Справа № 569/15411/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
22 вересня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,
за участі секретаря судового засідання А. Бугайчук,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до держави Російська федерація в особі уряду Російської Федерації
про стягнення моральної шкоди, завданої в результаті військової агресії,
учасники справи в судове засідання не з`явились
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі в особі уряду Російської Федерації, в якому просить стягнути з відповідача на її користь 35 000, 00 євро моральної шкоди, завданої в результаті військової агресії Російської Федерації, що згідно курсом НБУ становить 1 799 350, 00 грн
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації вона постійно проживала у місті Маріуполі Донецької області. З початком широкомасштабної збройної агресії РФ вона разом із членами своєї сім`ї перебувала в умовах блокади міста, під постійними артилерійськими та авіаційними обстрілами, усвідомлення повної безпорадності перед небезпекою завдало їй глибоких душевних страждань, постійного нервового напруження та психологічного виснаження. Стверджує, що була вимушена евакуюватися із місця постійного проживання та набула статусу внутрішньо переміщеної особи. Також зазначає, що збройна агресія Російської Федерації призвела до вимушеної зміни звичного способу життя та втрати можливості повернення до місця постійного проживання.
Зазначені обставини спричинили їй тривалі душевні страждання, постійний страх за власне життя та життя членів сім`ї, психологічні переживання, відчуття безпорадності та інші негативні наслідки немайнового характеру, які вона оцінює у 35 000, 00 євро, що згідно курсом НБУ становить 1 799 350, 00 грн.
Ухвалою суду від 29.06.2026 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 29.07.2026 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з`явилася, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Відповідач відзив на позов не надіслав, в судове засідання представника не направив.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Для належного повідомлення відповідача були опубліковані оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.
Відтак, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
Дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 28.07.1998, вбачається, що позивачем є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з відміткою про реєстрацію місця проживання, яка міститься у паспорті, позивач з 28.07.1998 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 5612-5003315632 від 05.06.2024 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, а її фактичним місцем проживання (перебування) є: АДРЕСА_2 . Довідка підтверджує набуття позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи у зв`язку з вимушеним залишенням місця свого постійного проживання.
Дослідивши письмові докази у справі та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а відшкодування моральної шкоди є одним із способів такого захисту.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Виходячи із принципу lex loci delicti, питання відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, підлягає регулюванню саме законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Суд враховує, що збройна агресія російської федерації проти України є загальновідомою обставиною, яка відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України не потребує доказування.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року дії російської федерації були визнані актом агресії, а Верховна Рада України постановою №2188-ІХ від 14 квітня 2022 року визнала дії політичного та військового керівництва російської федерації геноцидом Українського народу.
Вчинення державою актів збройної агресії не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про грубе порушення Статуту ООН та основоположних норм міжнародного права.
Судом встановлено, що позивач до початку повномасштабного вторгнення проживала у місті Маріуполі.
На момент початку широкомасштабної агресії вона перебувала разом із членами своєї сім`ї у місті Маріуполі, яке з перших днів вторгнення зазнавало масованих артилерійських та авіаційних обстрілів і було фактично заблоковане військами держави-агресора.
У наслідок збройної агресії Російської Федерації позивач втратила не лише житло та все належне їй майно, а й звичний спосіб життя, відчуття безпеки, родинний затишок, можливість жити у власному домі та проводити старість серед близьких людей у місці, яке було для неї рідним.
Пережиті події залишили глибокий слід у її психоємоційному стані, спричинили постійне почуття тривоги, душевного болю, безсилля, втрати та невизначеності щодо майбутнього. Заподіяна мені моральна шкода є наслідком протиправної збройної агресії Російської Федерації, має тривалий характер та продовжує негативно впливати на її життя і до теперішнього часу. У похилому віці позивач була змушена рятуватися від війни, залишити власний дім, усе майно, нажите протягом життя, та шукати прихисток у чужому місці. Для людини пенсійного віку такі події є надзвичайно тяжким психологічним випробуванням. У цьому віці людина особливо потребує стабільності, безпеки, звичного побуту та підтримки близьких.
Оцінюючи наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральною шкодою, суд виходить із того, що саме повномасштабна збройна агресія Російської Федерації, окупація міста Маріуполя, масовані обстріли цивільної інфраструктури, вимушене переміщення позивача стали безпосередньою причиною заподіяних їй душевних страждань. Відповідачем будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачкою обставини або свідчили про відсутність причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, суду не надано.
Враховуючи характер та тривалість моральних страждань позивача, вимушене переселення, тривале перебування в умовах небезпеки для життя, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.
Разом з тим, суд не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди.
З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, множинний характер порушень її конституційних прав, характер немайнових втрат, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 20 000, 00 євро, що станом на день ухвалення рішення суду становить 1 027 342, 00 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 259, 263-265, 280-282, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРIШИВ:
Позов ОСОБА_1 до держави Російська федерація в особі уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої в результаті військової агресії - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 євро, що станом на день ухвалення рішення суду становить 1 027 342, 00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: Держава Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації (м.Москва, вул. Краснопресненська набережна, 2, Російська Федерація).
Повне судове рішення складене та підписане 28.09.2026.
Суддя О. Левчук