УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №283/2757/24 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.
Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О, С.
суддів Талько О. Б., Шалоти К. В.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №283/2757/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дітей та визначення їх місця проживання та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області, Міністерство юстиції України про визнання незаконним утримання малолітніх дітей в Україні, повернення дітей до місця їх постійного проживання
за апеляційною скаргою адвоката Антонович Ольги Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2
на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 30 грудня 2025 року,
ухвалене під головуванням судді Ярмоленко В.В.,
у с т а н о в и в :
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований 27 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, стягувати з відповідача на свою користь на утримання дітей аліментів в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір`ю.
На обґрунтування позову зазначала, що з 27 серпня 2015 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином США ОСОБА_2 . Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту укладення шлюбу і до початку повномасштабного вторгнення російської федерації вони проживали в Україні, після чого переїхали жити до будинку чоловіка в США. Однак, внаслідок погіршення відносин між подружжям, неможливістю спільного проживання, вона в листопаді 2024 року змушена була забрати дітей та повернутися в м. Малин Житомирської області.
Вказувала, що спільні діти сторін є громадянами України, проживають з нею та повністю знаходяться на її утриманні. Її постійне місце проживання, як і постійне місце проживання дітей зареєстровані в будинку її батьків за адресою: АДРЕСА_1 . По приїзду в Україну вона уклала декларації щодо отримання первинної медичної допомоги, поставила на облік дітей у дитячу консультацію до дільничного лікаря-педіатра. Сина оформила на навчання до 3-Б класу Малинського ліцею №3 Малинської міської ради на екстернатну форму навчання. Сама звернулася за допомогою у працевлаштуванні до Коростенської філії Житомирського ОЦЗ.
Зазначала, що вона заперечує проти вимоги ОСОБА_2 повернути дітей до США, оскільки вони ще маленькі та потребують більше уваги і турботи з боку матері, а відповідач, на її думку, не зможе забезпечити їм належні умови проживання та виховання.
Враховуючи вищезазначене, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В травні 2025 року ОСОБА_2 через свого представника подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати незаконним утримання ОСОБА_1 на території України малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 , та зобов`язати ОСОБА_1 повернути дітей до місця їх постійного проживання в США (адреса проживання: 111 Фон Крік Корт, Сідар-Пойнт, NC НОМЕР_1 ).
На обґрунтування позовних вимог вказував, що він із ОСОБА_1 з того часу як їх спільний син досягнув чотирирічного віку, а донька - дворічного віку, постійно проживали на території США. Постійним місцем проживання дітей та їх сім`ї є - 111 Фон Крік Корт, Сідар-Пойнт, NC, 28584, США.
Зазначав, що в січні 2022 року вони почали процес придбання будинку в США, свій переїзд в США на постійне місце проживання планували незалежно від війни в Україні. Відповідачка подала заявку на отримання ОСОБА_5 -карти, документа, що підтверджує постійне проживання, який вона отримала в травні 2024 року.
В лютому 2022 року подружжя виїхало до США та проживали там до листопада 2024 року, це було їх постійним місцем проживання. Син перебував на домашньому навчанні, донька відвідувала гурток з танців, діти знали англійську мову, дітям надавалась медична допомога в США, діти мали друзів та повноцінну сім`ю. В листопаді 2024 року ОСОБА_1 без будь-якого погодження з ним, забрала їх спільних дітей та повернулась до України, після чого стала уникати контактів з ним та почала ініціювати на території України питання щодо визначення місця проживання дітей з нею.
Вказував, оскільки він є резидентом США, тому звернувся до суду Північної Кароліни із заявою про винесення рішення про опіку над дітьми і судом 16 січня 2025 року було постановлено, що встановлення одноосібної опіки та повноваження щодо прийняття рішення стосовно неповнолітніх дітей належить йому.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 30 грудня 2025 року первісний позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений 27 серпня 2015 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, за актовим записом № 792. Позивачу залишено прізвище незмінним - ОСОБА_7 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 18.12.2024 та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним утримання малолітніх дітей в Україні, повернення дітей до місця їх постійного проживання - відмовлено повністю за безпідставністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду адвокат Антонович О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм процесуального та матеріального права, норм чинного міжнародного законодавства, просить рішення в частині визначення місця проживання дітей скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні вимоги ОСОБА_1 відмовити. Рішення місцевого суду за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним утримання малолітніх дітей в Україні, повернення дітей до їх постійного місця проживання - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом задовольнити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при визначенні місця проживання дітей не надав жодних обґрунтувань щодо доцільності визначення місця проживання дітей саме з матір`ю. На думку скаржника, місцевим судом не було надано оцінку жодному доказу, а також не було зазначено, які саме докази зі сторони позивача за первісним позовом були основою для задоволення вимоги про визначення місця проживання дітей з матір`ю і які докази судом не були взяті до уваги.
Вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення також не взято до уваги як важливий доказ воєнні дії в Україні, оскільки перебування дітей на території України створює загрозу для їх життя та здоров`я, в той час як за їх постійним місцем проживання в США - безпечно та спокійно, що відповідає найкращим інтересам дітей.
Зокрема, донька ОСОБА_8 має генетичне захворювання та потребує проведення його дослідження, проте в Україні воно є неповним та дороговартісним. Син ОСОБА_9 потребує операції на нозі, котра була запланована в США, проте через переміщення дітей в Україну не була проведена. В США діти мають громадянство та медичне страхування, можуть бути забезпечені всім необхідним, тому саме ці обставини, на переконання скаржника, відповідатимуть найкращим інтересам дітей - життя без повітряних тривог та належне медичне лікування. Проте місцевий суд не надав жодного обґрунтування даним аргументам, не вказав, чому він не бере їх до уваги.
Крім того, судом першої інстанції помилково в основу рішення покладено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради, не зазначено, чому суд погодився з даним висновком і чому відкинув позицію сторони відповідача за первісним позовом щодо того, що орган опіки та піклування жодного разу не зв`язувався з ним - батьком дітей, для заслуховування його думки щодо цього питання, суперечності висновку психолога, котрий викладений у висновку органу опіки та піклування - висновкам соціальних служб США та фотокарткам, з яких вбачається, якими насправді є стосунки між дітьми та їх батьком.
Додає, що місцевим судом помилково не взято до уваги рішення суду штату ОСОБА_10 , оскільки, на переконання суду, воно не визнано на території України та постановлено з порушенням відносно дітей, які є громадянами України. Проте суд не врахував, що він та ОСОБА_1 є резидентами США, а їх спільні діти - громадянами США (а не лише громадянами України, як вказано в рішенні Малинського суду).
Вказує, що судом Північної Кароліни 16 січня 2025 року було постановлено, що встановлення одноосібної опіки та повноваження щодо прийняття рішення стосовно неповнолітніх дітей буде належати йому, а також, що будь-який суд в будь-якій країні, що підписала Гаазьку конвенцію та будь-який правоохоронний орган у штаті ОСОБА_10 або будь-якому іншому штаті повинен допомагати йому в отриманні та здійсненні опіки над неповнолітніми дітьми - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - мають перебувати з ним. Дане рішення не скасоване, воно є чинним та має виконуватись.
Вважає, що суд помилково дійшов висновку, що постійним місцем проживання є саме Україна, оскільки самої по собі реєстрації місця проживання в певному місті недостатньо для такого висновку.
На переконання скаржника, суд першої інстанції також не надав оцінки доказам того, що переміщення дітей відбулось без згоди батька, а також не встановив наявність негативних наслідків в разі їх повернення, зокрема не встановлено поганого та негативного відношення батька до дітей, нехтування ним своїми обов`язками.
Зазначає, що діти не відвідують навчальні заклади. ОСОБА_9 перебуває на екстернатній формі навчання, донька не відвідує садок. Тому судом першої інстанції, на думку скаржника, зроблений помилковий висновок щодо адаптації дітей в Україні. В той же час судом не надано оцінки доказам про те, що в США діти навчалися, лікувалися, займались танцями.
При цьому ОСОБА_13 є резидентом США, має посвідку на постійне місце проживання, тобто має право на проживання та роботу в США, а тому висновок суду про те, що проживання дітей в іншій країні без матері, яка не має право на в`їзд до США, негативно позначиться на їх психоемоційному стані є помилковим.
Також помилковим, на думку скаржника, є висновок суду, що він фактично перебуває на території України, має тут зареєстроване місце проживання та роботу, оскільки в матеріалах справи відсутні такі докази.
Враховуючи вищевказане, просив апеляційну скаргу задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України просить прийняти законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних у справі доказів з максимальним врахуванням інтересів дітей.
Зазначає, що відповідно до підпункту 1 пункту 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) після надходження від Мін`юсту доручення та копії заяви ОСОБА_2 про сприяння поверненню з України до Сполучених Штатів Америки його малолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вживалися заходи для одержання від ОСОБА_1 згоди на добровільне повернення дітей та отримання пояснень щодо її намірів стосовно добровільного вирішення порушеного питання та участі у медіації. Також ОСОБА_1 було роз`яснено можливість добровільного вирішення порушеного питання, зокрема через участь у медіації, а також поінформовано про умови Конвенції. Про результати вжитих заходів територіальним органом повідомлено Міністерству юстиції України. Відповідно до умов Конвенції розгляд справи, встановлення, чи дійсно мало місце неправомірне переміщення або утримування відповідно до статті 3 Конвенції, та прийняття за результатами розгляду заяви рішення про повернення чи відмову у поверненні дитини з України в іноземну державу відноситься виключно до компетенції суду України.
Позивач ОСОБА_1 скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що доводи апелянта, що постійним місцем проживання дітей є виключно США, не відповідають фактичним обставинам справи. На підтвердження фактичного проживання та інтеграції дітей в Україні було подано медичні документи, що підтверджують систематичне проходження медичних оглядів та свідчить про сталі соціальні і медичні зв`язки дітей з Україною.
Звертає увагу, що перебування дітей у США було зумовлене конкретними обставинами та не призвело до втрати соціальної інтеграції в Україні. На даний час діти проживають у стабільному середовищі понад рік, мають сформоване коло спілкування, медичний супровід та освітню інтеграцію.
Вважає, що апеляційна скарга не містить нових обставин, які б спростували встановлені судом факти. Посилання апелянта на обов`язковість повернення дітей ігнорують передбачені Конвенцією винятки, які суд правомірно врахував.
Вказує, що у матеріалах справи міститься висновок психолога органу опіки та піклування, який містить відомості про емоційний стан сина ОСОБА_9 та його негативне ставлення та страх до батька. Дитина надає психоемоційну перевагу у спілкуванні з сестрою ОСОБА_16 , мамою, бабусею та дідусем.
Також у ОСОБА_2 відсутнє стале та передбачуване фінансове середовище. Апелянт не має фактичного постійного місця проживання на території України, проживає у різних орендованих квартирах у різних містах України залежно від виконання контрактних робіт, при цьому такі місця проживання не відповідають його зареєстрованому місцю проживання.
Щодо твердження скаржника про неналежне повідомлення та графік спілкування з дітьми, то воно не відповідає дійсності, оскільки саме ОСОБА_2 ініціював питання визначення графіку спілкування з дітьми.
Стверджує, що суд першої інстанції правильно визначив звичайне місце проживання дітей, належним чином застосував положення Гаазької конвенції 1980 року, зокрема винятки, передбачені статтею 13 (b), та обґрунтовано виходив із принципу найкращих інтересів дітей як пріоритетного.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторення позиції, яка вже була предметом судового розгляду та спрямовані на переоцінку доказів без наведення істотних обставин та порушень норм права.
Враховуючи вищевикладене, просила рішення місцевого суду залишити без змін.
В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити.
Позивачка в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Треті особи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 27 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складено актовий запис № 792, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.18).
За час перебування в шлюбі у сторін народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Малинського районного управління юстиції у Житомирській області, та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого Малинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с.19,20). На даний час діти проживають з позивачем та повністю знаходяться на її утриманні.
Довідкою Малинської міської ради № 1172 від 03.07.2024, виданою ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено те, що її діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дійсно зареєстровані ( ОСОБА_9 з 02.06.2017, а ОСОБА_8 - з 19.11.2024) та проживають за вищевказаною адресою (а.с.24).
06.05.2025 Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України проінформувало суд, що до Міністерства юстиції України надійшла заява ОСОБА_18 про сприяння поверненню з України до Сполучених Штатів Америки його малолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року.
25.04.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянство США, видана Посвідка на постійне проживання в Україні за № НОМЕР_5 , дата закінчення строку дії 24.04.2034 (а.с.17).
ОСОБА_1 укладено декларації № 0001-378Т-4А10 від 02.12.2024 та № 0001-ХМТТ-4А10 від 02.12.2024 з лікарем, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.27,28).
Відповідно до відповіді Галицької районної державної адміністрації в м. Львові № 31-вих-2718 від 09.01.2025, встановлено, що громадянин США ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , станом на 08.01.2025, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований постійно з 15.04.2024 по посвідці на постійне проживання в Україні № НОМЕР_5 вид. 4601 25.04.2024 р. (а.с.42).
Судом Північної Кароліни Округу Картерет за позовом ОСОБА_18 про невідкладне опікунство ОСОБА_14 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_8 ) та ОСОБА_15 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_9 ), прийнято рішення від 16 січня 2025 року, яким суд вирішив:
1. Одноосібна юридична опіка та повноваження щодо прийняття рішень стосовно неповнолітніх дітей, ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), буде належати позивачу.
2. Одноосібна фізична опіка над неповнолітніми дітьми ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), буде належати позивачу.
3. Що будь-який суд у будь-якій країні, яка підписала Гаазьку конвенцію, та будь-який правоохоронний орган у штаті ОСОБА_10 або будь-якому іншому штаті повинен допомагати Позивачу в отриманні та здійсненні опіки над неповнолітніми дітьми: ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) повинні перебувати з Позивачем.
4. До подальшого розпорядження Суду цей ордер залишається в повній мірі чинним і підлягає виконанню відповідно до повноважень Суду у справах про невиконання постанов Суду.
5. До подальшого розпорядження Суду, Суд зберігає юрисдикцію над сторонами та предметом спору (а.с.100).
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд, усвідомлюючи чутливість правовідносин, які є предметом спору у цій справі, дійшов висновку, що повернення дітей за місцем проживання батька до Сполучених Штатів Америки не відповідає їх інтересам, а також негативно вплине на них, спричинить їм психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню найкращих їх інтересів (пункт b статті 13 Конвенції 1980 року). При цьому районний суд, врахувавши вік дітей, постійне їх проживання з народження в Україні разом з матір`ю, наявність між ними протягом тривалого часу тісних відносин, перебування протягом тривалого часу в оточенні лише матері та її родичів, до яких вони звикли, з врахуванням висновку психолога Малинського міського центру соціальних служб щодо збереження емоційного стану дітей (у Данила відсутнє бажання взаємодіяти з батьком, він не хоче проживати зі своїм батьком), відвідування навчальних закладів в м. Малині, гуртків, наявність комфортних умов для проживання, забезпечення усім необхідним для розвитку і навчання, медичний нагляд, що є свідченням того, що діти сторін уже прижилися у своєму середовищі та мають більш тісний зв`язок із матір`ю, дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір`ю та відсутності підстав для їх повернення до місця проживання в США, що буде відповідати якнайкращим їх інтересам.
Колегія апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Рішення в частині розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
Щодо визначення місця проживання дітей з матір`ю в Україні.
Відповідно до статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. Частиною другою статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Зі свідоцтва про народження НОМЕР_3 виданого 02 квітня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Малинського районного управління юстиції у Житомирській області ОСОБА_3 , свідоцтва про народження НОМЕР_4 виданого 02 травня 2020 року Малинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), витягів з реєстру Малинської територіальної громади, довідки Малинської міської ради №1172 від 03.07.2024 чітко вбачається, що малолітні ОСОБА_19 та ОСОБА_8 народились в України, з часу народження зареєстровані та проживають в України, за винятком часу з березня 2022 року по листопад 2024 року.
Не є предметом доказування у спорах щодо повернення дитини у контексті мети та цілей Гаазької Конвенції 1980 року, зокрема наявності чи відсутності у матері та батька житла у власності, можливості забезпечення належних умов для проживання малолітньої дитини, питання психологічного ставлення дитини до кожного з батьків, реалізації батьківських обов`язків стосовно догляду, утримання та виховання дитини в Україні.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що місцевим судом не надано обґрунтувань щодо доцільності визначення проживання дітей саме з матір`ю, оскільки саме по собі посилання на воєнні дії в Україні, що, на думку скаржника, несе загрозу життю та здоров`ю їх дітей, а також наявність у доньки ОСОБА_4 генетичного захворювання та потреба в проведенні його дослідження, а також потреба у операції на нозі у сина ОСОБА_19 , не є визначальним фактором при вирішенні питання про місце проживання дітей, оскільки іншими, не менш вагомими критеріями є надання дітям саме материнської любові, доброти та турботливості.
Апеляційним судом враховується добросовісне виконання матір`ю батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з матір`ю, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що визначення місця проживання дітей разом із матір`ю не позбавляє права апелянта спілкуватися з дітьми та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки батько дітей у разі визначення місця проживання останніх з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дітьми, прояву турботи відносно їх та участі у їх вихованні.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно поклав в основу рішення висновок виконавчого комітету Малинської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей, який на його думку, є необґрунтованим, оскільки він складений без врахування позиції та думки батька з цього питання.
Так орган опіки та піклування діяв в межах своїх повноважень. Вирішення питання, щодо обґрунтованості висновку органу опіки та піклування належить до компетенції суду, який розглядає спір між сторонами про визначення місця проживання дитини.
Судом першої інстанції вірно взято до уваги поданий висновок виконавчого комітету Малинської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №113 від 08.04.2025 про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю.
Крім того, за заявою ОСОБА_2 рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради №393 від 03.10.2025 затверджено висновок про визначення способів участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ним, яким встановлено необмежене спілкування батька з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку та особисті зустрічі під час перебування батька в Україні, за попередньою домовленістю з матір`ю, у присутності матері або іншої уповноваженої особи (якщо це необхідно для психологічного комфорту дітей).
Вказані висновки, а також висновок психолога органу опіки та піклування, який містить відомості про емоційний стан сина ОСОБА_9 та його негативне ставлення до батька, з яким у нього відсутнє бажання взаємодіяти, є документами, які були подані для прийняття відповідного рішення, тобто вони є доказом у цивільній справі, яким суд надав належної оцінки в сукупності з іншими доказами у справі.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незаконного утримання дітей в Україні та повернення дітей до їх постійного місця проживання, колегія зазначає наступне.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина сьома статті 7 СК України).
Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України, частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року; далі - Конвенція 1989 року).
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції 1989 року).
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За змістом наведених приписів права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року у справі № 199/6950/19).
Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації № R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам «Про батьківську відповідальність» від 28 лютого 1984 року).
У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним чином, інтересами дитини (речення перше принципу 2 вказаного Додатку).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція 1950 року).
Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя. Заходи національних органів, спрямовані на обмеження такої можливості, є втручанням у право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)), зокрема, пропорційним обраним цілям.
Виконуючи свої завдання відповідно до статті 8 Конвенції 1950 року, національні суди користуються свободою розсуду, яка залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Європейський суд з прав людини розглядає відповідно до Конвенції 1950 року рішення, які ті органи ухвалили, користуючись цією свободою.
Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходи, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).
За змістом гарантованого статтею 8 Конвенції 1950 року права на повагу сімейного життя держава має позитивний обов`язок вживати виважені та послідовні заходи зі сприяння возз`єднанню дітей із біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06 (пункт 52)).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine) від 16 липня 2015 року, заява № 10383/09 (пункт 100)).
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані Конвенцією. Цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 Гаазької Конвенції 1980 року).
Переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання (частина перша статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року).
Для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням прав піклування про дитину згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-третє, заявник фактично здійснював ці права до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року).
Поняття найкращих інтересів дитини слід оцінювати у світлі виключень, передбачених Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування тієї Конвенції (частина перша статті 13), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави стосовно захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20). Це завдання постає насамперед перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами.
Стаття 8 Конвенції 1950 року покладає на державні органи конкретний процесуальний обов`язок щодо цього: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини у разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції 1950 року, а також намірам і меті останньої. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, що не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими у світлі виключень, викладених у Конвенції 1980 року, яку треба тлумачити вузько (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09 (пункти 101, 107); від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19 (пункт 31)).
В Україні існує єдине громадянство (речення перше статті 4 Конституції України).
Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження (частини перша та тринадцята статті 7 Закону України «Про громадянство України»).
Статтею 2 Гаазької Конвенції 1980 року на договірні держави покладено зобов`язання вживати всіх належних заходів для повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави, до держави їх постійного місця проживання. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
В силу ст. 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:
а) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та
b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років (ст. 4 Гаазької Конвенції).
Для цілей цієї Конвенції, згідно зі ст. 5: «права піклування» включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини; «права доступу» включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.
Відповідно до ст. 12 Гаазької Конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Якщо судовий або адміністративний орган в запитуваній державі має підстави вважати, що дитина була переміщена до іншої держави, він може зупинити процедури або відмовити в прийнятті заяви про повернення дитини.
В порядку ст. 13 Гаазької конвенції, незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування;
b) або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
Відповідно до статті 29 Гаазької конвенції 1980 року ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, прямо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі.
У статті 50 Гаазької конвенції 1996 року зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.
Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Таким чином, не лише зі статті 8 Конвенції, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно (див. справи «Maumousseau та Washington», згадана вище, § 72, і «Neulinger та Shuruk», згадана вище, § 138).
Найкращі інтереси дитини не співпадають з інтересами батька або матері, за винятком і настільки, наскільки вони неминуче мають спільні різноманітні критерії оцінки, пов`язані з індивідуальною особистістю дитини, загальною та конкретною ситуацією. Тим не менш, їх не можна сприймати в ідентичній манері, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або ж приймає рішення по суті заяви про батьківську опіку або батьківські права, враховуючи, що останнє судове провадження в принципі не має нічого спільного з намірами Гаазької конвенції (статті 16, 17 та 19; див. також вище, пункт 35).
Таким чином, в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який, відповідним чином, є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Суд розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою (див., з відповідними змінами, справу «Hokkanen проти Фінляндії», рішення від 23 вересня 1994 року, § 55, Series A no. 299-A; а також «Maumousseau та Washington», згадану вище, § 62, та «Neulinger та Shuruk», згадану вище, § 141).
Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16-ц зробив висновок, що місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.
У цій же постанові Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі. А також вказує на те, що лише у разі встановлення, що діти до незаконного переміщення та утримання в іншій державі мали звичайне місце проживання в Україні відповідно до правил статті 5 Гаазької конвенції 1996 року, спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду судами України, крім випадків, встановлених у статті 7 цієї Конвенції.
Як було встановлено під час розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 є громадянином США, 25.04.2024 йому видана Посвідка на постійне проживання в Україні за № НОМЕР_5 , дата закінчення строку дії 24.04.2034 (а.с.17 т.1).
Позивачка є громадянкою України, зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
27 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складено актовий запис № 792, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.18 т.1).
Сторони мають спільних двох малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Довідкою Малинської міської ради № 1172 від 03.07.2024, виданою ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено те що, її діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дійсно зареєстровані ( ОСОБА_9 з 02.06.2017, а ОСОБА_8 - з 19.11.2024) та проживають за вищевказаною адресою (а.с.24 т.1).
ОСОБА_1 укладено декларацією № 0001-378Т-4А10 від 02.12.2024, з лікарем який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.27 т.1).
ОСОБА_1 укладено декларацією № 0001-ХМТТ-4А10 від 02.12.2024, з лікарем який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.28 т.1).
У березні 2022 році сторони разом зі дітьми виїхали з України до США, а в листопаді 2024 році позивачка повернулася з дітьми до України.
06.05.2025 Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України проінформувало суд, що до Міністерства юстиції надійшла заява ОСОБА_18 про сприяння поверненню з України до Сполучених Штатів Америки його малолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , України відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 року.
Судом Північної Кароліни Округу Картерет за позовом ОСОБА_18 про невідкладне опікунство ОСОБА_14 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_8 ) та ОСОБА_15 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_9 ), прийнято рішення від 16 січня 2025 року, суд вирішив:
1. Одноосібна юридична опіка та повноваження щодо прийняття рішень стосовно неповнолітніх дітей, ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), буде належати позивачу.
2. Одноосібна фізична опіка над неповнолітніми дітьми ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), буде належати позивачу.
3. Що будь-який суд у будь-якій країні, яка підписала Гаазьку конвенцію, та будь-який правоохоронний орган у штаті ОСОБА_10 або будь-якому іншому штаті повинен допомагати позивачу в отриманні та здійсненні опіки над неповнолітніми дітьми: ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) повинні перебувати з Позивачем.
4. До подальшого розпорядження Суду цей ордер залишається в повній мірі чинним і підлягає виконанню відповідно до повноважень Суду у справах про невиконання постанов Суду.
5. До подальшого розпорядження Суду, Суд зберігає юрисдикцію над сторонами та предметом спору (а.с.100).
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при розгляді справи не взято до уваги вказане рішення, яким ОСОБА_2 встановлена одноосібна фізична опіка над неповнолітніми дітьми ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , колегія відхиляє, оскільки дане рішення не є остаточним рішенням про постійне опікунство батька щодо дітей, а є тимчасовим заходом процесуального захисту в розумінні законодавства штату Північна Кароліна.
Зауваження скаржника щодо того, що сторони є резидентами США, а їх спільні діти окрім громадянства України, мають і громадянство США, які на момент вирішення спору там проживали, колегія суддів оцінює критично.
Положення щодо громадянства дитини не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки Конвенція не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від громадянства дитини. Вирішення питання про повернення дитини до країни місця постійного проживання з метою вирішення компетентним судом питання щодо місця проживання дитини та встановлення опіки над нею, пов`язується з місцем постійного проживання дитини, а не належністю до громадянства.
Під час розгляду справи було встановлено, що діти у 2016 і 2020 роках народилися в Україні, набули її громадянство за народженням, та мали на території України постійне місце проживання до виїзду у березні 2022 року до США.
Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, зважив конкуруючі приватні інтереси ОСОБА_2 як батька із інтересами дітей та керувався принципом забезпечення якнайкращих інтересів саме дітей.
При цьому суд під час ухвалення рішення врахував, що діти в Україну повернулися у звичне для них середовище, в якому постійно проживали. За місцем проживання матері створені належні умови для їхнього розвитку, виховання, медичного та побутового забезпечення.
На переконання суду є серйозні ризики того, що повернення дітей до США негативно вплине на їхній емоційний та психічний стан, загрожуватиме завданням психічної шкоди чи створенням для них нестерпної обстановки та не сприятиме забезпеченню найкращих їх інтересів (пункт b статті 13 Конвенції 1980 року), оскільки з врахуванням їх віку, постійне проживання з народження в Україні разом з матір`ю, наявність між ними протягом тривалого часу тісних відносин, перебування протягом тривалого часу в оточенні лише матері та її родичів, до яких вони звикли, з врахуванням висновку психолога Малинського міського центру соціальних служб щодо збереження емоційного стану дітей (у Данила відсутнє бажання взаємодіяти з батьком, він не хоче проживати зі своїм батьком), відвідування навчальних закладів в м. Малині, гуртків, наявність комфортних умов для проживання, забезпечення усім необхідним для розвитку і навчання, медичний нагляд, є свідченням того, що діти сторін уже прижилися у своєму середовищі. Діти дуже прив`язані до матері, подальше їхнє перебування у стресовій ситуації, пов`язаній із конфліктом батьків, не буде сприяти вихованню та розвитку. Крім того, немає відомостей, що необхідні умови для виховання та розвитку дітей може створити позивач за зустрічним позовом.
Отже, на переконання колегії суду, існують реальні ризики того, що повернення дітей до Сполучених Штатів Америки негативно вплине на їх, спричинить їм психічну шкоду та створить для них нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №308/1403/20.
З огляду на вказане, зважаючи на тривалий період у один рік, який пройшов з дати переміщення дітей, протягом якого вони мешкають на території України, місцевий суд дійшов правильного висновку, що малолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повністю адаптувалися та прижилися до нового середовища в Україні. Зокрема судом було вірно враховано, що ОСОБА_2 фактично та переважно перебуває на території України, має зареєстроване місце проживання та роботу в Україні.
Також місцевим судом правильно взято до уваги поданий висновок виконавчого комітету Малинської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області №113 від 08.04.2025 про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю. Крім того, за заявою ОСОБА_2 , рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради №393 від 03.10.2025 затверджено висновок про визначення способів участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ним, яким встановлено необмежене спілкування батька з дітьми засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку та особисті зустрічі під час перебування батька в Україні, за попередньою домовленістю з матір`ю, у присутності матері або іншої уповноваженої особи (якщо це необхідно для психологічного комфорту дітей).
Враховуючи зазначене вище, відсутні підстави вважати, що позивач за зустрічним позовом не може вільно приїжджати в Україну, відвідувати своїх дітей і брати участь у їхньому вихованні та розвитку, відмова позивачеві у задоволенні його позову про повернення дітей до США є пропорційною цілям захисту інтересів дітей і не є для позивача надмірним тягарем.
Колегія суддів доходить до висновку, що лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дітей для повернення їх за місцем проживання батька.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в апеляційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу адвоката Антонович Ольги Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 30 грудня 2025 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з матір`ю та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним утримання малолітніх дітей в Україні, повернення дітей до місця їх постійного проживання - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.
Головуючий Коломієць О. С.
Судді Талько О. Б.
Шалота К. В.