Справа №:755/9128/26
Провадження №: 2/755/8296/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, -
У С Т А Н О В И В :
17 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів в якому просить суд:
- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що здійснюється на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі № 755/4469/26.
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1\4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття;
- припинити виконання судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі № 755/4469/26 щодо стягнення аліментів з матері.
Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва було видано судовий наказ у справі № 755/4469/26 яким з ОСОБА_1 стягнуто алміменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку.
Вказує, що на момент видачі судового наказу суду не було повідомлено про істотні обставини, зокрема те, що дитина фактично проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні.
З моменту народження дитини та до 2025 року позивач разом проживала зі своїм сином на території України. 18 червня 2025 року сторони розлучились. Після розлучення позивачка відвезла сина до Республіки Польща до батька на канікули. Позивачка погодилась виключно на тимчасове проживання.
Однак після узгодженого строку відповідач дитину не повернув, та після літніх канікул у вересні 2025 року оформив дитину до польської школи, , що на переконання позивачки свідчить про самовільну зміну місця проживання сина.
Вказує, що лише 03 квітня 2026 року позивачка повернулась до України разом з сином та з того часу проживає разом з матір`ю у місці Києві та перебуває на повному утриманні позивачки.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
27 липня 2026 року відповідач звернувся з відзивом на позовну заяву, відповідно до якого відповідачі просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзив мотивований тим, що тривалий час син проживає на території Республіка Польща та знаходить на його повному утриманні.
Батько належним чином зареєстрував, оформив та легалізував проживання та навчання сина в Республіці Польща, забезпечує його харчування під час навчання. Також малолітній син займається плаванням, здобуває успіхи у навчанні, має підтримку викладачів. Переконує, що дитина соціалізувалася у Польщі, має друзів, адаптувалася в оточенні однолітків.
Вказує, що відповідач побачивши успіхи дитини, зрозумівши що сину дуже добре і він постійно проживає з батьком, йому подобається проживати в Республіці Польща, навчатися там та проводити час почала погрожувати що забере дитину до України.
Зазначає, що районний суд у місті Жорах визнати що у кожному випадку місцем постійного перебування малолітнього ОСОБА_4 щоразу є місце проживання батька до правомірного завершення провадження.
Вказує, що мати дізнавшись про наявність судового наказу, проти волі сина, без згоди батька, та всупереч якнайкращих інтересів дитини вивезла його на територію України з метою скасування судового наказу.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено статті 279 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 червня 2016 року, який розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
01 квітня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва було видано судовий наказ у справі № 755/4469/26 яким з ОСОБА_1 стягнуто алміменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 12 травня 2026 року, складеного начальником Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві з метою підтвердження фактичного місця проживання малолітнього ОСОБА_5 встановлено, що малолітня дитина проживає разом зі своєю мамою за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання: добрі, в квартирі чисто, прибрано, зроблено ремонт.
Згідно довідки Гімназії № 31 Дніпровського району міста Києва ОСОБА_3 завершив навчання в з-му класі 30 травня 2025 року, переведений до 4-б класу гімназії № 31 Дніпровського району.
Згідно довідки Гімназії № 31 від 04 травня 2026 року № 44 ОСОБА_3 навчається в 4-б класі Гімназії № 31 Дніпровського району міста Києва.
З долученого позивачем закордонного паспорту відомо, що ОСОБА_1 востаннє перетнула кордон України 03 квітня 2026 року на в`їзд.
Надані відповідачем докази свідчать, що з вересня 2025 року до квітня 2026 року малолітній ОСОБА_4 проживав разом з батьком в Республіці Польща, ходив на навчання до 4 класу місцевої школи, займався плаванням.
Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами існує спір про те з ким буде проживати малолітня дитина, фактично до розірвання шлюбу дитина проживала разом з матір`ю у місці Києві, малолітня дитина ходила до місцевої школи, а літа 2025 року до квітня 2026 року малолітня дитина проживала разом з батьком у Республіці Польща.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є визнання права.
У цій справі спір виник щодо припинення сплати аліментів на дитину, яка після рішення суду про стягнення з матері аліментів на її утримання, проживає з матір`ю. Водночас спір між батками малолітного сина щодо визначення його місця проживання не вирішено. Цей спір стосуються також прав та інтересів дитини.
Відповідно до частин сьомої-дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Принцип забезпечення найкращих інтересів для дитини виражається через такі засади, як рівність, пріоритетність сімейних форм виховання, забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини тощо. Водночас у кожній конкретній справі реалізація принципу «найкращих інтересів дитини» потребує диференційованого підходу, який, з урахуванням конкретних життєвих обставин, суд застосовує під час вирішення питань, що стосуються прав та інтересів дитини.
Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 (провадження № 61-15867св23) зазначив, що: у спорі між батьками, як і в інших спорах, що стосуються прав та інтересів дітей, визначальне значення мають її найкращі інтереси, а саме вчинення батьками як особами, які несуть відповідальність за дитину, дій або прийняття ними рішень в інтересах дитини, тобто створення найкращих умов, необхідних для її утримання, забезпечення потреб у благах, що сприятимуть гармонічному, здоровому і нормальному розвитку такої дитини як особистості у фізичний, розумовій, моральній, духовній і соціальній сферах.
У разі виникнення спору між батьками, який випливає з сімейних відносин, суди мають керуватися справедливою рівновагою між інтересами дитини та інтересами обох батьків, яка має бути спрямована на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, тобто отримання дитиною належного матеріального утримання від обох батьків."
Відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.
Отже, з огляду на об`єктивні обставини спору насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини. Тому поведінка батьків має забезпечувати найкращі інтереси дитини незалежно від того, що між ними існує спір про визначення місця проживання дітей, і на сьогодні не вирішений.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, а також їх призначення.
Тлумачення приписів статті 179 СК України дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов`язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням необхідно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Одержання аліментів на дитину тим з батьків, з яким дитина не проживає, не відповідає її інтересам і не забезпечує розпорядження аліментами виключно за цільовим призначенням.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Отже, закон передбачає можливість звільнення особи від сплати аліментів.
У цій справі позивач вважає, що змінилися обставини, які впливають на припинення стягнення з нього аліментів на сина, оскільки на сьогодні дитина проживає з матір`ю.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (див.: постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)).
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам статті 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, провадження № 61-3738св22, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, провадження № 61-11986св20, від 12 травня 2023 року у справа № 686/12480/22, провадження № 61-12518св22, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Припинення стягнення аліментів з відповідача за встановлених судами обставин у цій справі відповідає лігітимній меті - захисту прав дитини.
Визначаючи, чи є необхідним за встановлених обставин (перебування у провадженні суду справи про визначення місця проживання неповнолітніх дітей) такий захід як припинення стягнення аліментів з батька на дитину, яка проживає з ним, суд бере до уваги обставини справи в цілому і ту обставину, що стягнення аліментів з матреі, з якою на даний час проживає дитина суперечить справедливого балансу між конкуруючими інтересами дитини і обох батьків.
Згідно з обставинами цієї справи перевагу необхідно надати інтересам дитині ОСОБА_3 , які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків - вирішення спору щодо місця проживання неповнолітніх дітей, тобто над усіма іншими питаннями, які виникли у цій справі.
При цьому суд не може надавати оцінку тим обставинам, які впливають на визначення місця проживання дитини, або повернення дитини до батька в Республіку Польща, оскільки такі обставини мають бути ретельно дослідженні під час ініціювання такого спору в іншій справі.
Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про припинення сплати аліментів, суд керується тим, що у квітні 2026 року настала обставина, а саме, фактичне проживання дитини з матір`ю, яка зобов`язана сплачувати аліменти на її утримання на користь батька, з яким на час ухвалення рішення про стягнення аліментів дитина проживала. Настання такої обставини має значення для вирішення цього спору.
З огляду на викладене позов в частині вимог про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що здійснюється на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі № 755/4469/26 підлягає задоволенню.
Задоволення вказаного позову в повній мірі відновить порушене право позивача тому, суд не вбачає підстав для задоволення позову про припинення виконання судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі № 755/4469/26 щодо стягнення аліментів з матері.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
У статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1\4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття, враховуючи, що після рішення суду про стягнення з неї аліментів змінилися обставини, а саме син проживає з нею і перебуває на її утриманні.
Враховуючи, що судовим наказом у справі № 755/4469/26 яким з ОСОБА_1 стягнуто алміменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення з цим позовом і до його повноліття.
Відповідно до статті 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.
Враховуючи викладене та керуючись Сімейним кодексом України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів задовольнити частково.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що здійснюється на підставі судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року у справі № 755/4469/26.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1\4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 1 331,20 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 );
Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
С у д д я