УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 216/4519/25
провадження № 61-10925ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року у складі судді Кузнецова Р. О.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Акуленка В. В., Бондар Я. М. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення порядку участі у вихованні дітей,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у червні 2026 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення порядку участі у вихованні дітей, третя - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
сторони мають спільних дітей: доньок - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
на даний час позивач проживає у м. Києві, де й працює;
стосунки з відповідачем з 2024 року повністю зіпсувалися;
14 лютого 2025 року малолітні діти позивача разом з чоловіком вийшли з дому у м. Києві та додому не повернулись;
наразі позивачці стало відомо, що діти разом з батьком виїхали за межі України;
батько дітей чинить перешкоди у спілкуванні з ними, без дозволу позивача вивіз дітей за кордон, на зв`язок не виходить, забороняє спілкуватися;
проте, позивач бажає спілкуватися з дітьми;
Оскільки діями відповідача порушуються батьківські права позивача, просила суд усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначивши порядок участі у вихованні дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку наживо кожного дня з 19:00 год протягом 30 хв. до повернення дітей в Україну.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення порядку участі у вихованні дітей задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні та участі у вихованні з дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановивши порядок участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, шляхом щоденного спілкування дітей з матір`ю у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19 год. 00 хв., протягом 30 хв.
Судове рішення мотивоване тим, що:
надані в ході судового розгляду докази вказують на те, що мати бажає приймати участь у вихованні дітей, сумлінно ставиться до виконання батьківських обов`язків;
при цьому для визначення способів спілкування матері з дітьми, суд приймає до уваги конкретні обставини справи та враховує насамперед інтереси дітей;
зокрема, при ухваленні даного рішення судом в першу чергу прийнято до уваги принцип рівності батьків у вихованні та спілкуванні із власними дітьми, а також те, що таке спілкування не повинно бути формальним, має носити систематичний характер;
з урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи висновок виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо участі позивача у вихованні та спілкуванні з дітьми, який на думку суду, максимально відповідатиме інтересам дітей, суд переконаний, що для забезпечення інтересів дітей, з метою створення умов для виконання матір`ю, яка проживає окремо, обов`язків з виховання та здійснення її права на особисте спілкування з дітьми, необхідно визначити спосіб участі позивача у вихованні дітей, шляхом щоденного спілкування у режимі відеозв`язку через мобільні телефони, з періодичністю, визначеною органом опіки та піклування у відповідному висновку;
враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
сторонами не заперечується, що відповідач по справі, разом з малолітніми дітьми, тимчасово проживають у Королівстві Камбоджа, що унеможливлює спілкування матері - позивачки у справі з дітьми;
позивачка в поданій нею позовній заяві посилається на те, що батько дітей чинить перешкоди у спілкуванні;
колегія суддів зауважує, що мати, яка проживає окремо від дітей, очевидно має право на особисте спілкування з ними, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей. Відновлення відносин та емоційного контакту дітей з матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дітей від зустрічей з матір`ю;
під час розгляду справи відповідачем не доведено негативного впливу матері на дітей під час їх спілкування, та не наведено обставин, які б могли вказували на дії матері, які шкодять нормальному розвитку дітей. Жодних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про наявність перешкод чи обмежень для спілкування матері з дітьми у визначений судом порядок, судом не встановлено, а відповідачем не доведено;
на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки;
посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідач не чинить позивачці перешкод у спілкуванні з дітьми, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки спростовуються наявністю даного спору;
також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не зверталась одразу до органу опіки та піклування, та орган опіки не встановив, що батько перешкоджає спілкуванню матері з дітьми, оскільки в матеріалах справи міститься висновок виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дітьми, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 29 серпня 2025 року;
посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що відповідач створює дітям належні умови виховання, утримує дітей, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дітей, забезпечує навчання, для розвитку дітей прикладає всі свої зусилля та можливості, не можуть бути належною правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог матері дітей про встановлення порядку участі у вихованні дітей та встановлення порядку спілкування з ними;
щодо посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на висновки клінічного психолога ОСОБА_9 , колегія суддів зазначає, що з вказаного висновку не вбачається перешкод у спілкуванні позивачки з дітьми та, як наслідок, будь якого негативного впливу на нормальний розвиток дітей.
Задовольняючи позов та визначаючи спосіб участі матері у вихованні дітей, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дітьми та участь у їх вихованні, активне бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми, виходив з того, що встановлений спосіб участі матері у спілкуванні та вихованні дітей не зашкодить їм, а навпаки дозволить максимально повно урахувати інтереси дітей, повністю відповідатиме їх можливостям у повній мірі сприймати піклування кожного з батьків про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток, сприятиме налагодженню зв`язку з матір`ю, що має ключове значення у розгляді цього спору;
при цьому колегія суддів вважає, що з урахуванням вікових змін дітей, її розвитку та потреб, сторони не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом порядок спілкування матері з дітьми, що буде відповідати їх інтересам;
у справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта;
аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції;
наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У серпні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року, передати справу повністю на новий розгляд.
Скаржник звертається із даною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку з неврахуванням у рішенні суду висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, стосовно забезпечення якнайкращих інтересів дітей. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20, постанові Верховного Суду від 27 липня 2026 року у справі № 727/13656/24.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не прийняли до уваги, що відповідач розуміє, що діти потребують уваги як батька, так і матері, тому в жодному разі зі своєї сторони не заперечує проти спілкування дітей з матір`ю тоді, коли саме діти мають бажання спілкуватись з матір`ю. Фактично, відповідач заперечує проти примушення дітей спілкуватись з матір`ю в конкретний час;
суди проігнорували, що з метою дотримання якнайкращих інтересів дітей в аспекті забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, спілкування дітей з матір`ю повинно відбуватись в той час, коли саме діти мають бажання та час на таке спілкування. Примушування дітей спілкуватись з матір`ю в конкретний час не буде сприяти побудові гармонійних та довірливих стосунків з матір`ю, а навпаки може викликати у дитини негативне ставлення до матері. Відповідач навпаки намагається створювати всі необхідні умови для нормального спілкування, виховання та проживання дітей, але саме примушення негативно впливає на емоційний стан дітей;
суди підійшли формально до вирішення даної справи, не з`ясували та не врахували думку дітей щодо порядку спілкування з матір`ю. З огляду на рішення ЄСПЛ, добровільність спілкування дітей з матір`ю, які проживають окремо один від одного, є правомірною, оскільки жодною нормою не передбачено примушування дітей до такого спілкування у разі відсутності їх бажання. Під час розгляду справи не підтвердився факт створення відповідачем перешкод у вільному спілкуванні матері та дітей;
залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, апеляційний суд не прийняв до уваги психологічний вплив на дітей стосовно примусового спілкування матері з ними та не встановив як саме матір приймає участь у вихованні дітей. Дане спілкування є формальним (про що неодноразово наголошувалось в судовому засіданні). Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що вона бажає приймати участь у вихованні дітей. Крім того, ухвалюючи рішення, судами не враховано, що власне контакт між дітьми та матір`ю вже існує, діти самостійно визначають, коли вони хочуть спілкуватися із матір`ю, оскільки досягли того рівня розвитку, який дозволяє їм користуватись гаджетами для спілкування з матір`ю без допомоги батька. Вказане свідчить про відсутність перешкод з боку відповідача у спілкуванні позивача з дітьми, а відтак і про відсутність спору між батьками;
апеляційний суд не прийняв до уваги свідчення батька, стосовно того, що після його намагання налагодити контакт дітей з матір`ю, фактично відбулось все навпаки, відбулось руйнування контакту матері з дітьми. Діти почали демонструвати стійку відмову від спілкування з позивачкою;
апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки поясненням батька стосовно того, що після ухвалення рішення судом першої інстанції він неодноразово пропонував колишній дружині перейти до професійного формату врегулювання ситуації: поспілкуватись з психологом, провести спільну сесію та організувати комплексну психологічну / психолого-психіатричну оцінку для визначення безпечного формату відновлення контакту. Відповідач, за власним бажанням, спілкувався з психологом ОСОБА_10 як спеціалістом, якому довіряє позивачка. Апеляційний суд в постанові не зазначив мотивувального висновку, чому під час розгляду апеляційної скарги не враховано, що батько провів із цим психологом дві сесії, однак в процесі спілкування з`ясувалося, що цей психолог не знає позивачку і старшу дочку відповідача та позивачки в тому обсязі, як це випливало з пояснень матері. В подальшому, позивачка змінила власну думку щодо ролі цього психолога у подальшому вирішенні питання стосовно налагоджування контакту з дітьми;
судами не прийнято до уваги, що враховуючи вік дітей, їхню думку, малолітні діти є вразливими до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також під час розгляду справи судом не враховані всі обставини справи (від розлучення батьків, недобросовісність поведінки позивачки у свідомому ігноруванні фактичного психоемоційного стану дітей, їхньої стійкої відмови від спонтанного контакту та очевидної потреби у безпечному, обережному форматі відновлення такого контакту), могли спричинити формування в дітей саме такого небажання до спілкування з матір`ю;
суд апеляційної інстанції не звернув увагу на сталість позиції дітей щодо небажання спілкуватися з матір`ю, висловлюваного протягом тривалого часу, їх майже постійна незмінність, що підтверджується матеріалами, наданими до справи, відсутність доказів будь-якого тиску на дітей при формуванні ними власної позиції;
судами не прийнято до уваги наявність тривалого конфлікту між матір`ю та дітьми, вираженого відчуження дітей та ознак їх психотравматизації, позивачка не лише не виявила готовності до професійного з`ясування причин такого стану, у тому числі шляхом запропонованої комплексної психолого-психіатричної оцінки, але й фактично продовжила наполягати на реалізації власних вимог всупереч інтересам та емоційній безпеці дітей;
постановляючи рішення суд не прийняв до уваги, що поведінка позивачки свідчить про пріоритет для позивачки не реального захисту дітей та відновлення довіри з урахуванням їхнього стану, а формального відстоювання власних прав та нав`язування контакту без належного врахування наслідків для дитячої психіки. Дії позивачки спрямовані не на реальне, безпечне та поступове відновлення контакту з дітьми з урахуванням їхнього психоемоційного стану, а на нав`язування формального доступу до них та примусове відновлення комунікації всупереч їхній волі, психологічній безпеці та найкращим інтересам. Підхід позивачки до вирішення питання спілкування з дітьми, свідчить про використання дітей не як самостійних суб`єктів, чиї інтереси підлягають безумовному захисту, а як інструмента тиску та предмета торгу у спорі між дорослими. Сам факт пов`язування питань контакту з дітьми, їх місця в сімейній системі та порядку реалізації батьківських прав із майновими домовленостями є проявом крайньої недобросовісності, морального цинізму та свідомого змішування сфер, які за своєю природою мають бути чітко розмежовані, оскільки права, безпека та психічний стан дітей не можуть бути об`єктом переговорів в обмін на майно чи інші майнові вигоди;
судом першої інстанції взагалі залишено без уваги той факт, що після спілкування з матір`ю у дітей зростає тривожність, порушується сон, з`являється емоційне збудження, що негативно впливає на їх психологічний стан. Всупереч цьому суд зазначив у рішенні, що «за період спільного проживання малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_6 разом з матір`ю позивач мала хороші стосунки з дітьми. Однак, це не підтверджується наявними у справі доказами;
апеляційний суд не надав правової оцінки фактам викладеним відповідачем у поясненнях, а саме, що у серпні-вересні 2024 року позивачка разом із своїми родичами, здійснювала щодо малолітніх дітей системний психологічний та світоглядний тиск, який полягав у нав`язуванні їм атеїстичних переконань у жорсткій, іронічно-зневажливій формі, демонстративному приниженні значення вінчаного шлюбу, зокрема через знецінення вінчальної обручки, аудіоповідомлення від матері з «роз`ясненням» щодо вінчання, а також у послідовних спробах підірвати авторитет батька та сформувати у дітей його образ як "тирана" та негідника. З огляду на вік дітей - 6 та 9 років - такі дії не можуть розглядатися як звичайна різниця світоглядних позицій дорослих, оскільки вони були спрямовані на руйнування базових духовних, моральних і сімейних опор дітей, втягування їх у конфлікт між батьками та дискредитацію тієї системи цінностей, у якій діти виховувалися до цього з народження. Така поведінка створювала ризик істотної психоемоційної дестабілізації дітей, підриву їхньої довіри до батька як основної фігури безпеки та формування у них внутрішнього конфлікту щодо власної сімейної, духовної й моральної ідентичності. З цього моменту діти остаточно вирішили бути з батьком, де відчували себе у безпеці, а мати з цього моменту самоусунулася від будь яких обов`язків щодо дітей. Це привело до втрати довіри до матері, але ще щонайменше рік вони намагалися повернути ту матусю, яку вони знали й любили, проте усі спроби були марними. У червні 2025 року діти втратили не тільки довіру а й надію, та остаточно відмовилися від спілкування з матір`ю. Описані дії матері та бабусі, на думку відповідача, можуть бути кваліфіковані як системне психологічне насильство щодо малолітніх дітей, жорстоке поводження з ними у формі психотравмуючого світоглядного та емоційного тиску, а також як зловживання батьківськими правами шляхом втягування дітей у міжбатьківський конфлікт, підриву їхньої прив`язаності до батька та руйнування базових духовних і сімейних орієнтирів усупереч найкращим інтересам дітей;
апеляційним судом взагалі не надано правової оцінки графіку спілкування дітей з матір`ю. Суди формально підійшли до вирішення цього питання та встановили графік спілкування, не надали належної оцінки умовам проживання дітей, графіку їх навчання, процесу адаптації та психологічного стану дітей. При цьому, судами не з`ясована думка дітей щодо частоти та формату спілкування із матір`ю, а встановлено жорсткий графік спілкування з 19:00 години 30 хвилин щоденно. Встановлюючи час для спілкування, судами не прийнято до уваги, що у людини бувають випадки, коли заплановані наперед події не відбуваються через певні обставини в її житті. Зокрема судом встановлений графік телефонних відеодзвінків матері з дітьми. Але, судом не враховано, що в день розмови з матір`ю по відеозв`язку, дитина може захворіти і відповідно не зможе вийти на зв`язок, діти можуть поїхати з батьком на відпочинок за межі міста, де вони постійно проживають, або ж на змагання у певному виді спорту, яким діти займаються.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
сторони у справі з 1993 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, шлюб було зареєстровано 12 квітня 2022 року;
перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах у сторін народилось троє дітей: доньки - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У свідоцтвах про народження батьком дітей вказаний відповідач, а позивач - матір`ю;
позивач проживає у м. Києві, де й працює, що підтверджено договором оренди житла від 17 березня 2025 року та довідкою з місця роботи від 08 травня 2025 року;
відповідач та діти виїхали за межі України й там проживають;
згідно з висновком виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, як органу опіки та піклування, щодо участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дітьми, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 29 серпня 2025 року встановлено, що відповідач, ОСОБА_1 , має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте разом з малолітніми дітьми тимчасово проживає у Королівстві Камбоджа та планує повернутися додому коли дозволить безпекова ситуація. Відповідно до письмових пояснень малолітнього ОСОБА_1 , дитина постійно спілкується з матір`ю по відеозв`язку. Малолітні діти навчаються у школі І-ІІІ ступенів № 25 Шевченківського району м. Києва. Згідно з психологічними висновками КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня психіатричної допомоги» ДОР малолітня ОСОБА_12 має підвищену тривожність, емоційно переживає конфлікти між батьками та потребує уникнення суперечок між дорослими. Малолітній ОСОБА_13 усвідомлює складності стосунків між батьками, має внутрішню напругу, тривожність та потребує стабільного емоційно безпечного середовища з передбачуваними реакціями дорослих та відсутністю тиску. Ураховуючи те, що станом на 15 липня 2025 року відповідач разом з дітьми перебуває за кордоном, зважаючи на те, що за період спільного проживання малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_6 разом з матір`ю позивач мала хороші стосунки з дітьми, беручи до уваги пропозицію комісії з питань захисту прав дитини виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити щоденне спілкування дітей з матір`ю у режимі відеозв`язку через мобільні телефони у період часу з 19 год. 00 хв., протягом 30 хв.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша, друга та третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із статтею 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13).
Тимчасовий виїзд дитини за кордон не може обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 345/4020/24 (провадження № 61-4730св25)).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 756/9623/23 (провадження № 61-8880св24) Верховний Суд зазначив, що «під час тимчасового перебування дітей у безпекових цілях за кордоном, їх спілкування з батьком у вигляді спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, в режимі відеозв`язку через мережу Інтернет (VIBER, SKYPE, WhatsApp, TELEGRAM) є цілком логічним і правильним способом участі батька у вихованні дітей з урахуванням обставин цієї справи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що з урахуванням обставин, що склались на час розгляду справи (тимчасове перебування позивача та дітей за кордоном з урахуванням необхідності забезпечення безпеки дітей), як в найкращих інтересах дітей, а також задля збереження контакту між батьком та дітьми, необхідно змінити спосіб участі батька у вихованні дітей, визначеного рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2021 року та визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина та доньки у вигляді спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що є найбільш ефективним та наразі єдино можливим способом участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дітьми».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що відповідач на даний час проживає за межами України, тому зробили обгрунтований висновок про задоволення позовних вимог у спосіб, зазначений в позовній заяві.
Доводи касаційної скарги про відсутність перешкод з боку відповідача у спілкуванні з матір`ю, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідно висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23) зроблено висновок, що «позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками. Відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України - визначенні способів участі баби та діда у вихованні дитини, місця та часу їхнього спілкування».
Посилання в касаційній скарзі на небажання дитини спілкуватися із матір`ю і відсутність прихильності до неї не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи малий вік дітей та факт їх постійного проживання з батьком, який має конфлікт з матір`ю, що негативно впливає на сприйняття дітьми її особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися із матір`ю обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження позивача у реалізації її батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні із нею.
Схожий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 07 серпня 2024 року у справі № 523/10461/21 (провадження № 61-2340св24).
Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20 не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27 липня 2026 року у справі № 727/13656/24 не свідчить, що суду ухвалили судові рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення порядку участі у вихованні дітей.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат