ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 363/3245/25
провадження № 61-2539св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Київської обласної державної адміністрації,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Лесі Вікторівни на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), про витребування земельної ділянки із незаконного володіння.
Позовну заяву прокурор мотивував тим, що земельна ділянка площею 3,4222 га, кадастровий номер [номер приховано]:34:234:6002 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на підставі державного акта на право постійного користування землею від 24 вересня 1998 року серії II-КВ №003308 та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року.
Водночас, будь-яким органом державної влади не вчинялись жодні дії, спрямовані на вибуття з державної власності вказаної вище земельної ділянки, право приватної власності на цю земельну ділянку Товариство з обмеженою відповідальністю «Лісовий Філін» (далі - ТОВ «Лісовий Філін») набуло незаконно, без відповідної правової підстави. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 квітня 2017 року у справі № 363/1098/17, на підставі набуто право власності, скасовано постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року. Однак 24 травня 2018 року ТОВ «Лісовий Філін» відчужило спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .
Прокурор указав, що з урахуванням явних і видимих, характерних для лісу природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, відкритого доступу до судового рішення у справі № 363/1098/17, відомостей у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про приналежність спірної ділянки саме до категорії земель лісогосподарського призначення, добросовісність дій ОСОБА_1 під час придбання ним 24 травня 2018 року спірної ділянки виключається.
Прокурор просив суд витребувати на користь держави в особі Київської державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,4222 га, кадастровий номер [номер приховано]:34:234:6002.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року, постановленої у складі судді Чіркова Г. Є., позовну прокурора в інтересах Київської ОДА до ОСОБА_1 , третя особа - ДСГП «Ліси України», про витребування земельної ділянки залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що позов про витребування земельної ділянки прокурор подав 12 червня 2025 року, тобто після набрання чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ) та нової редакції частини четвертої статті 177 ЦПК України, а тому позов має їм відповідати.
Суд в ухвалі про залишення позову без руху вказав, що оскільки предметом спору є витребування земельної ділянки, до позову має бути додано документ, що підтверджує внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Прокурор, звернувшись до суду із цим позовом, сплатив судовий збір, однак експертно-грошова оцінка спірної земельної ділянки, чинна на дату подання позовної заяви, у матеріалах справи відсутня, ціна позову, яка б відповідала вказаним вимогам Закону № 4292-ІХ та пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України, всупереч вимогам пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України, у позові не зазначена. Документ, що підтверджує внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна згідно експертно-грошової оцінки земельної ділянки, суду не подано.
Оскільки позивач не усунив недоліки позовної заяви у строки, визначені в ухвалі про залишення позову без руху, позовну заяву, яка б відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України не подав, суд першої інстанції, урахувавши положення частин одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України, установивши, що після відкриття провадження у справі позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановив ухвалу про залишення позову без розгляду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року апеляційну скаргу прокурора в інтересах Київської ОДА задоволено, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі положень частини четвертої статті 177 ЦПК України, а тому не мав підстав для залишення позовної заяви без розгляду згідно з пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки прокурор, діючи в інтересах держави, визначився із власною позицією у цій справі, вжив дії щодо виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху шляхом роз`яснення власної позиції у питаннях, що окреслені судом при залишенні позову без руху. Натомість суд першої інстанції залишив поза увагою доводи прокурора про недобросовісність відповідача як набувача спірного нерухомого майна.
Короткий зміст касаційної скарги
У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трушківська Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 березня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Вишгородського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргамотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 12, 387, 388, 390, 391 ЦК України.
Указує, що суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що достатньо «належно обґрунтувати» у позові недобросовісність і тоді положення статті 388 ЦК України не застосовується. Отже, суд апеляційної інстанції по суті визнав, що депозит не є обов`язковим на стадії відкриття провадження, доки суд не дослідить недобросовісність. Уважає такі висновки помилковими, оскільки презумпція добросовісності означає, що режим статті 390 ЦК України застосовується одразу, доки суд не встановить протилежне. Депозит - це не санкція, а наслідок визначення добросовісності.
Посилаючись на статті 177, 185 ЦПК України, заявник стверджує про обов`язок прокурора внести кошти на депозитний рахунок суду під час подання позову про витребування майна від добросовісного набувача, що є процесуальною передумовою відкриття провадження у справі, а не розгляду позову по суті. Відсутність підтвердження такої сплати унеможливлює визнання позовної заяви поданої належним чином.
Відзиви на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У червні 2025 року прокурор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із незаконного володіння.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2025 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2025 року накладено арешт на земельну ділянку площею 3,4222 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:234:6002, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с/рада Новосілківська.
29 жовтня 2025 року відповідач заявив клопотання про залишення позовної заяви без руху у зв`язку із набранням чинності Закону № 4292-ІХ, відповідно до якого звернення до суду з позовом про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача можливе лише за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Така вимога є обов`язковою передумовою для прийняття позову до розгляду, оскільки спрямована на забезпечення балансу інтересів держави та захисту прав добросовісного власника, коли добросовісність набувача презюмується згідно статей 12, 204 ЦК України, доки судом не встановлено протилежного.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року позовну заяву прокурора залишено без руху, надано позивачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду для усунення виявлених недоліків шляхом подання: експертно-грошової оцінки земельної ділянки площею 3,4222 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:234:6002, здійсненої в порядку визначеному Законом та чинної на дату подання позовної заяви; уточненої позовної заяви із визначенням ціни у розмірі вартості спірного майна, відповідно до вказаної вище оцінки та з доплатою судового збору у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір»; документів про внесення прокурором або Київською обласною державною адміністрацією, в інтересах якої поданий цей позов, на депозитний рахунок Вишгородського районного суду Київської області грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки, відповідно до її експертно-грошової оцінки.
Суд роз`яснив, що у випадку неусунення у встановлений строк виявлених судом недоліків, позовна заява буде залишена без розгляду.
04 листопада 2025 року прокурор на виконання ухвали суду про залишення позову без руху подав заяву, в якій зазначив, що надавати оцінку заявленій позовній вимозі про витребування спірної земельної ділянки від недобросовісного набувача суд повинен саме під час розгляду справи. Крім того, невнесення прокурором на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості майна виключає можливість постановлення рішення у справі за позовом про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна від недобросовісного набувача. У зв`язку з цим просив уважати визначені в ухвалі суду від 29 жовтня 2025 року недоліки усунутими та просив продовжити розгляд справи.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року позовну заяву прокурора в інтересах Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - ДСГП «Ліси України», про витребування земельної ділянки залишено без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Л. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Законом № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4292-IX частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону України № 4292-IX).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Норма частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на наявність підстав для витребування земельної ділянки у недобросовісного набувача.
За встановлених у цій справі обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасовував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування земельної ділянки у недобросовісного набувача, отже, норми частини п`ятої статті 390 ЦК України, частини четвертої статті 177 ЦПК України у такому випадку не підлягають застосуванню при вирішенні питання про прийняття позову до розгляду. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача суд може вирішити лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.
Подібні висновки у спірних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 603/102/25 (провадження № 61-16431св25), від 18 березня 2026 року у справі № 390/599/25 (провадження № 61-14713св25), від 09 вересня 2026 року у справі № 399/786/23 (провадження № 61-14709св25).
Частина четверта статті 177 ЦПК України зобов`язує орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурором, який подав позовну заяву про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Звернувшись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати нерухоме майно від недобросовісного набувача, що виключає застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України, про що додатково прокурор повідомив у заяві на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2025 року про залишення позову без руху.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо обов`язку прокурора виконати вимогу частини четвертої статті 177 ЦПК України та внести кошти на депозитний рахунок суду під час подання позову про витребування майна від добросовісного набувача, що є процесуальною передумовою відкриття провадження у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваної постанови не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими апеляційним судом обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Лесі Вікторівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк