ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 593/913/22 Головуючий у 1-й інстанції Німко Н.П.
Провадження № 22-ц/817/36/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участю секретаря - Ліщак І.С.,
представника відповідачів - адвоката Майки А.Б.,
третьої особи - приватного нотаріуса Хрущ Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №593/913/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Тарасенко Леонід Леонідович , на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2025 року, ухвалене суддею Німко Н.П., повний текст якого складено 29 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Тернопільського (раніше Бережанського) районного нотаріального округу Тернопільської області Хрущ Даниїли Степанівни про визнання недійсними договору дарування та довіреності,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - приватний нотаріус Тернопільського (раніше Бережанського) районного нотаріального округу Тернопільської області Хрущ Даниїла Степанівна про визнання недійсними договору дарування та довіреності. Згідно уточнених позовних вимог, позивач ОСОБА_5 просив суд ухвалити судове рішення, яким:
- визнати недійсним з моменту укладення договір дарування № 3848 від 16 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Хрущ Д.С., згідно з яким квартира з гаражем «Б» за адресою: АДРЕСА_1 подаровані ОСОБА_6 ОСОБА_7 ;
- визнати недійсною з моменту укладення Довіреність, яка видана (підписана) ОСОБА_7 15 жовтня 2013 року і якою уповноважено ОСОБА_5 прийняти в дар від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрована в реєстрі за № 3819.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 22.09.1994 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (відповідачка 1). Рішенням Бережанського районного суду від 25.10.2018 шлюб було розірвано.
В серпні 2021 року ОСОБА_6 звернулась до Бережанського районного суду Тернопільської області із позовом до нього про поділ спільного майна подружжя. В процесі підготовки до вказаної справи 11.08.2021 він звернувся в Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Бережанської міської ради із заявою про надання інформаційної довідки щодо квартири АДРЕСА_2 , в якій вони раніше проживали із відповідачкою 1.
Вказував, що з отриманої інформаційної довідки №269930275 від 11.08.2021 він дізнався, що вказана квартира, а також приналежний до неї гараж, належали на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу ВВО №126775 від 08.11.2004, посвідченого приватним нотаріусом Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. за реєстром №2843.
16.10.2013 об`єкт нерухомого майна - квартира та гараж за адресою: АДРЕСА_1 , були подаровані ОСОБА_7 , відповідачці 2, на підставі договору дарування №3848 від 16.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Хрущ Д.С.
Позивач стверджував, що зазначене вище нерухоме майно було придбано у шлюбі за договором купівлі-продажу, а тому воно набуло статусу спільної сумісної власності подружжя.
Вказував, що згоди на відчуження вказаного майна ОСОБА_7 на підставі договору дарування не давав і нічого не знав про укладення такого договору, у зв`язку з чим просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 05.09.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Л.Л., подав на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Мотиви апеляційної скарги позивача є аналогічними тим, що викладені у позовній заяві, вказуючи, зокрема, на те, що він не підписував оспорюваний договір дарування № 3848 від 16.10.2013, не підписував заяву-згоду № 3847 від 16.10 2013, надані відповідачці ОСОБА_6 на відчуження квартири. Також вважає, що Довіреність від 15.10.2013 не була підписана відповідачкою ОСОБА_7 .
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, зазначивши, що при заявлені цього клопотання заявником не було надано ні вільних, ні умовно вільних зразків підпису осіб, які ідентифікуються. Суд також не вбачав підстав для призначення почеркознавчої експертизи, оскільки заявлені представником позивача документи не могли бути використані як єдині зразки підпису та почерку позивача ОСОБА_5 й зазначені фактичні обставини не могли забезпечити повноту та об`єктивність судової експертизи за порушеними стороною позивача питаннями.
Апелянт вважає, що у даному випадку суд перебрав на себе функції експерта, визначивши недостатність документів, які містили зразки почерку, підпису позивача та відповідача, чим допустив порушення норм процесуального права.
Вказує, що позивач позбавлений можливості довести факт непідписання ним оспорюваного договору і заяви-згоди, а також факт непідписання довіреності відповідачкою в інший спосіб, ніж подання такого доказу, як висновок судової почеркознавчої експертизи.
У зв`язку з наведеним вище також просить призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Липинського, 54, та на вирішення якої поставити наступні запитання:
Чи написано слова (рукописний текст) « ОСОБА_5 » у Договорі дарування (що зареєстрований в реєстрі №3848) від 16.10.2013, ОСОБА_5 чи іншою особою?
Чи написано слова (рукописний текст) « ОСОБА_5 » у заяві про надання згоди на відчуження квартири (що зареєстрована в реєстрі №3847) від 16.10.2013, ОСОБА_5 чи іншою особою?
Чи написано слова (рукописний текст) « ОСОБА_7 » у Довіреності (що зареєстрована в реєстрі №3819) від 15.10.2013, ОСОБА_7 чи іншою особою?
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник відповідачів просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим.
Заінтересована особа, при вирішенні даної справи, поклалася на думку колегії суддів апеляційного суду.
Інші сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи чи її слухання у їх відсутності до суду апеляційної інстанції не надходили.
У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності інших сторін.
Заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивач ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.09.1994 до 25.08.2018 (т.1 а.с.8).
Відповідачка ОСОБА_7 є матір`ю відповідачки ОСОБА_6 (вказаний факт сторонами по справі визнано і не заперечено).
Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11 жовтня 2004 року та Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно серії СВЕ №068024, квартира АДРЕСА_2 та гараж «Б» у цілому належали ОСОБА_7 (т.1 а.с.38, 40).
На підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. Договору купівлі-продажу, укладеного у місті Бережани 08.11.2004, реєстровий номер 2843, ОСОБА_7 , діючи як продавець продала, а ОСОБА_6 , як покупець придбала належну продавцю квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.37, 48).
Як вбачається із нотаріально посвідченої заяви серії НОМЕР_2 від 08.11.2004, реєстровий номер 2841, ОСОБА_5 дав згоду своїй дружині ОСОБА_6 купити квартиру АДРЕСА_2 , за ціну і на умовах йому відомих (т.1 а.с.45).
Із нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. договору дарування, укладеного у місті Бережани 16.10.2013 (реєстровий номер 3848) вбачається, що ОСОБА_6 , як «Дарувальник» подарувала, а ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, посвідченої 15.10.2013 приватним нотаріусом Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. за №3819, як «Представник обдаровуваної», прийняв у дар квартиру та гараж АДРЕСА_2 (т.1 а.с.47).
Як вбачається із Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно серії СВЕ №068227 від 18.11.2004, квартира АДРЕСА_2 у цілому належали ОСОБА_6 (т.1 а.с.49).
У нотаріально посвідченій приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Хрущ Д.С. заяві від 16 жовтня 2013 року, реєстровий номер 3847, ОСОБА_5 дав згоду своїй дружині ОСОБА_6 на укладення нею договору дарування квартири АДРЕСА_2 . Також у заяві зазначено, що об`єкт нерухомого майна, який буде відчужуватися, є їхньою з ОСОБА_6 спільною сумісною власністю, як такий, що набувся у період перебування у зареєстрованому шлюбі і такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї. Зазначено, що особу ОСОБА_5 , який підписав такий документ, нотаріусом встановлено, його дієздатність та факт реєстрації шлюбу перевірено згідно паспорта НОМЕР_3 , виданого 31.03.2001 Бережансьским РВ УМВС України в Тернопільській області, у якому є відмітка про реєстрацію шлюбу Бережанським РАЦС Тернопільської області 22.03.1994 (т.1 а.с.51) .
Нотаріально посвідченою у місті Бережани 15.10.2013 приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Хрущ Д.С. довіреністю (зареєстровано в реєстрі 3819), ОСОБА_7 уповноважила ОСОБА_5 прийняти в дар від ОСОБА_6 на її ( ОСОБА_7 ) ім`я квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.52).
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.10.2013 ОСОБА_7 , на підставі договору дарування (реєстр. номер 3848 від 16.10.2013), посвідченого приватним нотаріусом Бережанського районного нотаріального округу Хрущ Д.С., набула право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.59).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебувають у провадженні, зокрема, суду.
Згідно зі ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
- для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
- сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
За ч.ч.1, 3, 5 ст.104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об`єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі). В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Так, для з`ясування обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог, колегією суддів апеляційного суду частково задоволено клопотання, які заявляв апелянт.
Зокрема, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 січня 2026 року клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Тарасенка Леоніда Леонідовича про витребування доказів - задоволено частково.
Витребувано у приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хрущ Даниїли Степанівни (47501, Тернопільський район, м.Бережани, вул.Банкова, 1), наступні документи, в яких міститься підпис від імені ОСОБА_5 :
- оригінал договору дарування, що зареєстрований в реєстрі №3848, від 16.10.2013;
- оригінал заяви про надання згоди на відчуження квартири, що зареєстрована в реєстрі №3847, від 16.10.2013;
- оригінал договору купівлі-продажу від 29.11.2013, що зареєстрований в реєстрі № 4221;
- оригінал заяви про надання згоди на відчуження нежитлового приміщення, що зареєстрована в реєстрі №788, від 18.04.2018.
На виконання вказаної ухвали, 28.01.2026 до Тернопільського апеляційного суду від приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хрущ Даниїли Степанівни надійшли оригінали витребуваних документів.
Крім того, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.02.2026 клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Тарасенка Леоніда Леонідовича про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено.
Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54.
На вирішення експертів поставлено наступні питання:
- Чи виконано рукописний текст « ОСОБА_5 » у графі «Представник обдаровуваної» в Договорі дарування від 16.10.2013, що зареєстрований в реєстрі за №3848, ОСОБА_5 чи іншою особою?
- Чи виконано рукописний текст « ОСОБА_5 » у графі «Підпис» в заяві про надання згоди на відчуження квартири від 16.10.2013, що зареєстрована в реєстрі за №3847, ОСОБА_5 чи іншою особою?
Надано у розпорядження експерта (експертів) матеріали цивільної справи №593/913/22, експериментальні та умовно-вільні зразки підписів ОСОБА_5 .
В якості умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_5 надано експерту:
- договір купівлі-продажу від 29.11.2013, що зареєстрований в реєстрі за №4221;
- заяву про надання згоди на відчуження нежитлового приміщення, що зареєстрована в реєстрі №788, від 18.04.2018.
Попереджено експерта (експертів) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків.
Оплату вартості експертизи покладено на ОСОБА_5 .
На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
16.06.2026 на адресу Тернопільського апеляційного суду від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №5087/07/26/ЛЕП від 11.06.2026 про залишення ухвали Тернопільського апеляційного суду від 16.02.2026 без виконання, оскільки станом на 11.05.2026 рахунок, який направлявся ОСОБА_5 10.03.2026 для оплати за проведення експертизи, не оплачений.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 01.07.2026 апеляційне провадження у даній справі поновлено та призначено до розгляду.
17.08.2026 представник позивача - адвокат Тарасенко Л.Л. подав до Тернопільського апеляційного суду клопотання, в якому просив передоручити проведення судово-почеркознавчої експертизи Тернопільському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, мотивуючи тим, що експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз визначено суму в розмірі 59541.30 грн, яку заявник вважає необґрунтовано високою, оскільки стверджує, що середня вартість зазначеної експертизи становить 15-20 тис. грн.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №922/3982/23, вказує, що надмірна вартість у поєднанні з воєнним станом та фінансовим станом сторони робить експертизу недоступною, а несплату рахунку ВС розцінив не як зловживання, а як форму незгоди з умовами проведення дослідження, а тому чинність ухвали про призначення експертизи не виключає можливості зміни експертної установи у випадку, якщо виникають об`єктивні причини, які ускладнюють або роблять недоцільним проведення дослідження первісно визначеним суб`єктом (експертною установою), у тому числі через завищену вартість такої експертизи.
Що стосується вирішення вказаного клопотання представника позивача, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, дійсно, хоча законодавство України (зокрема Цивільний процесуальний кодекс України) прямо не регламентує процедуру зміни експертної установи, проте, виходячи з судової практики, у тому числі правових позицій Верховного Суду, зокрема і тієї, на яку посилається заявник, суд має право задовольнити клопотання про зміну експертної установи, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Тобто, заявляючи таке клопотання, сторона повинна належним чином обґрунтувати такі підстави.
У зазначеному вище висновку ВС, на який посилається заявник, з метою зменшення витрат та скорочення строків проведення експертизи ТОВ «Стінмаш» звернулося до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який підтвердив готовність виконати дослідження в строк до 90 календарних днів за 72698.88 грн, в той час як вартість, визначена Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України, яку було визначено ухвалою суду, становила 302912.00 грн і строк виконання такої становив понад 90 днів, а за фактичними роз`ясненнями експерта - не менше шести місяців у зв`язку із завантаженістю відповідних спеціалістів.
Однак, у справі, що переглядається, заявник у своєму клопотанні лише вказує на високу вартість експертизи в сумі 59541.30 грн, при цьому вказує лише на необґрунтованість цієї ціни, не наводячи жодних доказів, що вартість проведення цієї експертизи у Тернопільському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України буде становити суттєво нижчу ціну, формально посилаючись лише на її середню вартість в розмірі 15-20 тис. грн.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про те, що заявник надсилав будь-які заяви чи клопотання до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість здійснення такої оплати, з огляду на її вартість, чи для отримання відповідного розрахунку робіт з метою оцінки вартості такої.
З огляду на наведене вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про зміну експертної установи для проведення почеркознавчої експертизи.
Так, у статті 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.
Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.
Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06.05.2020 в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18) та від 18.06.2024 у справі № 336/7943/19 (провадження № 61-15818св23).
Як встановлено вище, Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз залишив без виконання ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16.02.2026 про призначення експертизи, оскільки ОСОБА_5 не оплатив її проведення.
Таким чином, колегія суддів, із врахуванням наведених норм ст.109 ЦПК України вважає за необхідне відмовити у визнанні факту, який позивач мав намір довести, заявляючи клопотання про призначення експертизи, а саме те, що підписи у Договорі дарування від 16.10.2013, що зареєстрований в реєстрі за №3848 та в заяві про надання згоди на відчуження квартири від 16.10.2013, що зареєстрована в реєстрі за №3847, виконані не ОСОБА_5 .
Підстав вважати, що вказані вище правочини підписані не позивачем ОСОБА_5 , у колегії суддів немає, і позивачем не доведено, а тому і відсутні підстави для визнання їх недійсними.
Колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак таке право позивача реалізоване шляхом призначення відповідної експертизи під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому, на думку колегії суддів, дана обставина не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідності до ч.3 ст.376 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Тарасенко Леонід Леонідович , - залишити без задоволення.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.
Головуючий
Судді