Справа №:755/10326/26
Провадження №: 2/755/8981/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
У С Т А Н О В И В :
31 березня 2026 року ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 01 грудня 2017 року між сторонами було укладено договір зберігання майна № 27909, відповідно до пункту 1.1. якого позивач передає а відповідач приймає на відповідальне зберігання майно позивача згідно переліку майна, що є невід`ємною частиною договору. Під майном у цьому договорі маються на увазі речі, передані позивачем відповідачу на зберігання протягом строку дії цього договору.
Вказує, що протягом тривалого часу між сторонами склалася практика, що позивач сплачує послуги відповідача не кожного місяця, а одним платежем раз в рік. Тобто склався звичай ділового обороту. Звертає увагу, що до березня 2024 року відповідача така форма розрахунків задовольняла, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з 01 січня 2017 року до 20 грудня 2024 року.
Вказує, що відповідач у відповіді на претензію щодо повернення майна повідомив позивача про те, що майно позивача було знищене у зв`язку з невиконанням умов договору зі сторони позивача.
Позивач вважає, що відповідач не мав права знищувати речі поклажодавця тому йому було завдано шкоди у розмірі вартості, при цьому позивач не має можливості надати висновок щодо вартості речей та просить застосувати аналогію закону щодо передбаченої відповідальності авіакомпаній за втрату багажу, яка складає 20 доларів США за один кілограм багажу.
Оскільки було знищено 303,00 кг речей, при офіційному курсу долару США станом на 26 березня 2026 року розмір завданої майнової шкоди становить 265 852,20 грн (303 кг *877,40 грн), однак враховуючи ситуацію в Україні та інші обставини позивач оцінює завдану шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь 200 000,00 грн.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач будучи повідомлений належним чином про розгляд справи, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено статті 279 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 01 грудня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір зберігання майна № 27909.
Відповідно до пункту 1.1. договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно поклажодавця згідно переліку майна, що є невід`ємною частиною договору. Під майном у цьому договорі маються на увазі речі, передані позивачем відповідачу на зберігання протягом строку дії цього договору.
Відповідно до пункту 2.2.6. договору зберігач має право по закінченню строку дії договору не видавати майно із зберігання (притримати майно) у випадку якщо існує заборгованість по оплаті за фактично надані послуги до моменту погашення заборгованості.
У випадку не отримання або ухилення поклажодавця від отримання майна із зберігання протягом 2 місяців після закінчення строку дії договору, за умов не надходження оплати за зберігання після припинення договору, та/або протягом 1 місяця з дня направлення зберігання, зберігач має право реалізувати майно поклажодавця як невитребуване поклажодавцем. Реалізація майна здійснюється зберігачем за ціною, визначеною ним на власний розсуд, кошти від такої реалізації поклажодавцю не повертаються, а зараховуються у повному обсязі на відшкодування вартості неоплачених послуг із зберігання, штрафних санкцій та збитків зберігача. (пункт 2.2.7)
Відповідно до пункту 3.1.5 договору поклажодавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги зберігача.
Відповідно до пункту 4.3. договору вартість послуг зберігання майна в місяць становить 165,00 грн за кожний кубічний метр майна, яке передане на зберігання.
Кількість кубічних метрів майна переданого на зберігання становить 7,5 куб метрів.
Пунктом 4.4. договору встановлено, що оплата послуг за місяць зберігання майна проводиться поклажодавцем щомісяця, на умовах 100% оплати, шляхом перерахування відповідної до сплати суми на банківський рахунок зберігача, визначений у цьому договорі до 5 числа поточного місяця.
Відповідно до пункту 5.6 договору за прострочку оплати послуг зберігача за цим договором більш ніж на 14 днів зберігач має право розірвати цей договір в односторонньому порядку письмово повідомивши про це поклажодавця. При цьому днем розірвання договору вважається дата, зазначена зберігачем у такому повідомленні про розірвання договору. У такому випадку поклажодавець зобов`язаний оплатити послуги зберігача за весь час зберігання та отримати майно зі зберігання.
25 березня 2025 року на адресу ФОП ОСОБА_2 надійшла претензія про повернення на користь ОСОБА_1 майна, яке було передано на зберігання, а у разі неможливості повернення - компенсації вартості майна, що перебільшує 400 000,00 грн.
У відповідь на претензію ФОП ОСОБА_2 повідомив, що керуючись правом наданого зберігачу відповідно до статті 597 ЦК України прийняв рішення реалізувати майно для погашення заборгованості за неоплачені послуги із зберігання та збитків. Звернув увагу, що таке право вказане у п. 2.2.6 Договору, умови якого поклажедавцю зрозумілі, та останній свідомо та без примусу підписав. З огляду на вказані положення законодавства та умови договору зберігач не зобов`язаний готувати документацію, яка стосується процедури проведення аукціону щодо реалізації речей. До вказаної відповіді додано: акт звірки взаєморозрахунків з 2017 року до 2024 року включно; акт прийому-передачі від 18 листопада 2024 року на одному аркуші; акт знищення від 19 листопада 2024 року.
Згідно акту прийому-передачі від 18 листопада 2024 року складеного ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ДСЛ-2010» останній отримав на збирання, оброблення, відновлення та видалення відходів товар всього 39 найменувань загальною вагою 303 кг, який було знищено згідно акту від 19 листопада 2024 року.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є визнання права.
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів, зокрема додаток № 2 до договору зберігання майна від 01 грудня 2017 року на підтвердження того, яке саме майно було передано ОСОБА_1 на зберігання ФОП ОСОБА_2 , однак враховуючи відповідь на адвокатській запит суд вважає, що майно яке зазначено в акті прийому-передачі від 18 листопада 2024 року та в акті про знищення від 18 листопада 2024 року, було передано ОСОБА_1 на зберігання ФОП ОСОБА_2 .
Враховуючи що майно було знищене і позивачем не погоджується із такими діями відповідача, позивач просить у даному позові компенсувати повну вартість переданого на зберігання майна.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу статі 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
У частині першій статті 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Частиною другою статті 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.
Згідно з частиною першою статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
У випадку не отримання або ухилення поклажодавця від отримання майна із зберігання протягом 2 місяців після закінчення строку дії договору, за умов не надходження оплати за зберігання після припинення договору, та/або протягом 1 місяця з дня направлення зберігання, зберігач має право реалізувати майно поклажодавця як невитребуване поклажодавцем. Реалізація майна здійснюється зберігачем за ціною, визначеною ним на власний розсуд, кошти від такої реалізації поклажодавцю не повертаються, а зараховуються у повному обсязі на відшкодування вартості неоплачених послуг із зберігання, штрафних санкцій та збитків зберігача. (пункт 2.2.7)
У випадку неможливості повернення рівної кількості аналогічного майна в належному стані збитки завдані у результаті втрати (нестачі) або пошкодження майна, відшкодовується Виконавцем за свій рахунок у розмірі вартості цього майна, встановленої на момент проведення останнього, перед пошкодженням, знищенням або втратою, експертного дослідження.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено вартості переданого на зберігання майна, яке знищено на підставі акту знищення від 19 листопада 2024 року, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів слід відмовити, оскільки доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 936, 949, 951 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
С у д д я -