П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 567/2045/25
Провадження № 22-ц/4815/826/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року у складі судді Венгерчук А. О., ухвалене в м. Острог Рівненської області, повний текст рішення складено 04 лютого 2026 року,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 39 081,98 грн., обґрунтовуючи вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість в загальному розмірі 39 081 грн. 98 коп., а саме: за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021р. у розмірі 27 601 грн. 98 коп., за кредитним договором №3204481 від 16.11.2020р. у розмірі 11480 грн.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 грн.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що матеріали справи містять лише фотокопії (роздруківки) договорів факторингу та витягів з реєстрів боржників. Позивачем не було дотримано процедури засвідчення цих копій (на документах відсутні підписи уповноважених осіб та чіткі відмітки про звірення з оригіналом). Дані документи не є належним письмовим доказом і не мають юридичної сили. Зазначає, що позивачем було подано відповідь на відзив, у якій містяться нові аргументи щодо нарахування відсотків та позовної давності, але відповідач не отримувала копію цього документа від позивача, що позбавило її права надати свої заперечення з даного приводу. Суд поклав в основу рішення доводи однієї сторони, про які інша сторона не була належним чином повідомлена. Суд не взяв до уваги докази фактичної сплати коштів відповідачем, які перевищують суми тіл кредитів, що підтверджує часткове або повне погашення заборгованості за початковими умовами договорів (за договором № 2106863180442 (1800 грн. на 16 днів) сплачена сума в розмірі 1684,84 грн. після закінчення строку кредитування, яка не врахована судом; за договором №3204481 (3500 грн. на 30 днів) сплачена сума в розмірі 8722 грн. після закінчення строку договору, яка теж не врахована судом, хоча значно перевищує тіло кредиту). Документальне підтвердження цих платежів у самому розрахунку позивача, не призвели до пропорційного зменшення загальної суми боргу, що свідчить про недостовірність наданого позивачем документа. Аналіз розрахунку свідчить про нарахування відсотків за високою договірною ставкою після закінчення терміну дії договорів. Усі відсотки нараховані поза межами цих строків нараховано незаконно. Після завершення строку договору кредитор має право лише на 3% річних та інфляційні втрати, а не на величезні мікрокредитні відсотки. Позивач нарахував відсотки після закінчення строку договору, що прямо суперечить закону. Позивач сам надав документи, що підтверджують оплату відповідачем коштів в сукупності по кожному із договорів (1684,84 грн. - за договором № 2106863180442, 8722 грн. - за договором №3204481). Суд помилково стягнув 27601,98 грн. (за договором № 2106863180442) та 11480 грн. - за договором №3204481), не взявши до уваги платежі та нараховуючи відсотки за прогресивною ставкою поза строком договору. Також суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. В матеріалах справи відсутній оригінал або належним чином завірена копія ордера, виданого адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» на ім`я конкретного адвоката. За відсутності ордера у матеріалах справи, будь-які документи підписані особою, яка називає себе адвокатом, не мають юридичної сили, а витрати на такі послуги не можуть бути покладені на іншу сторону. Позивачем не надано жодних фінансових документів, які б підтверджували реальне понесення витрат, або хоча б факт здійснення розрахунків між ТОВ «Факторинг Партнерс» та АО «Лігал Ассістанс». Оскільки позивачем не доведено правовий статус представника та не підтверджено факт оплати послуг, тому рішення в частині стягнення 4000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованим і підлягає скасуванню. Також вказує, що позивач свідомо завищив ціну позову, не зарахувавши платежі відповідача, що призвело до неправильного розрахунку судового збору. Судом не враховано практику ЄСПЛ. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду, та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, також просить стягнути з позивача на її користь сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги, та скасувати стягнення з неї судового збору у розмірі 2422,40 грн., призначеного судом першої інстанції.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 13.03.2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2106863180442 в електронній формі, згідно якого відповідачці в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 1 800 грн.
Згідно п. 1.4. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: 1) 2.00 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; 2) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1.64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а); 3) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.6); 4) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.в). Тип процентної ставки - фіксована.
На підтвердження факту укладення кредитного договору між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 позивачем також надано паспорт споживчого кредиту, умови якого відповідають умовам кредитного договору, графік платежів за договором, заявку.
Відповідачка прийняла умови кредитного договору та підписала зазначений кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 13.03.2021 р. отримала кредит в сумі 1 800 грн. на свою платіжну картку та вказані обставини відповідачкою не спростовані та не заперечуються.
Згідно пункту 4.3 кредитного договору, вищевказаний договір укладається в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
16.11.2020 р. між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 32044481 в електронній формі.
З укладенням цього договору сторони домовилися про надання відповідачці кредиту у розмірі 3 500 грн. (п.1.3 договору).
Відповідно до п.1.5.1, 1.5.2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі: 1) 1,90 % в день - стандартна процентна ставка, яка застосовується протягом всього строку кредитування; 2) 0,01% в день - знижена процентна ставка, яка застосовується, якщо споживач протягом 30 днів або трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, здійснить повне погашення заборгованості.
Згідно з п.2.1, 2.2 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача.
Порядок створення та накладення сторонами підписів врегульовано п.1.1 кредитного договору та передбачає, що зі сторони клієнта кредитний договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідачка прийняла умови договору про надання фінансового кредиту та підписала зазначений кредитний договір електронним підписом та 16.11.2020р. отримала кредит в сумі 3500 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується квитанцією від 16.11.2020р. та вказані обставини відповідачкою не спростовані та не заперечуються.
Сторони домовились, що укладення кредитних договорів з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 та ін.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.
З матеріалів справи судом встановлено, що 01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №1-12 від 01.12.2021 року, згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідачки ОСОБА_1 в розмірі 13523,62 грн., що підтверджується договором факторингу №1-12 від 01.12.2021 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 01.12.2021 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 01.12.2021 року.
10.03.2023 було укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі відносно відповідачки ОСОБА_1 за договором №2106863180442 в розмірі 27601,98 грн..
18.02.2025 укладено договір про відступлення прав вимоги № 18-02/25, відповідно до якого ТОВ «Коллект центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №2106863180442 в розмірі 27601,98 грн..
Також судом встановлено, що 30.11.2021р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №30112021 від 30.11.2021р., відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 3204481.
23.05.2024 року було укладено договір факторингу №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 3204481 в розмірі 11480 грн..
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору, що не заперечується відповідачем. У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця. При цьому, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладених кредитних договорів взяла на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок нею був порушений, що підтверджується розрахунками заборгованості, у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення частини кредиту, що залишилася.
Як вбачається з розрахунків заборгованості, що залишок заборгованості відповідачки за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021 року за основною сумою боргу становить 1 799,52 грн. та за кредитним договором №3204481 - 3 500 грн.
Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак надані позивачем розрахунки заборгованості в цій частині, за умови відсутності заперечень щодо такого розрахунків від відповідачки, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаних розмірах.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договорами, що обумовлено кредитними договорами та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Нарахування відсотків за користування кредитом відображені в наданих розрахунках заборгованості та з матеріалів справи вбачається, що алгоритм нарахування такої заборгованості відповідає умовам кредитних договорів.
Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем та не спростованої відповідачкою, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором №2106863180442 на час відступлення прав вимоги становить 25 802,46 грн. та за кредитним договором №3204481 - 7 980 грн., і саме такі суми відсотків підлягають стягненню з відповідачки.
При цьому, апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитними договорами, наявність якої підтверджується розрахунками, наданими позивачем та не надано контррозрахунку, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Не заслуговують на увагу суду покликання апеляційної скарги щодо несправедливого та надмірно завищеного розміру процентів за кредитними договорами, що, на думку відповідачки, не відповідає засадам добросовісності та є несправедливими.
У разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду із позовом про визнання таких умов договору недійсними. З таким позовом відповідачка до суду не зверталася.
Окрім того, судом встановлено, що між сторонами було належним чином укладено кредитні договори, згідно яких сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Відповідачка повністю погодилася з умовами кредитних договорів, в яких, зокрема, чітко вказано розмір відсотків за користування кредитом, що підтверджується наявністю її електронного підпису.
Підписавши кредитні договори, відповідачка надала свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та не визнані недійсними
Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відтак, зменшено може бути лише розмір пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання. Проценти ж були нараховані кредитодавцями, як плата за користування чужими грошовими коштами, в межах строку кредитування на підставі ст.1048 ЦК України відповідно до умов договорів. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, а також на підставі ст.625 ЦК України (пені та штрафу) позивачем не здійснювалось, а тому відсутні правові підстави для зменшення нарахованих процентів на підставі положень ч.3 ст.551 ЦК України.
Нарахування процентів від суми позики було здійснено позивачем у розмірах та порядку, узгодженому в укладеному між сторонами кредитному договорі, відповідно до законодавства чинного на момент укладення договору.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість в загальному розмірі 39 081 грн. 98 коп., а саме: за кредитним договором № 2106863180442 від 13.03.2021р. у розмірі 27 601 грн. 98 коп. та за кредитним договором №3204481 від 16.11.2020р. у розмірі 11480 грн..
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.