УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/1421/26 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л.М.
Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Бондар О.О., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
у цивільній справі №296/1421/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Давиденком Віктором Віталійовичем,
на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 травня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Пилипюк Л.М. у м. Житомирі,
у с т а н о в и в:
У травні 2026 року ОСОБА_1 через адвоката Давиденка Віктора Віталійовича звернувся до суду з заявою про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком. У забезпечення позову просив: зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку або за неможливості телефонного зв`язку тривалістю не менше однієї години на день (за відсутності іншої домовленості - щоденно з 19:00 до 20:00), без втручання матері або інших осіб у такі розмови; встановити особисті зустрічі ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 без присутності матері та будь-яких інших осіб за наступним графіком: літні шкільні канікули - з 15 червня по 30 липня кожного року безперервно (половина канікулярного періоду); зимові шкільні канікули - повний канікулярний період; осінні шкільні канікули - повний канікулярний період; день народження батька - з 25 по 28 квітня щороку (чотири календарні дні поспіль); наступні дні після дня народження сина - з 05 по 07 березня щороку (три календарні дні поспіль); кожна третя п`ятниця, субота і неділя вересня щороку (три календарні дні поспіль).
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час розгляду справи син фактично проживає з матір`ю на території Харківської області (с.Борщівка Балаклійського району), але систематично переміщується між різними населеними пунктами Харківської та Сумської областей. У нього ( ОСОБА_1 ) виникають складності щодо дистанційного та особистого спілкування з малолітнім сином. У листопаді 2024 року відповідач, тобто мати дитини, уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та на початку січня 2025 року була направлена для проходження служби в м.Ізюм Харківської області. Син залишився проживати з батьком у м.Житомирі. Мати приймала участь у вихованні дитини та сторони спільно вирішили подати документи про вступ дитини до першого класу ліцею №21 м.Житомира. Син ОСОБА_4 02 червня 2026 року був зарахований до 1-В класу ліцею. У подальшому, на прохання відповідача, тобто матері дитини, 08 липня 2025 року ОСОБА_4 у супроводі бабусі ОСОБА_5 поїхав на декілька тижнів до неї в м.Ізюм. Під час телефонної розмови 29 липня 2025 року з вчителем ліцею №21 м.Житомира позивачу, тобто батьку дитини, випадково стало відомо, що син прийнятий до першого класу ліцею №5 м.Ізюма. Саме тоді між батьками хлопчика виник спір із приводу місця проживання малолітньої дитини. Мати сина одноосібно прийняла рішення про зміну місця проживання дитини та зміну навчального закладу. Батько сина декілька разів телефонував відповідачу, намагався залагодити ситуацію в інтересах малолітньої дитини, пропонував особисто приїхати в м.Ізюм, щоб прийняти спільне рішення стосовно місця навчання та проживання дитини, але мати дитини категорично від цього відмовлялася. З липня 2025 року дитина ( ОСОБА_4 ) систематично змінює місце проживання, значну частину часу проживає не з матір`ю, а з бабусею ОСОБА_5 в с.Сміле Сумської області. Будучи військовослужбовцем, ОСОБА_2 не має змоги постійно бути з сином, у зв`язку з чим передоручає виховання дитини бабусі. Позивач ОСОБА_1 має перешкоди у спілкуванні з сином, оскільки відповідач відмовляється від особистого спілкування, не відповідає на його дзвінки, відповідає лише текстовими повідомленнями в месенджері. ОСОБА_2 відмовляє позивачу в проведенні канікул сина з ним, змінює умови зустрічей та відвідування сина, ігнорує запитання позивача щодо стану здоров`я сина, одноосібно приймає рішення щодо дитини, формує негативне ставлення дитини до батька. Психологічним тиском на дитину, нав`язуванням та формуванням у дитини негативного ставлення до батька аргументує необхідність забезпечення спілкування батька з дитиною без присутності матері та бабусі. Регулярне та структуроване спілкування дитини з батьком сприятиме благополуччю дитини, її розвитку, формуванню позитивних моральних цінностей. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав та інтересів позивача та його малолітнього сина: мати дитини систематично перешкоджає спілкуванню батька з сином, уникає телефонних розмов, приховує місцеперебування дитини та через бабусю забороняє дитині повідомляти батьку відповідну інформацію; мати дитини систематично відмовляє батьку в проведенні канікул із дитиною (осінніх, зимових, літніх), натомість відправляє сина на проживання з бабусею у прикордонний регіон (с.Сміле Сумської області); після подання позову відбувається активне відчуження дитини від батька, а саме, мати та бабуся формують у дитини негативні оціночні судження щодо батька, втручаються у телефонні розмови, контролюють зміст спілкування та налаштовують дитину проти батька, що підтверджується інцидентом від 06 травня 2026 року, дитина просить поговорити на певну тему пізніше (очевидно не хоче обговорювати певні питання в присутності матері і бабусі); тривалий розгляд справи без вжиття тимчасових заходів призведе до подальшого розриву психоемоційного зв`язку між батьком і дитиною та закріплення негативних установок, сформованих матір`ю; обрані заходи є співмірними з позовною вимогою, не вирішують спір по суті, не позбавляють матір батьківських прав, а лише забезпечують мінімально необхідний контакт дитини з батьком на час розгляду справи - щоденне дистанційне спілкування без втручання третіх осіб та можливість проведення канікулярного часу разом.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 11 травня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Давиденка В.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції самоусунувся від вирішення заяви про забезпечення позову. Суд першої інстанції фактично поставив вирішення заяви про забезпечення позову в залежність від результатів судового розгляду справи, що суперечить процесуальній природі цього інституту. Забезпечення позову існує саме для того, щоб захистити права заявника до ухвалення рішення по суті, а не після цього. Якби суд вирішував заяви про забезпечення позову лише після повного дослідження обставин справи, цей інститут втратив би будь-який сенс. У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим із батьків, із яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії (постанова Верховного Суду від 03 липня 2024 року в справі №940/448/23). Суд першої інстанції помилково оцінив наявність контакту батька з дитиною як відсутність перешкод. Той факт, що позивач ціною значних зусиль та витрат все ж відвідував сина, не може свідчити про відсутність перешкод із боку відповідача. Навпаки, це свідчить про те, що позивач докладає максимальних зусиль для збереження зв`язку з дитиною, незважаючи на систематичну протидію у протилежної сторони. По-перше, суд, постановляючи ухвалу, ще не знає, чи виникне потреба в примусовому виконанні. Можливість примусового виконання - це не підстава для відмови в судовому захисті. Навпаки, саме можливість примусового виконання ухвали про забезпечення позову забезпечує ефективність судового захисту, що є вимогою ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. По-друге, суд фактично виходив із того, що для інтересів дитини краще не мати жодного судового рішення про порядок спілкування з батьком, ніж мати ризик його примусового виконання. Такий підхід суперечить ст.8 Конвенції, яка покладає на державу позитивне зобов`язання забезпечити ефективну повагу до сімейного життя, включаючи вжиття заходів для забезпечення спілкування батьків із дитиною. По-третє, суд зазначив, що «спершу суд зобов`язаний переконатися, що сторони дійсно не можуть домовитися між собою на час розгляду справи». Однак саме цей факт і був доведений: до заяви додано десятки скріншотів листування, аудіозаписи телефонних розмов, які підтверджують, що позивач протягом 10 місяців безуспішно намагається домовитися з відповідачем. Суд не дослідив ці докази або проігнорував їх. Скріншоти листування між позивачем та відповідачем, що підтверджують систематичне перешкоджання спілкуванню, ігнорування запитів, приховування місцеперебування дитини; докази формування у дитини негативного ставлення до батька (епізоди від лютого, квітня та травня 2026 року). Суд не надав оцінки жодному з цих доказів, обмежившись загальним висновком про те, що він «позбавлений можливості» встановити обставини. Позивач навів достатнє обґрунтування та надав докази необхідності вжиття заходів забезпечення позову, тому заяву про вжиття заходів забезпечення позову необхідно задовольнити.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та його адвокат Давиденко В.В. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її адвокат Шклярук Д.С. апеляційну скаргу не визнали, - просять ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник служби у справах дітей Виконавчого комітету Житомирської міської ради Баб`як М.М. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 .
Відповідно до частин першої та другої ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням про суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. За таких обставин, особам, які беруть участь у справі, надана можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Згідно із пунктом 3 частини першої ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, але будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст.157 СК України. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя ст.157 СК України).
Відповідно до частин першої та другої ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У ст.3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою ст.9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року в справі №760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько дитини - ОСОБА_1 , який на час вирішення справи про визначення місця проживання сина з ним, не із своєї волі проживає окремо від сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та також має право на особисте спілкування з сином, а мати дитини - ОСОБА_2 не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні, оскільки таке спілкування не несе негативного впливу на нормальний розвиток сина ОСОБА_4 , а буде відбуватися в якнайкращих інтересах дитини (забезпечувати збереження зв`язку із рідним батьком, що створить та забезпечить для сина безпечне та стійке середовище, яке не є неблагополучним). Позбавлення батька можливості контактувати з сином виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між сином та батьком, покращення психоемоційного характеру їх відносин.
Разом із тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт із обома батьками і є найкращим інтересом дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року в справі за заявою «Хант проти України» («HANT v. UKRAINЕ»), № 31111/04, §54).
Відповідно до усталеної практики Верхового Суду при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду відповідного спору по суті та не вирішується під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Оскільки заходи забезпечення згідно з ст.158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до ст.156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Ураховуючи наявність обставин, що перешкоджають батькові спілкуватися з сином, та з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку, а у разі неможливості шляхом телефонного зв`язку, тривалістю не менше однієї години на день (за відсутності іншої домовленості - щоденно з 19.00 до 20.00), без втручання матері або інших осіб у розмови батька із сином.
Вимоги про встановлення особистих зустрічей батька з сином за визначеним позивачем графіком у період канікул та днів народжень стосуються договірного врегулювання виконання батьківських обов`язків та потребують досягнення згоди між сторонами, а тому задоволеними шляхом забезпечення позову бути не можуть.
За таких обставин, колегія суддів відповідно до положень ст.376 ЦПК України скасовує ухвалу суду першої інстанції та задовольняє заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову частково у спосіб, вказаний вище. У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовляється.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Давиденком Віктором Віталійовичем, задовольнити частково.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку, а у разі неможливості шляхом телефонного зв`язку, тривалістю не менше однієї години на день (за відсутності іншої домовленості - щоденно з 19.00 до 20.00), без втручання матері або інших осіб у розмови батька із сином.
У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 25 вересня 2026 року.
Головуюча Судді: