УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 754/1080/24
провадження № 61-11754ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., у справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ), стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк» на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку майна у завершеному виконавчому провадженні,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця.
Вимоги скарги обґрунтовано тим, що з 22 серпня 2014 року на виконанні у Відділі державної виконавчої служби м. Києва Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (далі - Деснянський ВДВС) перебувало ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом міста Києва 07 липня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 114 870,33 грн боргу. У межах цього ВП постановою від 19 грудня 2014 року накладено арешт на його майно та оголошено заборону на відчуження, а 09 червня 2015 року оголошено розшук. 25 березня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». Цей виконавчий лист повторно пред`явлено не було. ВП № НОМЕР_1 перебуває у стані «завершено» згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
17 січня 2024 року він отримав від Деснянського ВДВС лист, яким йому повідомлено про залишення без задоволення його заяви про зняття арешту з майна у ВП № НОМЕР_1 з посиланням на статтю 59 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження». Більш детальної інформації щодо виконавчого провадження йому не надано, оскільки воно знищене за строком зберігання;
посилаючись на те, що ВП № НОМЕР_1 звершено, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ще у 2017 році, заявник уважав, що законних підстав для арешту та подальшого розшуку майна немає.
Просив суд:
визнати неправомірною бездіяльність Деснянського ВДВС щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника у ВП № НОМЕР_1;
зобов`язати Деснянський ВДВС вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року задоволено скаргу ОСОБА_1 . Визнано неправомірною бездіяльність Деснянського ВДВС щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Зобов`язано Деснянський ВДВС вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 . Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладено на Деснянський ВДВС пропорційно розміру задоволених вимог скарги.
Ухвала мотивована тим, що:
З 25 березня 2016 року і станом на час подання скарги та її вирішення судом у відповідача не перебуває на виконанні виконавчий документ за яким скаржник є боржником;
будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про законність перебування майна скаржника під обтяженнями, накладеними при примусовому виконанні виконавчого документа, який повернутого стягувачеві та який на примусовому виконанні не перебуває суду не надано;
з урахування викладеного вимоги скаргиє обґрунтованими.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу державного виконавця Деснянського ВДВС Горбатовського І. А. задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року скасовано. У задоволення скарги ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський ВДВС, стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «КБ «ВТБ Банк») на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку з майна у завершеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив з того, що:
суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 повинен був зобов`язати Деснянський ВДВС надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та наявність/відсутність обставин повторного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання, а також вжиття ним заходів, спрямованих на реальне виконання рішення суду, актуальність доводів державного виконавця щодо стану примусового виконання ВП № НОМЕР_1, та у залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не надав оцінку доводам сторін, не повною мірою дослідив та оцінив докази у справі, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні скарги. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановив обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року застосовано відносно Деснянського ВДВС заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 209 грн. Роз`яснено Деснянському ВДВС, що застосування заходів процесуального примусу не звільняє від виконання обов`язків, встановлених ЦПК України, і у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про витребування доказів, суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та у випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника. Роз`яснено, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року застосовано відносно Деснянського ВДВС заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн. Роз`яснено Деснянському ВДВС, що застосування заходів процесуального примусу не звільняє від виконання обов`язків, встановлених ЦПК України. Роз`яснено, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року апеляційну скаргу Деснянського ВДВС задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року скасовано з ухваленням нового судового рішення. Скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський ВДВС, стягувач: ПАТ «КБ «ВТБ Банк» на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку з майна у завершеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - залишено без задоволення. Скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року про застосування відносно Деснянського ВДВС заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 209 грн. Скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року про застосування відносно Деснянського ВДВС заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн.
Апеляційний суд зазначив, що
ОСОБА_1 у своїй скарзі посилається на те, що оскільки постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу то законних підстав для арешту та подальшого розшуку майна немає;
постановою державного виконавця від 25 березня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку), тому підстав для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження немає;
враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги заявника (боржника) ОСОБА_1 , визнання бездіяльності Деснянського ВДВС щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії щодо знання такого арешту та розшуку майна;
отже, ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги;
оскільки Деснянським ВДВС надано постанови виконавчого провадження № НОМЕР_1 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та обґрунтовано відсутність передбачених статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для відновлення виконавчого провадження, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання про скасування постановлених ухвал про накладення штрафу на підставі частини 6 статті 148 ЦПК України.
У вересні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року залишивши в силі ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не виконав жодної з вказівок Верховного Суду. Натомість, Апеляційним судом м. Києва при винесенні постанови, була лише врахована інформація, яка була відома скаржнику, ще на момент подання скарги у січні 2024 року, щодо того, що виконавче провадження знищено;
тобто апеляційний суд при винесенні постанови повинен зобов`язати виконавчу службу (ВДВС) надати матеріали відновленого виконавчого провадження. Відписка виконавця про те, що справа «знищена за строком зберігання» є недостатньою, та унеможливлює дослідження доказів на підставі яких має грунтуватися судове рішення;
також, апеляційною інстанцією не перевірено, чи пред`являв ПАТ «КБ «ВТБ Банк» виконавчий документ повторно у встановлені строки, і чи вживав він взагалі будь-які заходи для реального стягнення боргу після 2017 року, оскільки строк пред`явлення минув, а сам банк перебуває в процесі ліквідації;
оскільки 25 березня 2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у лише у строк до 25 березня 2020 року. В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 05 березня 2017 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189 від 03 липня 2014 року. Тобто суд виніс рішення без витребування відновлених матеріалів ВП та без перевірки дій стягувача (банку), чим унеможливив встановлення фактичних обставин справи;
наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Відмова у скасуванні відповідних обтяжень призводить до безпідставного продовження втручання держави у право власника на мирне володіння майном, що не ґрунтується на законі. Таке втручання свідчить про порушення речового права ОСОБА_1 , передбачене частиною першою статті 319 ЦК України, а також гарантій, встановлених пунктом 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
апеляційний суд ігноруючи вимоги висвітлені в постанові Верховного суду України, фактично самоусунувся від здійснення правосуддя приймаючи рішення на основі матеріалів які знищено, порушуючи право на справедливий суд, що як наслідок позбавляє реалізації скаржником свого права на власність.
У вересні 2026 року Деснянський ВДВС через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду додаткові пояснення у справі за підписом Горбатовського І. І. , в яких просив відмовити у відкритті провадження, оскільки відсутність будь які законні підстави для задоволення скарги на бездіяльність відділу, зняття арешту з майна боржника та подальшого ухилення від сплати виконавчого збору на користь Державного бюджету України в період масштабної агресії Росії.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що:
22 серпня 2014 року державним виконавцем Деснянського ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189, виданого 03 липня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва, стягувач - ПАТ «КБ «ВТБ Банк», боржник - ОСОБА_1 ;
26 вересня 2014 року у ВП № НОМЕР_1 винесено постанови: про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, про арешт коштів боржника;
19 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_1, а 09 червня 2015 року винесено постанову про розшук майна боржника у ВП № НОМЕР_1;
25 березня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV у ВП № НОМЕР_1;
згідно з даними з витягу ВП-спецрозділ від 25 січня 2024 року, виконавчий лист № 2-3189, виданий Деснянським районним судом міста Києва 03 липня 2014 року, повернуто стягувачу 25 березня 2016 року, строк повторного пред`явлення до виконання - до 25 березня 2017 року;
з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що станом на 25 січня 2024 року зареєстровано обтяження на підставі постанови від 22 грудня 2014 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, видавник - Деснянський ВДВС;
листом начальника Деснянського ВДВС від 15 січня 2024 року № 1241-Ю боржника повідомлено, що у відділі на виконанні перебувало ВП № НОМЕР_1 і виконавчий документ повернуто стягувачеві, строк зберігання виконавчих документів становив 3 роки, рекомендовано для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна звертатись до суду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено: «Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що: «У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII). Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту. У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року. Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано. Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту. З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1. Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1. Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 61-6609св25) зазначено, що: «із матеріалів справи відомо, що 12 січня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у відповідності до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови) - відсутність у боржника майна. В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 12 січня 2016 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи в суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року. Крім того, виконавчий лист № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13- від 30 вересня 2014 року, яке в подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У пункті 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що в разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі, від сторін виконавчого провадження. Заявником направлено заяву до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки у ОСОБА_6 відсутні будь-які виконавчі провадження та про існування даного арешту йому не було відомо раніше. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) виснувала, що суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1. Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, отримавши заяву ОСОБА_6 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) з урахуванням відсутності майнових претензій з боку кредитора, та після цього прийняти рішення за результатами розгляду відповідної заяви. У статті 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій не дослідили матеріалів відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить висновок про обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_6 , колегія суддів суду касаційної інстанції доходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції».
Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку (пункт 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час прийняття постанови про повернення виконавчого листа).
Аналогічного змісту норма міститься в пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження, в редакції станом на час звернення заявника з заявою про зняття арешту, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження(частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час прийняття постанови про повернення виконавчого листа).
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження, в редакції станом на час звернення заявника з заявою про зняття арешту).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо створення умов для виконання угод про врегулювання спору (мирових угод), укладених між іноземним суб`єктом та державою Україна» № 1662-ІХ від 15 липня 2021 року, що набрав чинності 05 серпня 2021 року, статтю 40 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною четвертою, згідно із якою у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Аналіз змісту Закону № 1662-1X від 15 липня 2021 року свідчить, що зазначеною нормою передбачений єдиний випадок, коли виконавець може зняти арешти з майна боржника та скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи після повернення виконавчого документа стягувачу, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), і такий випадок пов`язаний лише з укладенням відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб`єктом та державою Україна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року у справі № 636/3930/23).
Разом з тим, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу (частина перша статті 37 цього Закону) не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків, є можливим зняття виконавцем арешту з майна боржника після повернення виконавчого документа стягувачу, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), також на підставі судового рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України). Цей висновок підтверджується практикою Верховного Суду (див., зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22).
Верховний Суд також вказував, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (див. постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 та інші).
Апеляційний суд встановив, що 22 серпня 2014 року державним виконавцем Деснянського ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189, виданого 03 липня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва, стягувач - ПАТ «КБ «ВТБ Банк», боржник - ОСОБА_1 ; 26 вересня 2014 року у ВП № НОМЕР_1 винесено постанови: про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, про арешт коштів боржника; 19 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_1, а 09 червня 2015 року винесено постанову про розшук майна боржника у ВП № НОМЕР_1; 25 березня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV у ВП № НОМЕР_1.
За таких обставин, встановивши, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку), відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду безпідставні.
З метою виконання вказівок, що містились у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року, ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року зобов`язано Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ): вжити заходи з відновлення матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1; надати матеріали відновленого виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року застосовано відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 209 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року застосовано відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн.
Отже, апеляційний суд здійснив всі заходи для з`ясування обставин справи, внаслідок яких встановив підставу завершення виконавчого провадження і зробив обгрунтований висновок про відсутність підстав для зняття арешту.
Касаційний суд відхиляє посилання заявника, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, оскільки такі підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 в скарзі не наводив, не зазначав про відсутність майнових претензій з боку стягувача (його правонаступника).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ), стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк» на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку майна у завершеному виконавчому провадженні.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат