Справа 206/3924/26
Провадження 2/206/2359/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Ільїній І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим,що між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори, а саме: 07 листопада 2023 року кредитний договір № 20[телефон приховано], за яким Позичальнику видано кредит у сумі 18 000,00 гривень; 15 січня 2024 року кредитний договір № [номер приховано], за яким Позичальнику кредит у сумі 2 000,00 гривень. Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 19 березня 2026 року склала: по кредитному договору № 20[телефон приховано] - 25468.17 від 07 листопада 2023 року - 25 468,17 (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень) гривень , з яких: 17 153,83 грн. - заборгованість за кредитом; 8 314,34 грн. - заборгованість процентами; 0 грн. - заборгованість за комісією; 2) по кредитному договору № [номер приховано]- 2671.52 від 15 січня 2024 року - 2 671,52 (дві тисячі шістсот сімдесят одна гривня) гривень, з яких: 1 578,29 гривень - заборгованість за кредитом; 0,09 грн. - заборгованість процентами; 1 093,14 грн. - заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 19 березня 2026 року склала 28 139,69 (двадцять вісім тисяч сто тридцять дев`ять гривень) гривень. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Донцова Є.О. просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у сумі 28 139,69 (двадцять вісім тисяч сто тридцять дев`ять гривень 69 копійок) гривень та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві), 40 гривень. Також, представник просив суд проводити розгляд справи за відсутності представника Банку.
Не погоджуючись з обставинами викладеними в позовній заяві відповідачем було подано відзив на позовну заяву. Так, відповідач у своєму відзиві зазначив, щодо наданого АТ «ПУМБ» розрахунку заборгованості з якого видно, що відповідач користувався кредитом і здійснював платежі. Зокрема, за договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року останнє часткове погашення тіла кредиту відображено 30 листопада 2024 року у сумі 847,04 гривень, після чого залишок тіла кредиту зафіксовано як 17 153,83 гривень. За договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року комісію 59,80 гривень щомісяця банк показує погашення до 15 червня 2024 року включно, а з 15 липня 2024 року - як непогашену. У періоді з 15 листопада 2024 року по 15 грудня 2025 року за договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року у розрахунку процентів зазначено «кредитні канікули», проте комісія 59,80 гривень на місяць у цей самий період продовжувала нараховуватися. Відповідач не заперечує факт отримання кредитних коштів. Заперечення стосуються розміру стягнення, складу нарахувань, справедливості комісії та повноти доказування умов договору. Комісія 1 093,14 гривень є непропорційною та нарахована всупереч власним «канікулам» банку. За договором на 2 000,00 гривень банк вимагає комісію 1 093,14 гривень при залишку тіла 1 578,29 гривень. Щомісячна комісія 59,80 гривень становить близько 3 % від первісної суми кредиту на місяць (понад 36 % річних) - і це окремо від процентів. Так, банк у власному розрахунку позначив період з листопада 2024 року по грудень 2025 року як кредитні канікули (проценти - 0 гривень), але комісію за обслуговування заборгованості в цьому ж періоді не зупинив. Це внутрішня суперечність розрахунку: або канікули стосуються всіх плат за користування та обслуговування, або розрахунок є довільним. Комісія, нарахована саме в період «канікул» і після припинення платежів, має ознаки плати за прострочення. Також, відповідач у відзиві зазначив, що проценти у сумі 8 314,34 гривень не підлягають задоволенню. Договірні проценти у сумі 8 314,34 гривень нараховані переважно після припинення платежів і фактично є платою за прострочення. Без підписаного відповідачем договору, тарифів і паспорта кредиту розмір ставки не доведений. Тому проценти задоволенню не підлягають у повному обсязі. За розрахунком Банку після 30 листопада 2024 року залишок тіла за договором № 20[телефон приховано] не змінюється (17 153,83 гривень, натомість проценти продовжують нараховуватися щомісяця по 489-523 гривень і зростають з 2 159,48 гривень (після платежу 30 листопада 2024 року) до 8 314,34 гривень на 30 листопада 2025 року. Тобто за рік після останнього платежу Банк нарахував процентів більше 6 000 гривень - понад 35 % річних на залишок. Таке навантаження на споживача, який має інвалідність III групи з дитинства, є непропорційним. У самому розрахунку є дефект: у блоці розрахунку процентів за договором № 20[телефон приховано] підсумок підписано як «Всього заборгованість за сумою кредиту 8 314,34 гривень», хоча йдеться про проценти. Це свідчить про недбалість складання розрахунку. Умови кредитування, як договір приєднання не доведені в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ПУМБ» до нього в частині стягнення процентів у сумі 8 314,34 гривень та комісії у сумі 1 093,14 гривень. В той же час, останній не заперечував укладення зазначених вище договорів та отримання відповідно до їх умов кредитних коштів, а тому не заперечував щодо стягнення з нього на користь банку лише заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 732,12 гривень, з яких: 17 153,83 гривень - за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року; 1 578,29 гривень - за кредитним договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року. Також, ОСОБА_1 просив суд розподілити судовий збір пропорційно до задоволеної частини позову.
Ухвалою від 17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача Донцова Є.О. в судове засідання не з`явилася, однак в прохальній частині позовної заяви просила суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак 23 вересня 2026 року подав до канцелярію заяву про розгляд справи за його відсутності та просив суд під час ухвалення рішення по справі врахувати його заперечення, які ним були викладені у відзиві на позовну заяву.
Судом встановлено, що 07 листопада 2023 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було підписано заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (договір № 20[телефон приховано]). Підписавши вказану заяву ОСОБА_1 підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуги, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін). ОСОБА_1 просив надати йому споживчий кредит у сумі 2 000,00 гривень, строк кредитування 12 місяців, стандартна процентна ставка - 35,88 %, реальна річна процентна ставка - 42,36 %, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту - 62 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісія та інші платежі) 12 229,00 гривень.
ОСОБА_1 07 листопада 2023 року ознайомлено з паспортом споживчого кредиту, що підтверджується його електронним (цифровим власноручним) підписом у відповідній графі.
Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту наданої АТ «ПУМБ» ОСОБА_1 неодноразово збільшував кредитний ліміт за договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року, останній раз 11 червня 2024 року кредитний ліміт було збільшено до 18 000,00 гривень.
Фактичне використання та отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів в межах наданого кредиту підтверджується випискою по його рахунку за період з 07 листопада 2023 року по 19березня 2026 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року станом на 19 березня 2026 року, у останнього наявна заборгованість перед АТ «ПУМБ» у розмірі 25 468,17 (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень) гривень , з яких: 17 153,83 грн. - заборгованість за кредитом; 8 314,34 грн. - заборгованість процентами; 0 грн. - заборгованість за комісією.
15 січня 2024 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було підписано заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (договір № [номер приховано]). Підписавши вказану заяву ОСОБА_1 підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуги, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін). ОСОБА_1 просив надати йому споживчий кредит у сумі 2 000,00 гривень, строк кредитування 24 місяців, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2,99 %, процентна ставка 0,01 % річних (тип фіксована).
ОСОБА_1 15 січня 2024 року ознайомлено з паспортом споживчого кредиту, що підтверджується його електронним (цифровим власноручним) підписом у відповідній графі.
Перерахування грошових коштів на виконання укладеного кредитного договору № [номер приховано] від 15 січня 2024 року у сумі 2 000,00 гривень, підтверджується платіжною інструкцією № TR.75036643ю59591.25528 від 15 січня 2024 року (призначення платежу: надання кредитних коштів за договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року за позикою ОСОБА_1 ).
Фактичне використання та отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів в межах наданого кредиту підтверджується випискою по його рахунку за період з 15 січня 2024 року по 19 березня 2026 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року станом на 19 березня 2026 року, у останнього наявна заборгованість перед АТ «ПУМБ» у розмірі 2 671,52 (дві тисячі шістсот сімдесят одна гривня) гривень, з яких: 1 578,29 гривень - заборгованість за кредитом; 0,09 грн. - заборгованість процентами; 1 093,14 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитами, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, тобто зобов`язання за вказаним договором не виконав.
Також, представником АТ «ПУМБ» на адресу відповідача ОСОБА_1 була направлена письмова вимога (повідомлення) за вих. № КНО-44.2.2/9542 від 20 березня 2026 року про виконання зобов`язань перед АТ «ПУМБ», а саме погашення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 28 139,69 гривень, однак відповідачем вона була проігнорована у зв`язку з чим АТ «ПУМБ» звернувся з вказаним позовом до суду.
В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з розрахунків заборгованості за кредитним договором станом на 19 березня 2026 у відповідача наявна заборгованість у загальному розмірі 28 139,69 гривень.
До матеріалів справи долучено виписки за рахунками ОСОБА_1 , де відображено усі операції за картковими рахунками так, з виписок за особовими рахунками вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредити, користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованості за договорами, що підтверджує факт укладення кредитного договору, який останній також не заперечується.
Що стосується нарахування АТ «ПУМБ» відповідачу комісії за кредитним договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року, суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Встановивши, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, суд прийшов до висновку про те, що положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому стягнення з відповідача заборгованості по комісії є безпідставним.
Щодо стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року, суд зазначає таке.
Так, розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року станом на 19 березня 2026 року, у останнього наявна заборгованість перед АТ «ПУМБ» у розмірі 25 468,17 (двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень) гривень , з яких: 17 153,83 грн. - заборгованість за кредитом; 8 314,34 грн. - заборгованість процентами; 0 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідач у своєму відзиві зазначив, що відсотки за договором банком нараховані вже після припинення платежів і фактично є платою за прострочення. Також, відповідач зазначив, що він не підписував тарифи та паспорт кредиту до кредитного договору, а тому вважав, що процентна ставка банком не доведена. Поміж того, відповідач зазначив, що після внесення ним останнього платежу 30 листопада 2024 року згідно наданого банком розрахунку заборгованість відповідача з 30 листопада 2024 року з 2 159,48 гривень по 30 листопада 2025 року зросла до 8 314,34 гривень.
Так, відповідач протягом дії кредитного договору № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року користувався цими коштами, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитними договорами) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з виписками по рахунках позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Так, у контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12, 13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 17 153,83 гривень та процентами у загальному розмірі 2 159,48 гривень, який був нарахований АТ «ПУМБ» у період з 29 лютого 2024 року до листопада 2024 року в період строку дії кредитного договору. Жодних додаткових угод до кредитного договору між сторонами на продовження строку дії кредитного договору матеріали справи не містять, так само як зміст кредитного договору, паспорт споживчого кредиту та надана Публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції від 24 лютого 2023 року ні містить пунктів про те, що якщо боржник після закінчення строку дії кредитного договору вносить плату по кредиту, його строк автоматично продовжується.
З урахуванням викладеного, закінчення строку дії договору не звільняє відповідача від обов`язку повернути тіло кредиту та сплатити всі нараховані відсотки за весь час користування грошима (включаючи період прострочення).
Враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за користування кредитами, що підлягає стягненню на користь позивача АТ «ПУМБ» становить 20 891,60 гривень, а саме за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року - 19 313,31 гривень , з яких: 17 153,83 гривень - заборгованість за кредитом; 2 159,48 гривень - заборгованість процентами; за кредитним договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року - 1 578,29 гривень, тільки заборгованість за кредитом.
Отже, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору, то суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 20 891,60 гривень.
Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір, що підтверджується платіжною інструкцією № 182 від 17 квітня 2026 року в розмірі 2 662,40 гривень.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З долучених відповідачем до відзиву на позов документів судом встановлено, що останній має ІІІ групу інвалідності з дитинства.
В той же час, відповідно доп. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Враховуючи що відповідач відповідно до Закону України «Про судовий збір» не звільняється від сплати судового збору та беручи до уваги приписи статті 141 ЦПК України, а саме що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені на 74 %, сума відшкодування сплаченого судового збору становить 1 970,17 гривень.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ14282829) заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 20 891,60 гривень, а саме:
- за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 07 листопада 2023 року у розмірі 19 313,31 гривень , з яких: 17 153,83 гривень - заборгованість за кредитом; 2 159,48 гривень - заборгованість процентами;
-за кредитним договором № [номер приховано] від 15 січня 2024 року у розмірі 1 578,29 гривень (тільки заборгованість за кредитом).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ14282829) сплачений судовий збір у розмірі 1 970,17 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено 25 вересня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук