З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
704/1063/26
24.09.2026 року м. Тальне
Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:
головуюча - суддя: Воронкова І.Г.
секретар судового засідання: Джуська Л.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив :
Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 46585,00 грн. за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу. Свої вимоги мотивує тим, що 02.06.2024 року був укладений договір про надання кредиту № 88990302 між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 на суму 7000 грн. шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. Кошти були перераховані шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальника. Оскільки відповідач свої зобов`язання не виконав і не погасив заборгованість за укладеним кредитним договором, позивач змушений звертатися до суду з даним позовом.
11.08.2026 року ухвалено розглядати справу без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою суду від 09.09.2026 здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Представник позивача разом з позовом надав суду заяву, в якій позов підтримав повністю, не заперечив проти винесення заочного рішення та просив справу розглядати за його відсутності.
Відповідачка у судове засідання не з`явилася, у відповідності до ст. 128 ЦПК України відповідач являється таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки поштова кореспонденція направлялася відповідачу за місцем його реєстрації. Заяв та клопотань не надала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
В судове засідання всі особи, які беруть участь у справі, не з`явилися, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 02.06.2024 року був укладений договір про споживчий кредит № 88990302 між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 на суму 7000 грн., шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором (далі - Договір) (а.с. 6-9).
Згідно п. 1.2-1.4 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7000 грн., строк кредиту - 360 днів, повернення кредиту, відсотків за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до Графіку платежів. Остаточний термін повернення кредиту- 28.05.2025 р.
Згідно п. 2.1 Договору кошти кредиту надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську платіжну картку/особистий рахунок позичальника.
Згідно п. 2.2.3 Договору за користування кредитом нараховуються відсотки на пільговий період (15 днів) - 1,4%, та базовий період (345 днів) - 1,5%.
Згідно Додатку № 1 до Договору сторони погодили графік платежів (а.с. 10-11).
Згідно Паспорту споживчого кредиту (проду[приховано]) зазначено інформацію, яка стосується контактних даних кредитодавця та позичальника, з визначенням переліку умов кредитування № 88990302 (а.с. 12-13).
До позовних вимог, позивачем долучено Угоду про внесення змін до Договору про споживчий кредит № 88990302 від 02.06.2024 року щодо строку продовження користування/повернення кредиту на 5 днів, з визначенням дати повернення 23.06.2024 року (а.с. 14).
Згідно Довідки від ТОВ «ФК`Тайгер Фінанс» від 28.05.2026 надано відомості про спосіб підписання Договору з зазначенням одноразового ідентифікатора (а.с. 15).
Довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 20.04.2026 підтверджено успішний переказ коштів (а.с. 16).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 88990302 від 02.06.2024 року, загальна сума заборгованості відповідача складає 46585,00 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 36085,00 грн. - заборгованість за відсотками, 3500 грн. - прострочена заборгованість за штрафами (а.с. 17-19).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Вивчивши матеріали справи, суд зазначає, що позивач повинен довести суду наявність кредитних правовідносин між ним та боржником.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Особові рахунки та виписки з них обов`язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.
У постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
У постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 334/3056/15 Верховний Суд зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, суд під час розгляду цієї справи має оцінити надані сторонами докази і відповісти на такі питання: 1) чи є кредитний договір укладеним? 2) чи виконали сторони кредитного договору свої зобов`язання за ним? 3) чи правильно нарахована заборгованість за кредитним договором?
Так, на підтвердження укладення відповідачем кредитного договору позивач надав копію договору про споживчий кредит № 88990302 від 02.06.2024 р., укладений між Товариством і відповідачем, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що зазначений договір є укладеним, оскільки встановлено, що даний договір між сторонами був укладений в електронній формі, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. По даному договору сторонами була досягнута згода з істотних його умов, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.
На підтвердження виконання зобов`язань за кредитним договором замість платіжного доручення про підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів (про яке зазначено в додатках до позовної заяви), позивачем наданий лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контрактовий дім" від 20.04.2026 про успішність операції з переказу грошей, який, на думку позивача, підтверджує переказ грошових коштів на картковий рахунок відповідача (а.с. 16).
Однак зазначений лист не є документом первинного бухгалтерського обліку, не є безумовним підтвердженням здійснення фінансової операції та фактичного зарахування коштів на картковий рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору; також неможливо ідентифікувати рахунок або платіжний засіб, на який були зараховані кошти, та його належність саме відповідачу.
При цьому, позивачем не надано документів, які б дозволяли встановити безпосередній та достовірний зв`язок між зазначеною у цьому листі операцією та фактичним зарахуванням відповідної суми коштів на рахунок (картку), що належить саме відповідачу.
За таких обставин, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повна інформація щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача у кредитному договорі відсутня. Самої лише вказівки в листах на перерахування коштів на неповний номер електронного платіжного засобу недостатньо для визнання доведеним факту перерахування відповідачеві коштів за кредитним договором.
З наведених мотивів наданий лист від ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" від 20.04.2026 про успішність операції з переказу грошей, як доказ виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, суд відхиляє.
Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості так само не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежать від волевиявлення дій однієї сторони (кредитора). Також він є внутрішнім документом кредитора та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків, погашення відповідачем заборгованості тощо, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
З огляду на викладене, розрахунок заборгованості не є належним доказом виконання Товариством зобов`язань за кредитним договором.
Належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження факту видачі кредитором відповідачу грошових коштів в порядку виконання кредитного договору (первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») позивач не надав.
Будь-яких клопотань про витребування доказів позивач не заявляв.
Суд акцентує, що кредитний договір має консенсуальний характер, є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Отже, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності кредитної заборгованості.
З огляду на те, що позивач не довів надання відповідачеві кредиту, оцінку правильності нарахування кредитної заборгованості суд не надає.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20, засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі за недоведеністю.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, і оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються.
Керуючись ст. 141, 263-265, суд
ухвалив :
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І.Г. Воронкова