ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа №160/22528/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
28.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19 вересня 2016 року по 30 червня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19 вересня 2016 року по 30 червня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходила військову службу та виключена зі списків особового складу і всіх видів забезпечення, проте за період з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення їй нарахована та виплачена не була. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1099/25 суму індексації грошового забезпечення перераховано позивачу лише 30 червня 2026 року. Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні має право на середній заробіток за час такої затримки, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яку відповідач у місяці виплати заборгованості не нарахував і не виплатив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 31.08.2026. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
07.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач зазначає, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка є окремим суб`єктом владних повноважень і лише перебувала на його фінансовому забезпеченні як розпорядника бюджетних коштів третього рівня, а тому Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону не є роботодавцем позивача та належним відповідачем у справі. Відповідач також стверджує, що суми, виплачені на виконання рішення суду у справі № 360/1099/25, нараховані за попередні періоди проходження служби та не пов`язані зі звільненням позивача з військової служби, а тому стаття 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовується, посилаючись на постанови Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24 та від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23. З посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 825/742/16 відповідач зазначає, що незгода працівника з розміром належних йому при звільненні сум повинна мати активні прояви у достатньо стислі строки, тоді як позивач звернулася до суду лише 22.05.2025, чим штучно збільшила період, за який просить стягнути середній заробіток, а тому просить у разі вирішення питання про розмір відшкодування врахувати критерії співмірності, встановлені Великою Палатою Верховного Суду. Заперечуючи проти вимог про компенсацію втрати частини доходів, відповідач указує, що позивач не зверталася до нього із заявою про виплату такої компенсації та відмови у її виплаті не отримувала, а тому ці вимоги є передчасними.
Відповіді на відзив позивачем до суду не подано.
14.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів - листа Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 28.07.2026 № 549/12261 з довідкою про нарахування грошового забезпечення позивачу за квітень-травень 2019 року та листа Військової частини НОМЕР_1 від 21.08.2026 № 590/4098 з розрахунком середнього грошового забезпечення позивача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 у період з 19.09.2016 до 06.06.2019 проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону.
У зв`язку зі звільненням з військової служби позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення згідно з наказом командира цієї військової частини (по стройовій частині) від 06.06.2019 № 157, що підтверджується записами у військовому квитку позивача.
За період з 19.09.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі № 360/1099/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19.09.2016 до 28.02.2018, та зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), у розмірі 61 950,09 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі № 360/1099/25 апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2026 у цій же справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача.
Згідно з довідкою-розрахунком Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону розмір індексації грошового забезпечення позивача за період з 19.09.2016 по 28.02.2018 становить 61 950,09 грн, з яких утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 11 151,02 грн та військовий збір у розмірі 3 097,50 грн, а сума до зарахування визначена в розмірі 47 701,57 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 29.06.2026 № 2490 Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону перерахував ОСОБА_1 47 701,57 грн із призначенням платежу «грош.заб, добров.вик. суд.ріш. зобов.характеру, справа №360/1099/25-26.06.25р.»; зазначену платіжну інструкцію виконано 30.06.2026. Кошти зараховано на картковий рахунок позивача 30.06.2026, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.
Доказів нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення матеріали справи не містять, і відповідачем такі докази не надані.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо доводів відповідача про те, що він не є належним відповідачем у цій справі, суд зазначає таке.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі № 360/1099/25, яке набрало законної сили 05.03.2026, установлено, що позивач у період з 19.09.2016 до 06.06.2019 проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону та що саме у Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у спірних правовідносинах виникли обов`язки здійснювати нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення. Доводи про те, що позивач проходила службу у військовій частині, яка є окремим суб`єктом владних повноважень і лише перебувала на фінансовому забезпеченні відповідача, були предметом перевірки під час розгляду тієї справи та відхилені.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи. Ця справа розглядається за участю тих самих осіб, а тому наведені обставини повторному доказуванню не підлягають.
Суд ураховує також те, що саме відповідач склав довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення позивача та здійснив її виплату, що підтверджує наявність у нього обов`язку з проведення відповідних нарахувань і виплат позивачу.
Отже, Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону є належним відповідачем у цій справі.
Щодо вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Водночас ані цей Закон, ані Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не встановлюють відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовано. Отже, до правовідносин щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України. Із застосовності статті 117 цього Кодексу до правовідносин за участю військовослужбовців виходить і Верховний Суд у постановах, на які посилається відповідач, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 та від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, чинним з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, ключовою новелою якої стало доповнення частини першої словами «але не більш як за шість місяців», а частини другої - словами «але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Індексація грошового забезпечення за період з 19.09.2016 по 28.02.2018 є складовою виплат, право на які позивач мала станом на день звільнення. Оскільки на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини 06.06.2019 ці суми виплачені не були, остаточний розрахунок при звільненні проведено не в повному обсязі. Фактично розрахунок завершено лише 30.06.2026 - у день перерахування коштів на виконання судового рішення у справі № 360/1099/25.
При цьому невиплата зумовлена саме протиправною поведінкою відповідача, що встановлено рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у справі № 360/1099/25, яким бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення визнано протиправною.
Відхиляючи доводи відповідача про те, що виплачені суми не пов`язані зі звільненням позивача, а тому стаття 117 Кодексу законів про працю України не підлягає застосуванню, суд зазначає таке.
У постанові від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24 Верховний Суд виходив з того, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої, а може свідчити про припинення проходження служби у цій військовій частині у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем. У тій справі суд установив, що військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати службові обов`язки на новому місці служби, і саме з цієї причини визнав, що фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України. Подібні фактичні обставини були предметом розгляду і у справі № 400/8927/23, у якій постановою від 26.06.2025 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.
Натомість у цій справі позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення саме у зв`язку зі звільненням з військової служби, що прямо зазначено і у відзиві на позовну заяву. Отже, юридичний факт звільнення, з яким стаття 117 Кодексу законів про працю України пов`язує відповідальність, у цій справі наявний, а наведені відповідачем правові позиції ґрунтуються на інших фактичних обставинах і до спірних правовідносин не застосовуються.
Відхиляючи доводи відповідача про відсутність підстав для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України з огляду на те, що спір щодо індексації грошового забезпечення позивач ініціювала лише у 2025 році, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 13.11.2025 у справі № 580/481/24 вказав, що питання про застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, проте після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, ухваленої пізніше, ніж постанова від 04.12.2019 у справі № 825/742/16, викладена у ній позиція, зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 цього Кодексу підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу). Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 825/742/16 не спростовує права позивача на відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, визначаючи розмір такого відшкодування, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця; ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Наведені критерії сформульовані Великою Палатою Верховного Суду щодо статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, тобто в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а постановою від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду підтвердила збереження цього підходу і після внесення змін Законом № 2352-IX, відступивши від висновку Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Такими критеріями є: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.
Оцінюючи співмірність заявленого відшкодування, суд виходить з того, що розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем становить 61 950,09 грн. Натомість позивач просить нарахувати середній заробіток за період з 06.06.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі та ще за шість місяців після 19.07.2022, тобто загалом більш як за сорок три місяці. Відшкодування за такий період багаторазово перевищувало б розмір самої заборгованості, що не відповідало б компенсаційній природі цієї виплати.
Суд також ураховує, що тривалість періоду затримки з 06.06.2019 значною мірою зумовлена тим, що з вимогою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивач звернулася до суду лише 22.05.2025, тобто майже через шість років після звільнення, при цьому доводів про поважність причин, які унеможливлювали звернення раніше, позивач не наводить. Критерій «з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум» прямо названий Великою Палатою Верховного Суду серед підстав для зменшення розміру відшкодування.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає співмірним розміром відшкодування середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку, тобто за період з 07.06.2019 по 06.12.2019, а в задоволенні решти вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити.
Цей висновок підтверджують і докази, долучені позивачем 14.09.2026. Згідно з довідкою Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, надісланою листом від 28.07.2026 № 549/12261, грошове забезпечення позивача за квітень і травень 2019 року становило по 10 593,00 грн на місяць, а за розрахунком військової частини НОМЕР_1 , надісланим листом від 21.08.2026 № 590/4098, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 347,31 грн. За таких даних середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку буде співмірним із розміром заборгованості, яку відповідач своєчасно не виплатив (61 950,09 грн), тоді як відшкодування за весь заявлений період у кілька разів перевищувало б цю суму.
Щодо способу захисту суд зазначає, що позивач не заявляла до стягнення конкретної суми середнього заробітку та просила зобов`язати відповідача виплатити його відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Обчислення середнього заробітку здійснюється відповідачем за правилами зазначеного Порядку виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення. Суд не вбачає підстав підміняти відповідача та здійснювати такий розрахунок замість нього, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за визначений судом період.
Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 цього Закону передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні за змістом положення закріплені в пунктах 1-5 Порядку № 159, пункт 3 якого прямо відносить до доходів, що підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Судом установлено, що індексацію грошового забезпечення за період з 19.09.2016 по 28.02.2018 фактично виплачено позивачу 30.06.2026, тобто з порушенням установлених строків більш як на один календарний місяць. Зазначений дохід є сумою індексації грошових доходів громадян, прямо названою у статті 2 Закону № 2050-III і пункті 3 Порядку № 159, та не має разового характеру. Отже, всі три умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду, у цій справі наявні.
У постановах від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 Верховний Суд вказав, що обов`язковою складовою обчислення компенсації є невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відхиляючи доводи відповідача про передчасність цих вимог з огляду на незвернення позивача із заявою про виплату компенсації та відсутність відмови у її виплаті, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, згідно з якою норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації. Відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством; невиплата компенсації у визначений період свідчить про відмову виплатити її згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Суд додатково враховує, що місяць, у якому відповідач здійснив виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення (червень 2026 року), станом на час розгляду справи сплив, компенсацію втрати частини доходів позивачу не нараховано та не виплачено, а у відзиві на позовну заяву відповідач прямо заперечив наявність правових підстав для такої виплати.
За таких обставин ненарахування та невиплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю відповідача, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач такого обов`язку не виконав, доказів правомірності своєї бездіяльності суду не надав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 07.06.2019 по 06.12.2019, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19 вересня 2016 року по 30 червня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19 вересня 2016 року по 30 червня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез