характеру самоправного зайняття.
Так само зміна у 2009 році місця проживання ОСОБА_5 та його реєстрація разом з іншою сім`єю в іншому гуртожитку не є доказом автоматичного припинення раніше набутого позивачем права користування квартирою АДРЕСА_2 . Доказів прийняття рішення про виселення позивача, визнання його таким, що втратив право користування, або іншого передбаченого законом припинення його права відповідачем не надано.
Доводи відповідача про відсутність у позивача окремого ордера на квартиру АДРЕСА_2 не спростовують наведеного. Позивач не стверджує, що житло було надане безпосередньо йому як основному користувачу на підставі окремого ордера. Первісна підстава його користування є похідною від законного користування квартирою батьком та виникла у зв`язку із вселенням до батька як неповнолітньої дитини, що прямо допускалося пунктом 17 Примірного положення про гуртожитки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 у справі № 756/3786/16 (провадження № 61-269св24), яка стосувалася іншого житлового приміщення у тому самому будинку та правовідносин щодо житла працівників органів внутрішніх справ, Верховний Суд погодився з необхідністю оцінювати не лише наявність ордера, а всю сукупність доказів законності вселення та користування житлом. Відсутність окремого ордера не може оцінюватися ізольовано від інших документів і встановлених обставин, що підтверджують правову підставу зайняття житла.
13.01.2026 прийнято Закон України № 4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності 15.02.2026. Відповідно до пункту 4 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону його дія поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності, а до правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.
Отже, обставини виникнення права позивача на користування житлом підлягають оцінці за законодавством, чинним на час його вселення, тоді як питання сучасного захисту та невизнання права вирішується з урахуванням чинного Закону України «Про основні засади житлової політики». Такий підхід узгоджується також із загальними правилами дії актів цивільного законодавства у часі, визначеними статтею 5 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про основні засади житлової політики» право осіб на житло реалізується, зокрема, шляхом набуття права користування житлом.
Частиною другою статті 33 цього Закону передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.
За змістом частин першої-третьої статті 34 Закону держава забезпечує належні та рівні умови для захисту права на житло, власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень такого права, а захист здійснюється у спосіб, визначений законодавством.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону житло вважається самовільно зайнятим, якщо особа вселилася до житла без належних правових підстав, відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, та/або особа втратила право користування таким житлом. У цій справі первісна законність вселення ОСОБА_1 підтверджена сукупністю наведених доказів, а сама по собі подальша зміна місця проживання його батька та виключення позивача з квартирного обліку не доводять втрати позивачем права користування конкретною квартирою. Належних доказів настання передбаченого законом юридичного факту припинення такого права відповідачем не надано.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про основні засади житлової політики» спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.
Щодо доводів третьої особи Комунального концерну «Центр комунального сервісу» та відповідача про значення судових рішень у справі № 756/2082/16-ц суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено закриття провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26.02.2024 у справі № 463/4835/16-ц (провадження № 61-633ск24, ЄДРСР № 117340418) зазначив, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли одночасно збігаються сторони, предмет і підстави спору; нетотожність хоча б одного з цих елементів виключає застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Судом встановлено, що у справі № 756/2082/16-ц ОСОБА_2 , яка на той час діяла також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , заявляла зустрічний позов до Ліквідаційної комісії Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та ОСОБА_3 . Вимоги зустрічного позову стосувалися скасування рішень щодо надання квартири ОСОБА_3 , визнання виданого йому ордера недійсним, визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права користування квартирою і заборони чинити перешкоди у користуванні.
У цій справі позивачем є повнолітній ОСОБА_1 , відповідачем - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, а інші особи беруть участь як треті особи без самостійних вимог. Крім того, позов обґрунтовано не лише обставинами первісного вселення, але й станом правової невизначеності та невизнанням права позивача після завершення попереднього спору. Сам відповідач у поданому 07.07.2026 відзиві прямо заперечив наявність у позивача права користування квартирою та просив відмовити у позові, що підтверджує існування актуального спору про право.
За таких обставин склад сторін та фактичні підстави звернення до суду не є повністю тотожними попередній справі, а тому передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження немає.
При цьому суд враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 19.12.2022 у справі № 756/2082/16-ц у задоволенні решти зустрічних позовних вимог, крім вимоги про визнання ордера недійсним, було відмовлено. Однак Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 прямо зазначив, що постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні решти зустрічних позовних вимог не оскаржувалася і в касаційному порядку не переглядалася. Відтак постанову Верховного Суду від 11.10.2023 не можна тлумачити як касаційний висновок про відсутність у ОСОБА_1 права користування квартирою.
Водночас встановлені у попередній справі фактичні обставини законного зайняття житла ОСОБА_5 , сімейного зв`язку позивача з ним та несамоправного характеру вселення сім`ї підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи в порядку статті 82 ЦПК України.
За твердженням позивача, 01.04.2026 він звернувся до Комунального концерну «Центр комунального сервісу» з питання оформлення житлово-комунальних правовідносин та відкриття особового рахунку і був усно повідомлений про необхідність подання документа, який підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Письмового рішення про відмову матеріали справи не містять, а тому сам по собі наведений факт суд оцінює лише як пояснення позивача щодо причин звернення до суду.
Разом із тим наявність спору про право підтверджується процесуальною позицією відповідача у цій справі. Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація не визнає за позивачем права користування квартирою АДРЕСА_2 та просить відмовити у задоволенні позову. Отже, право позивача є невизнаним у розумінні статті 15 ЦК України, а судовий захист шляхом визнання права відповідає змісту статті 16 ЦК України та статей 34, 40 Закону України «Про основні засади житлової політики».
Суд враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 27.01.2021 у справі № 607/16163/19 (провадження № 61-6882св20), за яким вимога про визнання права користування житлом підлягає судовому захисту за наявності факту порушення, невизнання або оспорювання такого права. У зазначеній справі Верховний Суд відмовив у визнанні права саме через відсутність спору щодо користування житлом. Обставини цієї справи є відмінними, оскільки відповідач прямо заперечує право ОСОБА_1 на спірну квартиру, а отже його право є оспорюваним і потребує судового захисту.
Визнання за позивачем права користування квартирою у цій справі не вирішує питання про припинення чи виникнення прав інших осіб на це житлове приміщення та не переглядає остаточне судове рішення щодо недійсності ордера ОСОБА_3 . Залучення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі забезпечило їм можливість висловити позицію щодо вимог, які можуть стосуватися їхніх інтересів.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що сукупністю доказів підтверджено законну первісну підставу вселення ОСОБА_1 до спірного житлового приміщення як неповнолітньої дитини законного користувача; відсутність самоправного характеру такого вселення; подальший тривалий правовий і реєстраційний зв`язок позивача з квартирою; а також відсутність встановлених законом підстав припинення його права користування. Відповідачем ці обставини належними та допустимими доказами не спростовано.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1064,96 грн, тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 26031 від 10.04.2026, Додаток № 1 до нього, розрахункову квитанцію № 10/04/26 та акт приймання-передачі послуг № 1 від 01.05.2026. Вказаними документами підтверджено надання правничої допомоги, пов`язаної з аналізом матеріалів, формуванням правової позиції, пошуком та аналізом практики Верховного Суду, підготовкою і поданням позовної заяви, загальною вартістю 15000,00 грн, а також сплату цієї суми позивачем.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається за умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості, а розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, часом та обсягом виконаної роботи і значенням справи для сторони.
Клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з обґрунтуванням їх неспівмірності відповідачем не подано. З огляду на характер та складність житлового спору, значення справи для позивача, обсяг письмових матеріалів, необхідність аналізу попередньої багаторічної судової справи та судової практики, суд вважає документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн реальними, необхідними та співмірними.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 16064,96 грн, з яких 1064,96 грн - судовий збір та 15000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Інші доводи учасників справи не впливають на наведені висновки суду та не потребують окремої детальної відповіді. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди наводити обґрунтування своїх рішень, однак не може тлумачитися як вимога надавати детальну відповідь на кожен довід; межі цього обов`язку залежать від характеру рішення та конкретних обставин справи.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 82, 133, 137, 141, 255, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37371727; 04205, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Белоконна