П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/18169/24
Провадження № 22-з/4815/46/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Велтлінер»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне
(транспортне) страхове бюро України,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Велтлінер» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про стягнення матеріальної шкоди,
в с т а н о в и в :
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року позов Приватного акціонерного товариства «Велтлінер» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Велтлінер» матеріальну шкоду у розмірі 58 475,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1641,48 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Вважаючи рішення суду незаконним, ПрАТ «Велтлінер» оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2026 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Велтлінер» залишено без задоволення, рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2025 року залишено без зміни.
23.03.2026 року до Рівненського апеляційного суду надійшла заява Моторного (транспортного) страхового бюро України про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заяви вказує, що Рівненським апеляційним судом, при ухваленні судового рішення від 10 березня 2026 року, не вирішено питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. У поданому 12.12.2025 року відзиві на апеляційну скаргу МТСБУ повідомляло, що судові витрати МТСБУ на етапі апеляційного провадження становлять 500 грн. (витрати на правничу допомогу) і просило стягнути ці витрати у передбаченому ЦПК України порядку. Факт надання правничої допомоги підтверджено документами наявними в матеріалах справи. Зазначає, що документи на підтвердження витрат на правничу допомогу МТСБУ ідентичні у кожній справі незалежно, який саме з представників представляє інтереси МТСБУ в межах конкретної справи, оскільки договори з усіма представниками тотожні за змістом. Такими документами є договір про надання послуг у сфері права та додаткові угоди до нього. Достатність такого пакету документів для підтвердження судових витрат МТСБУ була оцінена Верховним Судом, з огляду на виключність правового статусу МТСБУ та відсутність подібних суб`єктів в Україні. До відзиву на апеляційну скаргу було долучено копію додаткової угоди №203 від 18.11.2025 року. Копія витягу з договору від 21.12.2022 року була наявна у матеріалах справи, оскільки була долучена до пояснень від 22.08.2025 року. Із цих підстав просить ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу понесених МТСБУ на етапі апеляційного провадження у розмірі 500 грн. Стягнути на користь МТСБУ, в порядку передбаченому ЦПК України, понесені судові витрати на етапі апеляційного провадження у розмірі 500 грн., зокрема, витрати на оплату правової допомоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).
Як вбачається із матеріалів справи, заява про стягнення витрат на правничу допомогу подана до суду 23 березня 2026 року і до неї долучено копію довіреності МТСБУ, виданої на ім`я адвоката Висоцької Христини Олегівни.
Окрім цього, матеріали справи містять долучену до відзиву на апеляційну скаргу копію Додаткової угоди № 203 від 18.11.2025 року до Договору про надання послуг у сфері права №3/4/2023 від 21.12.2022 року, укладеного між Моторним (транспортним) страховим бюро України та адвокатом Висоцькою Христиною Олегівною.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, долучені до заяви документи не є належним підтвердженням понесених витрат.
Так, суду надано договір про надання правової допомоги та документи, які свідчать про надання правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, акт виконаних робіт, які б дали змогу суду встановити обсяг виконаних робіт та їх відповідність умовам укладеної угоди про правничу допомогу, відсутні, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження №12-14гс22, викладено висновок наступного змісту: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».
Наявні у справі матеріали не дають змогу встановити фактичний склад робіт, наданих послуг адвокатом, їхню вартість, що унеможливлює здійснити розподіл судових витрат з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт у даній справі при її розгляді у судах першої та апеляційної інстанцій.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).
Аналізуючи встановлені обставини та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн. не підтверджено належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про стягнення на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 137, 141, 270, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Велтлінер» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про стягнення матеріальної шкоди - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Гордійчук С. О.