Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10.08.2026 Справа №607/14627/25 Провадження №2/607/2183/2026
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У С Т А Н О В И В :
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
Через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», Позивач) звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 18.11.2023-100001433 від 18 листопада 2023 року у розмірі 15 363,98 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 18 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та Відповідачем в електронній формі укладено кредитний договір
№ 18.11.2023-100001433 (далі також - Договір), за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 56 днів; кредитні кошти перераховано на банківську картку відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Оскільки відповідач зобов`язання за Договором не виконав, кредит та нараховані проценти в повному обсязі не повернув, станом на дату звернення до суду, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати, утворилась заборгованість у розмірі 15 363,98 грн, з яких 10 819,64 грн - основне зобов`язання, 4 544,34 грн - проценти за користування кредитом, яку позивач і просив стягнути.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив
2.1. ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Зачепіло З.Я. - подала відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що: 1) матеріали справи не містять доказів дотримання порядку отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (електронного підпису одноразовим ідентифікатором) та факту його накладення в електронному документі Договору, у зв`язку з чим неможливо встановити волевиявлення відповідача на укладення Договору; 2) позивачем не надано первинних документів бухгалтерського обліку (платіжного доручення, меморіального ордера, виписки з банківського рахунку тощо), які б відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон
№ 996) підтверджували фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів, зокрема відомостей про те, чи емітувалася на ім`я відповідача платіжна картка та чи зараховувалися на неї кошти, у зв`язку з чим наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсутності первинних документів не є достатнім доказом наявності заборгованості. Одночасно відповідач просив покласти на позивача судові витрати у справі.
2.2. Позивач подав відповідь на відзив, в якій навів заперечення проти доводів відповідача та просив позов задовольнити в повному обсязі, зазначивши, зокрема, що Договір укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями (пропозиція, заявка, акцепт) з підписанням відповідачем одноразовим ідентифікатором, надісланим на визначений ним фінансовий номер телефону, що відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VІІІ (далі - Закон № 675) за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, при цьому відповідач не заперечив належність йому засобу зв`язку, на який надсилався одноразовий ідентифікатор; кредитні кошти перераховано на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу, а відомості про таку платіжну операцію є належним доказом видачі коштів у розумінні Закону України «Про платіжні послуги» від 30 червня 2021 року № 1591-IX (далі - Закон № 1591). Крім того, позивач зазначив, що відповідачем після укладення Договору здійснено часткову сплату боргу в розмірі
4 660,36 грн від 01.12.2023, яка врахована при формуванні розрахунку заборгованості та є,
з-поміж іншого, дією, що свідчить про визнання боргу. Позивач також зазначив, що відповідач, заперечуючи проти позову, не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень чи на спростування доводів позивача, а тому такі заперечення мають виключно декларативний характер і не можуть братися судом до уваги.
2.3. Заперечення на відповідь на відзив від відповідача (її представника) до суду не надходили.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 липня
2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судові засідання не з`являвся, у позовній заяві та в подальших заявах висловив прохання проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач та його представник - адвокат Зачепіло З.Я. - у судові засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; відзив на позовну заяву подано представником відповідача після ознайомлення з матеріалами справи.
За частиною третьою статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористався цим правом та просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), у якій зазначено, що у разі неявки представників сторін чи інших учасників судового процесу суд може вирішити спір по суті, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
18 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивача укладено в електронній формі Договір, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 56 днів (строк повернення кредиту - 12 січня 2024 року). Договір укладено шляхом: 1) ознайомлення відповідача з пропозицією (офертою) про укладення кредитного договору; 2) подання відповідачем заявки на отримання кредиту; 3) надіслання відповідачем відповіді про прийняття пропозиції (акцепту), підписаної одноразовим ідентифікатором (С894), надісланим смс-повідомленням на визначений відповідачем фінансовий номер телефону. Підписуючи оферту та акцепт, відповідач підтвердив, що розуміє умови, на яких укладається Договір (а.с. 27-38).
Кредитні кошти в розмірі 12 000,00 грн перераховано на банківську картку відповідача за ініціативою позивача за допомогою інтернет-еквайрингу (квитанція «LIQPAY»; ID операції НОМЕР_1 : дата та час операції 2023.11.18 13:14; призначення видача за договором № 18.11.2023-100001433) (а.с. 26).
Позивачем надано паспорт споживчого кредиту (а.с. 39), копії паспорта та РНОКПП відповідача (а.с. 45-49)
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за Договором, заборгованість ОСОБА_1 за період з 18.11.2023 по 12.01.2024 становить 15 363,98 грн, з яких 10 819,64 грн - тіло кредиту, 4 544,34 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 13).
При формуванні зазначеного розрахунку та визначенні ціни позову Позивачем враховано здійснену Відповідачем часткову сплату боргу в розмірі 4 660,36 грн від 01.12.2023. Доказів повернення кредиту чи сплати процентів за користування кредитними коштами, крім зазначеної часткової сплати, яка врахована позивачем при визначенні розміру позовних вимог, матеріали справи не містять.
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі -
ЦК України).
Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).
За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628
ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту в електронних документах або вираження волі сторін за допомогою електронних засобів зв`язку. Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.
2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851).
Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон № 675.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).
Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.
2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (частина перша).
У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив, що одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати), який входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях ЦК України, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629) (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (стаття 1046 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання такої форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в кредитному договорі.
Позивач надав суду необхідні докази, які підтверджують доведення до відома відповідача основних умов кредитування, інформації щодо порядку повернення кредиту, іншої необхідної інформації, що зазначена у заявці до Договору та пропозиції про укладення Договору. Тож надані позивачем докази свідчать про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов Договору, як того вимагають положення статті 638 ЦК України та укладення правочину у встановленій законодавством формі.
2.4. Заперечуючи проти позову, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послалася на те, що матеріали справи не містять доказів дотримання порядку отримання відповідачем одноразового ідентифікатора та факту його накладення в електронному документі Договору, у зв`язку з чим, на думку відповідача, неможливо встановити його волевиявлення на укладення Договору.
Суд критично оцінює наведені заперечення з таких підстав. Так, матеріалами справи підтверджується, що документи, які складають Договір (пропозиція про укладення кредитного договору, заявка, відповідь про прийняття пропозиції), з боку відповідача підписані одноразовим ідентифікатором, який було надіслано смс-повідомленням на номер телефону, зазначений відповідачем під час реєстрації як фінансовий; підписуючи оферту та акцепт, відповідач текстом такого підпису підтвердив, що розуміє умови, на яких укладається кредитний договір. Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечила належність йому засобу зв`язку, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, не зазначила про його втрату на час укладення Договору та не надала суду жодних доказів на підтвердження протилежного.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) зазначено, що підписання договору про надання фінансового кредиту за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора підтверджує укладення сторонами відповідного правочину. При цьому без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету такий кредитний договір не був би укладений.
За таких обставин суд доходить висновку, що Договір підписаний відповідачем належним чином - електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до частини першої статті 12 та частини дванадцятої статті 11 Закону № 675 за правовими наслідками прирівнюється до підписання договору у письмовій формі, а заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Представник відповідача також послалася на те, що позивачем не надано первинних документів бухгалтерського обліку (платіжного доручення, меморіального ордера, виписки з банківського рахунку тощо), які б відповідно до статті 9 Закону № 996 підтверджували перерахування відповідачу кредитних коштів, зокрема відомостей про те, чи емітувалася на ім`я відповідача платіжна картка та чи зараховувалися на неї кошти.
Судом установлено, що кредитні кошти в розмірі 12 000,00 грн перераховані на банківську картку відповідача за ініціативою позивача за допомогою інтернет-еквайрингу.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України № 1591 еквайринговою установою (еквайром) є надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги. Згідно зі статтею 49 Закону № 1591 платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Частиною четвертою статті 31 Закону № 1591 визначено перелік відомостей, які надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику після виконання платіжної операції, зокрема відомості, що дають змогу ідентифікувати виконану платіжну операцію, її суму та дату.
Надані позивачем відомості про платіжну операцію з перерахування коштів на картку відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу містять визначені законом відомості щодо цієї операції та за таких обставин є належним і допустимим доказом видачі відповідачу кредитних коштів у розмірі 12 000,00 грн.
Загалом стосовно змісту відзиву на позовну заяву суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, надано належні, допустимі та достатні докази - Договір, довідку-розрахунок заборгованості, відомості про перерахування кредитних коштів, що відповідає вимогам статей 76-79, 81 ЦПК України. Відповідач, подавши відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти позовних вимог, не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача, обмежившись виключно посиланням на недоведеність обставин, встановлення яких є процесуальним обов`язком позивача, без подання суду власного розрахунку заборгованості, відомостей про відсутність у нього відповідної банківської картки, клопотання про витребування доказів чи інших доказів на підтвердження власної позиції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року, справа № 404/4939/22).
Водночас наведені відповідачем заперечення не спростовують наданих позивачем доказів, які у своїй сукупності підтверджують укладення Договору, перерахування кредитних коштів та розмір заборгованості. Відповідач не навела обставин та доказів, які б давали підстави для іншої оцінки цих доказів або свідчили про повернення кредиту чи неправильність здійсненого позивачем розрахунку. За таких обставин суд не вбачає підстав для відмови у позові з мотивів, наведених у відзиві.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що Договір між позивачем та відповідачем укладено в електронній формі з дотриманням установлених законом вимог, кредитні кошти в розмірі 12 000,00 грн відповідачем отримані, а наданими позивачем доказами підтверджено наявність та розмір заявленої до стягнення заборгованості. Наведені відповідачем заперечення цих висновків не спростовують. Тож з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором у загальному розмірі 15 363,98 грн, з яких 10 819,64 грн - основне зобов`язання, 4 544,34 грн - проценти за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, а позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00026270 від 10 липня 2025 року (а.с. 56), обов`язок щодо сплати судового збору на користь ТОВ «Споживчий центр» у розмірі 2 422,40 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76-78, 141, 223, 244, 247, 258-268, 273, 274, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором
№ 18.11.2023-100001433 від 18 листопада 2023 року у розмірі 15 363 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят три) гривні 98 копійок.
3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення виготовлено 10 серпня 2026 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код
ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя Т. І. Якімець