Справа № 946/9944/21
Провадження № 2/946/526/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Пащенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та пені за розпискою,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та пені за розпискою.
30.12.2025 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про витребування доказів по справі, а саме, у позивача та / або представника позивача оригінал боргової розписки, на якій ґрунтуються позовні вимоги по даній справі, та долучити його до матеріалів справи (а.с.64).
Ухвалою суду від 15.01.2026 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Драганова Д.М. про витребування доказів по справі задоволено, витребувано від позивача ОСОБА_1 та / або представника позивача оригінал боргової розписки від 15.10.2019 року, копію ухвали надіслано для виконання ОСОБА_1 та його представнику - адвокату Клименку О.В.) (а.с. 67, 68).
Вказана ухвала суду була отримана представником позивача - адвокатом Клименком О.В. (м.Одеса, вул. Осипова,30) 26.02.2026 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.71).
Судове засідання 13.05.2026 року було відкладено для повторного направлення копії ухвали суду від 15.01.2026 року про витребування доказів по справі, оскільки позивач та / або його представник витребуваних судом доказів не надали та не повідомили суду у визначеному законом порядку і строк про неможливість подання витребуваних доказів.
Ухвала суду від 15.01.2026 року була повторно надіслана для виконання ОСОБА_1 та його представнику - адвокату Клименку О.В. 14.05.2026 року (а.с.83).
13.07.2026 року ухвала про витребування доказів втретє надіслана для виконання ОСОБА_1 та його представнику - адвокату Клименку О.В. та роз`яснено положення ч.7-10 ст. 84 ЦПК України (а.с.89).
Вказана ухвала суду була потворно отримана представником позивача - адвокатом Клименком О.В. (м.Одеса, вул. Осипова,30) 18.08.2026 року, що підтверджується поштовим повідомленням.
У судове засідання 16.09.2026 року позивач та його представник не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про поважність причин відсутності суд не повідомили, витребуваних судом доказів не надали та не повідомили суд у визначеному законом порядку і строк про неможливість подання витребуваних доказів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду, враховуючи наступне.
Отже, позивачу та його представнику неодноразово направлялась ухвала про витребування доказів по справі, яка була отримана представником позивача - адвокатом Клименком О.В. (м.Одеса, вул. Осипова,30) 26.02.2026 року та повторно 18.08.2026 року , що підтверджується поштовими повідомленнями.
При цьому, на день постановлення цієї ухвали позивач (представник позивача) витребуваних судом доказів не надав та не повідомив суд у визначеному законом порядку про неможливість подання витребуваних доказів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
Суд звертає увагу, що позивач є ініціатором вказаної справи і в силу положень ст. 83 ЦПК України такі докази мають бути надані разом з позовною заявою.
Однак, докази не надані як з позовною заявою, так і на вимогу суду. При цьому позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази необхідні для вирішення спору.
Доказів поважних причин не надання таких доказів в порядку визначеному чинним законодавством позивачем не надано, та матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 258 ЦПК України встановлено, що судовими рішеннями є: 1)ухвали; 2)рішення; 3)постанови; 4)судові накази.
Судове рішення (постанова, ухвала) - це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.
Обов`язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов`язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.
Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов`язаної особи та обов`язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов`язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов`язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов`язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.
Відповідно до вимог статті 84 ЦПК України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
При цьому, слід взяти до уваги правову позицію, сформовану Касаційним цивільним судом Верховного Суду під час розгляду справи №761/17393/19 у Постанові від 05.02.2020 року, а саме: «...Системне тлумачення п.9 ч.1 ст.257 ЦПК свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв`язку з положеннями ч.ч. 7-10 ст.84 ЦПК, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з`ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов`язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи...».
Тобто, залишення позову без розгляду на підставі частини 10 статті 84 ЦПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору. Більше того, в цьому випадку йдеться про свідоме ігнорування позивачем своїх прямих процесуальних обов`язків і вимог суду, що в подальшому унеможливлює провадження судового розгляду судом і вирішення спору по суті.
Крім того, згідно з ч.2 ст.43 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
На підставі викладеного, приймаючи повну обізнаність сторони позивача про наявний обов`язок з виконання ухвали суду від 15.01.2026 року, а саме надання до суду оригіналу боргової розписки від 15.10.2019 року, суд вважає наявним факт ухилення позивача від виконання ухвали суду від 23.02.2026 року та покладеного на нього обов`язку судом з надання доказів.
За наслідком чого, не виконання стороною позивача ухвали суду від 15.01.2026 року перешкоджає повному, об`єктивному та всебічному розгляду справи.
На підставі вищевикладеного, оскільки невиконання позивачем ухвали суду від 15.01.2026 року перешкоджає подальшому розгляду справи, суд вважає наявними підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями ч. 10 ст.84 ЦПК України.
Судом також враховується, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що залишення позову без розгляду у даному випадку не можна вважати обмеженням позивача у доступі до правосуддя, оскільки він має право на повторне звернення до суду з аналогічним позовом.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст. 13, п.9 ч.1 ст. 257, ст. 260 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та пені за розпискою - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в момент її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: Т.П.Пащенко