ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа №160/23134/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
31.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я у відповідності до його паперового ВОД №СО 949265.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2006 році позивача визнано непридатним до військової служби за станом здоров`я, про що зроблено відповідний запис у військово-обліковому документі, проте в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів він досі значиться військовозобов`язаним. Позивач зазначив, що звертався до відповідача як до органу ведення Реєстру із заявою про внесення правильної інформації, однак відповідь відповідача порушеного питання не вирішила.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К. І.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 01.09.2026.
18.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю та вирішити питання щодо нього як належного відповідача. Відповідач зазначає, що позивача з 01.05.2025 автоматично, рішенням вищого штабу, в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 зараховано на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 ; документація військово-лікарської комісії та облікова картка позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 залишилися на тимчасово окупованій території, тому підтвердити висновок військово-лікарської комісії про непридатність позивача неможливо, а запису у військовому квитку недостатньо для внесення до Реєстру відомостей про виключення з військового обліку. За алгоритмом Генерального штабу Збройних Сил України особи, які надають військово-обліковий документ з відміткою про виключення з військового обліку за станом здоров`я, яких немає в Реєстрі, беруться на військовий облік і направляються на медичний огляд, тому позивачу слід звернутися до територіального центру комплектування за місцем проживання для уточнення даних і проходження медичного огляду.
19.08.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що внаслідок визнання непридатним до військової служби позивач перестав бути військовозобов`язаним, а відомості його військового квитка не спростовані. Заперечує проти заміни відповідача, посилаючись на те, що відповідач є органом ведення Реєстру, у якому позивач перебуває на обліку, зокрема з урахуванням пункту 43 Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2026 № 981.
23.09.2026 до суду надійшли додаткові пояснення від позивача.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Вирішуючи це клопотання, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Водночас згідно з пунктом 2 частини 6 статті 262 цього Кодексу суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Ця справа належить до справ незначної складності. Предмет доказування становлять виключно письмові докази - записи у військово-обліковому документі позивача, відомості військово-облікового документа в електронній формі, заява позивача до відповідача та відповідь на неї. Обставин, для встановлення яких було б необхідно заслухати усні пояснення учасників справи, допитати свідків або дослідити речові докази, у справі немає; про намір надати такі докази жодна зі сторін не заявляла. За цих умов характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання та розглядає справу за наявними матеріалами.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.2010 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У пункті 15 зазначеного військового квитка міститься запис про те, що 08.11.2006 призовною (медичною) комісією позивача визнано непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за групою І статей 86, 71 «а» Розкладу хвороб і фізичних вад (дефектів).
У розділі VI військового квитка містяться відтиски штампів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.06.2010 про взяття на облік та про зняття з обліку, а також штамп із зазначенням, що позивач не є військовозобов`язаним. Аналогічний за змістом штамп проставлено в паспорті громадянина України позивача в розділі «Особливі відмітки».
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 2-20 СМ № 105613 Луганської обласної медико-соціальної експертної комісії № 4 позивачеві за результатами первинного огляду 14-15.06.2010 встановлено третю групу інвалідності з 14.06.2010 безстроково, причина інвалідності: інвалідність з дитинства, ураження опорно-рухового апарату.
Зі сформованого 24.07.2026 військово-облікового документа в електронній формі вбачається, що позивач облікований у ІНФОРМАЦІЯ_6 із категорією обліку «військовозобов`язаний».
У графі підстави зняття або виключення з обліку, а також у графах постанови військово-лікарської комісії та дати її проведення відомостей немає. У цьому самому документі зазначено про наявність у позивача інвалідності третьої групи внаслідок інвалідності з дитинства, а також про звернення до органів Національної поліції від 11.02.2026 із зазначенням причини «Не стали на військовий облік за новою адресою».
13.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій повідомив про визнання його непридатним до військової служби та просив внести відповідні зміни до Реєстру. До заяви позивач додав копії військового квитка, довідки № 105613, паспорта та посвідчення особи з інвалідністю.
Листом від 16.07.2026 № ЩТ/3198 відповідач повідомив позивача, що в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 його автоматично, рішенням вищого штабу, взято на військовий облік і за даними Реєстру він є військовозобов`язаним, а також рекомендував стати на військовий облік за місцем фактичного проживання. У цьому ж листі відповідач зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення щодо позивача не складався, органами Національної поліції він не доставлявся, а можливості перевірити оригінали документів позивач не надав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 8 статті 5 Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. За частиною 9 цієї статті органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 1951-VIII призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Пунктом 2 частини 1 статті 14 Закону № 1951-VIII встановлено, що ведення Реєстру включає внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів, у тому числі на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру самими призовниками, військовозобов`язаними, резервістами.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Зіставивши зміст заяви позивача від 13.07.2026 із змістом відповіді від 16.07.2026 № ЩТ/3198, суд встановив, що порушене у заяві питання відповідачем не вирішене. Позивач порушив конкретне питання про невідповідність відомостей Реєстру записам його військово-облікового документа та про внесення відповідних змін, і додав до заяви копії первинних документів. Відповідь ж відповідача містить лише роз`яснення механізму автоматичного взяття на облік та рекомендацію стати на облік за місцем фактичного проживання. Вона не містить ні рішення про внесення змін до Реєстру, ні мотивованої відмови в такому внесенні із посиланням на Закон, як цього вимагає стаття 15 Закону України «Про звернення громадян», ні оцінки доданих до заяви документів.
Суд також звертає увагу на те, що відповідач у листі від 16.07.2026 сам зазначив про відсутність у нього можливості перевірити оригінали документів позивача. Водночас обов`язок перевірити викладені у зверненні факти покладено саме на орган, який розглядає заяву.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач ужив будь-яких заходів для такої перевірки: не витребував облікової документації, не звертався до органу, який видав військовий квиток, не запропонував позивачеві подати оригінали або більш повні документи та не визначив строку для цього. За таких умов посилання на неможливість перевірки є таким, що не звільняє відповідача від обов`язку розглянути заяву по суті.
Відтак відповідач не розглянув по суті заяву позивача від 13.07.2026 і не вирішив порушеного в ній питання про внесення змін до Реєстру. Це, однак, не завершує перевірки: позивач оскаржує бездіяльність саме щодо невнесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку за станом здоров`я, а тому суд перевіряє, чи існувала підстава для внесення таких відомостей.
Щодо вимоги зобов`язати відповідача внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я, суд зазначає таке.
Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) розмежовує зняття з військового обліку та виключення з нього як дві різні облікові дії з різними правовими наслідками. На це розмежування звернув увагу Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24, зазначивши, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, тоді як зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних. Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби. Абзацом останнім частини 6 цієї статті встановлено, що у громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається, а до військово-облікового документа вносяться дані про виключення із військового обліку.
У редакції, чинній на час проведення щодо позивача медичного огляду, пункт 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII містив ту саму підставу у формулюванні «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку». Отже, і на 08.11.2006, і на час розгляду цієї справи закон пов`язує визнання особи непридатною до військової служби за висновком військово-лікарської комісії саме з виключенням її з військового обліку, а не зі зняттям з нього.
Запис у пункті 15 військового квитка позивача сформульований як визнання непридатним до військової служби «із зняттям з військового обліку» за групою І статей 86, 71 «а» Розкладу хвороб і фізичних вад (дефектів), тобто відтворює термінологію Розкладу хвороб, чинного на час медичного огляду. Термінологічна розбіжність між підзаконним актом і законом суті вчиненої облікової дії не змінює. Про це свідчать і проставлені у розділі VI військового квитка та в розділі «Особливі відмітки» паспорта громадянина України штампи про те, що позивач не є військовозобов`язаним: за наведеним вище висновком Верховного Суду таких наслідків саме зняття з військового обліку не породжує.
Відсутність у матеріалах справи постанови військово-лікарської комісії, на підставі якої вчинено запис 2006 року, підставою для відмови в позові бути не може. За частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності покладено на відповідача, проте доказів скасування або визнання нечинним запису у військово-обліковому документі позивача про визнання його непридатним до військової служби відповідач суду не надав. У листі від 16.07.2026 № ЩТ/3198 відповідач повідомив, що позивача взято на військовий облік автоматично, рішенням вищого штабу, у ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932, тобто не за наслідками перегляду висновку військово-лікарської комісії.
Зазначений висновок не спростовують і доводи відзиву. Те, що документація військово-лікарської комісії та облікова картка позивача залишилися на тимчасово окупованій території, свідчить лише про неможливість для відповідача перевірити запис 2006 року за первинними документами, але не спростовує самого цього запису, внесеного уповноваженим органом та засвідченого його штампами. Посилання відповідача на алгоритм Генерального штабу Збройних Сил України, за яким такі особи беруться на військовий облік і направляються на медичний огляд, суд до уваги не бере, оскільки такий алгоритм не є нормативно-правовим актом, до матеріалів справи не наданий і не може встановлювати не передбачених Законом № 2232-XII підстав для повторного взяття на військовий облік особи, визнаної непридатною до військової служби.
Щодо поставленого у відзиві питання про те, чи є відповідач належним, суд зазначає, що заміна первісного відповідача належним відповідно до частини першої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється лише за клопотанням або за згодою позивача, а позивач у відповіді на відзив проти заміни відповідача заперечив. Підстав вважати відповідача неналежним суд також не вбачає: як визнає сам відповідач, він є органом ведення Реєстру, у якому позивач перебуває на військовому обліку, і саме до нього позивач звернувся із заявою про внесення змін до Реєстру.
Відповідно до пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559, у разі невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін повинен скористатися засобами Порталу або особисто звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його відділу за місцем перебування на військовому обліку; зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви про внесення змін. Позивач звернувся до відповідача із такою заявою 13.07.2026, її зареєстровано за вхідним № Н-1146, проте змін до Реєстру у встановлений строк відповідач не вніс.
Невнесення цих відомостей залишає в силі стан, за якого дані Реєстру суперечать даним військово-облікового документа позивача: у Реєстрі він значиться військовозобов`язаним і щодо нього зафіксовано звернення до органів Національної поліції від 11.02.2026 із зазначенням причини «Не стали на військовий облік за новою адресою», тоді як за військовим квитком та паспортом він військовозобов`язаним не є. Така розбіжність суперечить принципу правової визначеності. Приведення відомостей Реєстру у відповідність із військово-обліковим документом є обов`язком органу ведення Реєстру, а не питанням, віднесеним до його дискреції, а тому відповідно до абзацу першого частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов`язує відповідача вчинити конкретну дію. Отже, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо невнесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 31.07.2026.
Отже, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
На підтвердження таких витрат позивач надав договір про надання правової допомоги від 28.07.2026 із додатком № 1, яким гонорар адвоката за представництво в суді першої інстанції визначено у фіксованій сумі 20 000,00 грн, рахунок-фактуру від 28.07.2026 № 28/07/26, опис наданих послуг від 31.07.2026 та платіжну інструкцію від 29.07.2026 на суму 20 000,00 грн. За описом обсяг наданих послуг становить 7,5 години і включає аналіз документів, законодавства та судової практики, написання позовної заяви та складання пакета документів до суду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.
Відповідач у відзиві клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, а тому частини 6 і 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють зменшення таких витрат за критеріями співмірності, у цій справі не застосовуються. Водночас Велика Палата Верховного Суду в пункті 113 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу суд - за клопотанням сторони або з власної ініціативи - може відступити від загального правила розподілу таких витрат, керуючись критеріями, аналогічними до встановлених частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Оцінюючи заявлені витрати за пунктами 1 і 2 частини 9 статті 139 цього Кодексу, суд ураховує, що адвокат підготував два процесуальні документи - позовну заяву, відповідь на відзив та додаткові пояснення, судові засідання у справі не проводилися, а предметом спору є розгляд заяви про внесення змін до відомостей Реєстру. За таких умов суд дійшов висновку, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору є розмір витрат на професійну правничу допомогу 3000,00 грн, які й підлягають розподілу, а в решті цієї вимоги - відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 14.06.2010 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез