22.09.2026 Справа № 363/2652/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
судді Олійник С.В.,
за участі секретаря Захарової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород цивільну справу за Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-
встановив:
29 квітня 2026 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 74 219 грн 97 коп., витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 328 грн та витрат за послуги ЦНАП за надання інформації з ДРРП у розмірі 80 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» і здійснює господарську діяльність з постачання теплової енергії та надання відповідних комунальних послуг споживачам. Між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, на підставі якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на сплату за комунальні послуги. За умовами укладеного договору позивач зобов`язався постачати теплову енергію у житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Позивач свої зобов`язання з постачання теплової енергії виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання з оплати вартості наданої комунальної послуги у повному обсязі не виконав, внаслідок чого, за період з березня 2018 року по лютий 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 74 219 грн 97 коп., яка добровільно не погашена.
Процесуальні дії.
19 травня 2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
18 червня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що проти позовних вимог заперечує частково з підстав, викладених у заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка подається одночасно з відзивом. Зокрема, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, яка існувала станом на 31.03.2021 року (нарахованої за період з 01.03.2018 року по 31.03.2021) у розмірі 31 421 грн 84 коп., у зв`язку з чим просить відмовити в задоволені позову в цій частині. Разом з відзивом подано заяву про розгляд справи за відсутності відповідача.
23 червня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем пропущено строк для подачі відзиву, а тому він має бути залишений судом без розгляду. Крім того, Законом України №540-ІХ від 30.03.2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину (запровадженого з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року) строки загальної позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину. Заявлений період заборгованості - з 01.03.2018 року по 28.02.2026 року. Строк оплати за найперший місяць (березень 2018) спливав 20.04.2018 року, відповідно, трирічний строк позовної давності мав закінчитись 20.04.2021 року. Таким чином, станом на момент введення карантину (12.03.2020 року) строк позовної давності за жодним із місяців заявленого періоду не сплив, а отже, перебіг строків автоматично продовжився в силу закону. Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності також продовжено на період дії воєнного стану в Україні. Твердження відповідача щодо пропуску позовної давності є юридично неспроможними та свідчать про намагання уникнути виконання зобов`язань з оплати спожитих послуг.
02 липня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
10 вересня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їх відсутність.
Позиція учасників.
Представник позивача у судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву, згідно з якою просила розглянути справу за її відсутності, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з`явився, направив до суду відзив із заявою, в якому позов визнав частково, а розгляд справи просив проводити у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1.1 Статуту Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради Київської області № 46/41 від 29 серпня 2024 року, Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальної послуги з виробництва і постачання теплової енергії населенню, підприємствам, установам та організаціям.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших відповідних реєстрів від 17 квітня 2026 року № 473157451 судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
19 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» укладено договір № 102149 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З актів обстеження теплового (комерційного) вузла обліку, складених за період з лютого 2018 року по березень 2026 року, вбачається, що постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювалося належним чином.
Доказів припинення постачання теплової енергії, постачання її неналежної якості або в неналежному обсязі матеріали справи не містять.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 01 березня 2018 року по 28 лютого 2026 року відповідачу нараховувалася плата за послуги з постачання теплової енергії.
Станом на момент звернення до суду загальний розмір заборгованості становить 74 219 грн 97 коп.
Судом також встановлено, що 24 березня 2026 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості в зазначеному розмірі.
Доказів повної або часткової сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості матеріали справи не містять.
Застосовані норми права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правові основи врегулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з наданням та споживанням житлово-комунальних послуг, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За правилами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року було передбачено продовження строків позовної давності на строк дії карантину. У подальшому законодавство щодо позовної давності зазнало змін у зв`язку з воєнним станом.
Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який передбачав зупинення перебігу позовної давності на час воєнного стану, було виключено Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Мотиви і висновки суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази в їх сукупності, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність, дійшов дотнаступного.
Між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання та оплати комунальних послуг. Доказів припинення постачання теплової енергії, постачання її неналежної якості або в неналежному обсязі матеріали справи не містять. Доказів повної або часткової сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості матеріали справи не містять.Судом встановлено, що позивач у період з березня 2018 року по лютий 2026 року здійснював постачання теплової енергії до квартири відповідача. Матеріали справи не містять доказів припинення постачання теплової енергії, постачання її неналежної якості або в неналежному обсязі.
Натомість відповідач належним чином не виконував свого обов`язку щодо оплати фактично наданих послуг, у зв`язку з чим за особовим рахунком № НОМЕР_1 утворилася заборгованість у розмірі 74 219 грн 97 коп.
Розрахунок проведено з урахуванням показників вузла комерційного обліку теплової енергії, тарифів на послуги з постачання теплової енергії, встановлених уповноваженими органами, а також відповідних рішень Вишгородської міської ради Київської області.
Відповідач не надав суду доказів здійснення повної або часткової оплати заявленої до стягнення заборгованості, не надав власного контррозрахунку та не спростував належними і допустимими доказами правильність розрахунку позивача.
За таких обставин суд вважає доведеним факт отримання відповідачем послуг з постачання теплової енергії та факт неналежного виконання ним обов`язку щодо їх оплати.
Відповідач, заперечуючи проти позову, просив застосувати наслідки спливу позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2021 року, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду 29 квітня 2026 року.
Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке. У справі вимоги позивача стосуються періодичних платежів за надані комунальні послуги. Отже, щодо кожного щомісячного платежу перебіг позовної давності визначається окремо - з моменту настання встановленого договором строку його оплати.
З матеріалів справи вбачається, що строк оплати послуг за березень 2018 року настав 20 квітня 2018 року. Відповідно, за загальним правилом трирічний строк позовної давності щодо цієї вимоги мав закінчитися 20 квітня 2021 року.
Разом із тим Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Карантин на території України було встановлено з 12 березня 2020 року та в подальшому його дію продовжено до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Таким чином, станом на 12 березня 2020 року строк позовної давності щодо вимоги про оплату послуг за березень 2018 року не сплив, оскільки з моменту виникнення права на звернення до суду не минув передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк.
У зв`язку із законодавчим продовженням строку позовної давності на строк дії карантину перебіг такого строку не міг закінчитися у загальному порядку 20 квітня 2021 року.
Крім того, 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.На період дії воєнного стану законодавцем також було встановлено спеціальне правове регулювання перебігу позовної давності. Зокрема, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначеної цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, законодавець установив спеціальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності на період дії воєнного стану не здійснювався.
При цьому суд враховує, що Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Таким чином, до 04 вересня 2025 року діяло передбачене законом спеціальне правило про зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. З 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності поновився з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Такий правовий наслідок прямо випливає із загального правила частини третьої статті 263 ЦК України, відповідно до якого після припинення обставини, що була підставою для зупинення перебігу позовної давності, її перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до зупинення.
Отже, при визначенні спливу позовної давності у цій справі суд не може виходити виключно із загального трирічного строку, на який посилається відповідач, без урахування спеціального правового регулювання, що діяло протягом карантину та воєнного стану.
На момент запровадження карантину строк позовної давності щодо заборгованості за березень 2018 року не сплив. Надалі перебіг такого строку регулювався спеціальними положеннями ЦК України щодо продовження строків на період карантину, а в подальшому - щодо зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.
З огляду на наведене, сам по собі факт того, що за загальним правилом трирічний строк позовної давності щодо заборгованості за березень 2018 року мав би закінчитися 20 квітня 2021 року, не свідчить про сплив позовної давності у цій справі, оскільки при обчисленні цього строку підлягають врахуванню передбачені законом періоди його продовження та зупинення.
Аналогічно щодо наступних щомісячних платежів, строк позовної давності за якими на момент запровадження карантину також не сплив, підлягають застосуванню зазначені спеціальні правила.
Позивач звернувся до суду з позовом 29 квітня 2026 року. Відповідач, заявляючи про застосування наслідків спливу позовної давності, не навів обґрунтованого розрахунку, який би враховував установлені законом періоди продовження та зупинення перебігу позовної давності, та не довів, що станом на день звернення позивача до суду трирічний строк позовної давності щодо заявлених до стягнення сум сплив.
За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо заборгованості, нарахованої за період з березня 2018 року по березень 2021 року, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення. Така заява відповідачем подана, однак з огляду на наведений вище порядок обчислення перебігу позовної давності підстав для її задоволення суд не встановив.
Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
З огляду на встановлені судом обставини, досліджені докази, відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості та наведені норми законодавства суд доходить висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 74 219 грн 97 коп. є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до платіжної інструкції №725 від 01.04.2026 позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 328 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268, 279, 280, 282, 289 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради заборгованість за комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2018 року по лютий 2026 року у розмірі 74 219 грн 97 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328 грн та судові витрати у розмірі 80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради, адреса місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. №3-В; код ЄДРПОУ: 13713569.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя С.В. Олійник