Дата документу 22.09.2026
Справа № 333/4383/26
Провадження № 2/334/4268/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
23.06.2026 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з Комунарського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позові посилалися на те, що 09.11.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4160348, відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням законодавства України в частині виконання договірних відносин.
29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладений Договір факторингу №29/10-2025.
31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладений Договір факторингу №ДФ-31102025.
Згідно Договору факторингу-1 від 29.10.2025 року та Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4160348 від 09.11.2020 року.
Сума боргу перед ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 22618 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 17618 грн.
Орієнтовний розрахунок судових витрат: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року у розмірі 22618 грн.; стягнути судовий збір 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.; розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без участі представника позивача, не заперечували проти заочного розгляду справи.
24.06.2026 року ухвалою судді прийнято цивільну справу до свого провадження, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
22.09.2026 року представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові прохали розглянути справу без участі представника позивача, не заперечували проти заочного розгляду справи.
22.09.2026 року відповідач в судове засідання не з`явився повторно, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи у його відсутність не надав, відзив на позов не подав.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
У зв`язку з наведеним, суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.
Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю Управління ДМС України в Запорізькій області від 08.05.2026 року.
09.11.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 4160348, згідно умов якого сума кредиту - 5000 грн., строк кредитування - 191 день до 19.05.2021 року, процентна ставка за загальними умовами кредитування до 20.11.2020 року - 1,70% в день, до 19.05.2021 року - 3% в день, загальні витрати за кредитом за загальними умовами кредитування - 940,40 грн.
Договір укладено в електронному вигляді, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «PS4160348».
Аналогічні умови зазначено у Паспорті споживчого кредиту, який також підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «PS4160348».
ТОВ «Алекскредит» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 5000 грн., шляхом зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 в АльфаБанк, що підтверджується копією довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02.11.2024 року.
Згідно довідки ТОВ «Алекскредит» ОСОБА_1 нараховано заборгованість за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року станом на 29.10.2025 року в розмірі 30568 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 25568 грн.
29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» було укладено договір факторингу № 29/10-2025, відповідно якого ТОВ «Алекскредит» відступило на користь ТОВ «Секвоя Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4160348.
Згідно витягу з реєстру боржників від 29.10.2025 року до договору факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025 року ТОВ «Секвоя Капітал» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року в розмірі 22618 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 17618 грн.
31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу № ДФ-31102025, відповідно якого ТОВ «Секвоя Капітал» відступило на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4160348.
Згідно витягу з реєстру боржників від 31.10.2025 року до договору факторингу № ДФ-31102025 від 31.10.2025 року ТОВ «ФК «Солвентіс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року в розмірі 22618 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 17618 грн.
Суд, задовольняючи позов частково, виходить з наступного.
В статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно висновків, викладених у Постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження договірних відносин між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 є належними та допустимими, і аналізуючи в сукупності надані докази, вважає, що факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору № 4160348 від 09.11.2020 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора є доведеним, оскільки сторони узгодили порядок його укладення в електронній формі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.
Як встановлено судом, відповідач, уклавши 09.11.2020 року з ТОВ «Алекскредит» кредитний договір № 4160348, отримав кредит в загальному розмірі 5000 грн., шляхом зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 в АльфаБанк, на строк 191 день до 19.05.2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом: процентна ставка за загальними умовами кредитування до 20.11.2020 року - 1,70% в день, до 19.05.2021 року - 3% в день.
Відповідач прийняті на себе зобов`язання належним чином не виконав, в подальшому згідно укладених договорів факторингу право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» на загальну суму 22618 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 17618 грн.
Частиною 1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Таким чином, до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором в обумовлені договором строки, договір залишається невиконаним, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору факторингу, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту: згідно розрахунку заборгованості відповідачем тіло кредиту не сплачено, отже заборгованість за тілом кредиту складає 5000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками:
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у Постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (п. 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (п.6.19).
Згідно умов кредитного договору відсотки за користування кредитом в сумі 5000 грн. за 191 календарний день (процентна ставка за загальними умовами кредитування до 20.11.2020 року - 1,70% в день, до 19.05.2021 року - 3% в день) складають в розмірі 940,40 грн.
З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування після закінчення строку, на який було надано кредит, тобто більше 191 календарний день після 19.05.2021 року.
При цьому, позивачем не заявлено вимоги про стягнення з відповідача коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України, тому нараховані відсотки за понадстрокове користування кредитом не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає в розмірі 5940,40 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 940,40 грн.
Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
Крім того, відповідно ч.1,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, а тому суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Таким чином, за наявними матеріалами , позов підлягає задоволенню в тій частині, що ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 22618 грн. задоволено вимоги на суму 5940,40 грн., тобто на 26,26%, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 699,14 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.
За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачем надано суду докази на підтвердження понесених витрат: копію договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року між АБ «Сергія Пошелюзного» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс»; копію додаткової угоди №4160348 від 27.03.2026 року до договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) № від 27.03.2026 року; копію Акту надання послуг №4160348 на підтвердження факту надання правової допомоги від 27.03.2026 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6741/10 від 14.06.2018 року та копію посвідчення адвоката України на ім`я Пошелюзний С.В.
Так, згідно копії Акту надання послуг №4160348 на підтвердження факту надання правової допомоги від 27.03.2026 року сторони погодили надання наступних правових послуг та їх вартість: 1) усна консультація - 0,5 годин на суму 250 грн.; 2) письмова консультація - 0,5 годин на суму 500 грн.; 3) правовий аналіз обставин спірних правовідносин - 1 година на суму 1500 грн.; 4) складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості - 2 години на суму 3000 грн.; 5) формування додатків до позовної заяви - 0,5 годин на суму 750 грн., всього в сумі 6000 грн.
Суд, дослідивши документи на підтвердження надання позивачу правничої допомоги, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без явки сторін та їх представників, з урахуванням вимог розумності та справедливості, реальності та обґрунтованості адвокатських витрат, з урахуванням стягнутої суми боргу, дійшов висновку, що позивачем підтверджено витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн.
Однак, оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 22618 грн. задоволено вимоги на суму 5940,40 грн., тобто на 26,26 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.2 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 1575,60 грн.
Оскільки відповідач зареєстрований на тимчасово окупованій території України в с. Ганнівка Мелітопольського району Запорізької області, то відповідно ч.2 ст.12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», останній має бути повідомлений про ухвалення судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 137, 141, 211, 247, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри буд.21/1; IBAN НОМЕР_3 в АТ «Сенс Банк», МФО 300346) заборгованість за кредитним договором №4160348 від 09.11.2020 року в розмірі 5940,40 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот сорок гривень 40 копійок), з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 940,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри буд.21/1; IBAN НОМЕР_3 в АТ «Сенс Банк», МФО 300346) витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 699,14 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1575,60 грн.
В задоволенні решти розміру позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повідомити відповідача про ухвалення судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади.
Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.
Суддя: С.М. Телегуз