ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
28 вересня 2026 року Справа № 215/7491/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
17.08.2026 року до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни, в якій позивач просить суд:
- встановити наявність компетенції (повноважень) комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни при отриманні заяви від 24.07.2026 року вх. 145 створювати штучні перешкоди для прийняття індивідуального акту та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати сприяти проведення службової перевірки.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.08.2026 року адміністративну справу №215/7491/26 за вказаним позовом передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду виходячи із приписів ст. ст. 20, 29 КАС України.
21.09.2026 року справа №215/7491/26 надійшла до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1, 2, 7, 9 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
- відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
3. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».
Саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори.
Пославшись на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №705/748/17, від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі №9901/70/19, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №800/566/17, від 10.07.2018 у справі №825/1808/17, від 05.07.2019 у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі №461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 29.04.2020 у справі №160/1106/19, від 07.10.2020 у справі №320/1360/19, від 23.02.2021 у справі №808/1259/18, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20, відповідно до яких під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень, а особливістю таких спорів є те, що сторонами у них як позивачем, так і відповідачем, є суб`єкти владних повноважень, тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір між позивачем та відповідачем у цій справі про встановлення наявності компетенції не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС України не передбачена.
Слід зазначити, що у даній справі, позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 року у справі № 215/1294/22; від 11.06.2024 року у справі №215/368/24, від 24.07.2024 року у справі № 215/2914/24, від 14.08.2024 року у справі № 215/7675/23, від 15.08.2024 року у справі № 215/6354/23, від 18.09.2024 року у справі № 215/2654/24, від 20.09.2024 року у справі № 215/2347/24, від 01.10.2024 року у справі № 215/2354/24.
Так, відповідачем у цій справі визначено комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Криворізької міської ради.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом звернення позивача до суду фактично є незгода з діями та бездіяльністю відповідача під час розгляду заяви позивача від 24.07.2026 року, зареєстрованої за вх. № 145, а також із діями працівників закладу охорони здоров`я щодо призначення та відпуску лікарських засобів, проведення службової перевірки, надання правової оцінки діям працівників, притягнення їх до відповідальності та прийняття за результатами розгляду звернення відповідного індивідуального акта.
Як убачається зі змісту зазначеної заяви від 24.07.2026 року, позивач порушувала питання щодо ненадання лікарем ОСОБА_2 рецепта на лікарський засіб без особистого відвідування лікаря, втручання інших працівників закладу охорони здоров`я у процес призначення лікарських засобів, відмови у видачі безоплатного рецепта, а також просила провести службове розслідування стосовно працівників підприємства, надати правову оцінку їхнім діям, оформити висновки за результатами розгляду звернення відповідним рішенням та відшкодувати понесені витрати на придбання лікарського засобу.
Отже, за своїм фактичним змістом спірні правовідносини виникли у зв`язку із забезпеченням позивача медичною допомогою та лікарськими засобами, а також у зв`язку з організацією діяльності закладу охорони здоров`я та розглядом звернення пацієнта щодо дій його працівників.
При цьому саме по собі те, що відповідач є комунальним некомерційним підприємством, засновником якого є орган місцевого самоврядування, не означає, що у всіх без винятку правовідносинах таке підприємство набуває статусу суб`єкта владних повноважень.
Визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не організаційно-правова форма юридичної особи та не джерело її створення, а характер конкретних спірних правовідносин та встановлення того, чи здійснював відповідач у цих правовідносинах публічно-владні управлінські функції або надавав адміністративні послуги саме як суб`єкт владних повноважень.
У розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є, зокрема, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або при наданні адміністративних послуг.
Таким чином, юридична особа публічного права або комунальне підприємство може виступати суб`єктом владних повноважень лише тоді, коли у конкретних правовідносинах воно здійснює надані законом владні управлінські функції. Сам факт перебування такого підприємства у комунальній власності, його фінансування з місцевого бюджету або здійснення ним соціально значущої діяльності сам по собі не перетворює всі правовідносини за його участю на публічно-правові.
У даному випадку судом не встановлено, що, розглядаючи заяву позивача від 24.07.2026 року вх. № 145, відповідач здійснював публічно-владні управлінські функції або приймав рішення у сфері публічного адміністрування.
Навпаки, зміст звернення та заявлених у суді вимог свідчить про те, що позивач звернулася до закладу охорони здоров`я у зв`язку з реалізацією власного права на медичну допомогу, отримання лікарських засобів та оскарженням дій медичних працівників під час надання медичної допомоги.
Видача лікарем рецепта, визначення необхідності призначення лікарського засобу, дотримання медичних показань та порядку лікування є складовими професійної діяльності у сфері охорони здоров`я. Такі дії самі по собі не є реалізацією відповідачем владних управлінських повноважень щодо позивача у розумінні КАС України.
Так само вимоги позивача щодо проведення службового розслідування стосовно працівників відповідача, надання оцінки їхнім діям, притягнення до відповідальності або звільнення окремих працівників стосуються внутрішньої організації діяльності підприємства та трудових відносин між підприємством і його працівниками. Зазначені питання не є предметом публічно-владного управління щодо позивача.
Не змінює характеру спірних правовідносин і посилання позивача на Закон України «Про звернення громадян».
Сам факт подання особою заяви чи скарги до підприємства, установи або організації не створює автоматично публічно-правового спору та не надає відповідному підприємству статусу суб`єкта владних повноважень. Для визначення юрисдикції необхідно встановити, у зв`язку з якими саме матеріальними правовідносинами подано звернення та чи здійснював відповідач при його розгляді публічно-владні функції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 року у справі №160/2743/21 зазначила, що після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за результатами розгляду звернення окремі дії чи бездіяльність такого суб`єкта під час розгляду звернення не можуть бути самостійним предметом позову окремо від рішення, прийнятого за результатами розгляду звернення. Водночас наведений висновок застосовується саме до випадків, коли відповідач у відповідних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень.
У цій же справі відповідач такого статусу у спірних правовідносинах не набуває, а тому посилання позивача на порушення порядку розгляду її звернення саме по собі не перетворює спір на публічно-правовий.
Крім того, вимога позивача про встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача також не може бути підставою для віднесення справи до адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 КАС України адміністративні суди розглядають спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, особливістю компетенційного спору є те, що його сторонами є саме суб`єкти владних повноважень, між якими існує спір щодо меж або порядку реалізації наданої їм компетенції.
Зазначена правова позиція безпосередньо викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2024 року у справі №215/5178/22 за позовом фізичної особи до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень).
У цій справі Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 3 частини першої статті 19 КАС України та пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, зазначив, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а особливістю таких спорів є те, що сторонами в них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень.
Верховний Суд також погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що фізична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю саме в частині пред`явлення позову про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
При цьому зазначена правова позиція є особливо релевантною для цієї справи, оскільки справа №215/5178/22 також виникла після передачі позовної заяви Тернівським районним судом міста Кривого Рогу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та стосувалася вимоги фізичної особи про встановлення компетенції відповідача.
Таким чином, позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень, а відповідач не є стороною компетенційного спору у розумінні пункту 3 частини першої статті 19 КАС України. Отже, заявлена позивачем вимога про встановлення наявності компетенції (повноважень) не є компетенційним спором, який належить до юрисдикції адміністративних судів.
Більше того, Верховний Суд у постанові від 24.12.2024 року у справі №215/5178/22 дійшов висновку, що вимоги про встановлення наявності компетенції (повноважень), заявлені фізичною особою до суб`єкта владних повноважень поза межами компетенційного спору, не можуть бути вирішені адміністративним судом у межах відповідного провадження.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наведена позивачем вимога про встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача не відповідає визначеній законом конструкції компетенційного спору та не може розглядатися адміністративним судом.
Щодо інших заявлених позовних вимог суд зазначає таке.
Фактично позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка, на її думку, полягає у створенні перешкод для прийняття індивідуального акта за результатами розгляду її заяви, зобов`язати відповідача сприяти проведенню службової перевірки, а також пов`язує порушення своїх прав із неналежним, на її думку, забезпеченням лікарськими засобами.
Таким чином, заявлені вимоги спрямовані не на захист прав позивача від рішення чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним публічного адміністрування, а на захист особистого немайнового та майнового інтересу позивача у відносинах із закладом охорони здоров`я.
Заявлені вимоги про відшкодування витрат на придбання лікарського засобу та компенсацію моральної шкоди за своєю правовою природою також не є вимогами публічно-правового характеру. Вони спрямовані на відновлення майнової та особистої немайнової сфери позивача і можуть бути предметом захисту за правилами цивільного судочинства за наявності передбачених законом підстав.
При визначенні юрисдикції суд повинен виходити не з формального способу формулювання позовних вимог, а з їх дійсного змісту, підстав та характеру спірних правовідносин.
Саме такий підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом, відповідно до якого під час визначення предметної юрисдикції суди повинні встановити суть права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
У постанові Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі №611/1053/24, розглядаючи спір фізичної особи з комунальним підприємством, Касаційний цивільний суд наголосив на необхідності врахування реального характеру правовідносин та дійшов висновку про приватноправовий характер спору, оскільки вимоги стосувалися виконання підприємством своїх зобов`язань перед особою як споживачем послуг.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 року у справі №611/138/25, де суд зазначив, що сам факт участі комунального підприємства у спірних правовідносинах не свідчить про адміністративну юрисдикцію, якщо спір стосується приватноправових відносин між особою та комунальним підприємством.
У цьому випадку відповідач виступає перед позивачем саме як заклад охорони здоров`я, діяльність якого пов`язана з наданням медичної допомоги, організацією лікування та забезпеченням пацієнтів лікарськими засобами. Заявлені позивачем вимоги безпосередньо пов`язані із зазначеною діяльністю.
При цьому суд звертає увагу, що питання про те, чи були дії медичних працівників правомірними, чи мала позивач право на безоплатне отримання конкретного лікарського засобу, чи були наявні підстави для його призначення та видачі рецепта, чи існували підстави для проведення службової перевірки, а також чи заподіяно позивачу майнову або моральну шкоду, є питаннями, які стосуються суті матеріально-правового спору та не змінюють його юрисдикційної природи.
Отже, суд на цій стадії не вирішує питання про обґрунтованість чи необґрунтованість доводів позивача щодо неправомірності дій працівників відповідача, а встановлює виключно належність заявлених вимог до відповідного виду судочинства.
Суд також зазначає, що комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Криворізької міської ради, яке зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, отже, є закладом охорони здоров`я і не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, а посада виконуючого обов`язки головного лікаря не відноситься до посад публічної служби.
Отже, даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах: стосовно розгляду звернення позивача від 24.07.2026 року вх. 145; між сторонами не виник саме публічно-правовий спір.
Суд вважає, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу розгляду звернення громадян комунальним некомерційним підприємством. У таких відносинах відповідач не реалізує владних управлінських функцій.
Оскільки відповідач в спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору правовідносини з приводу звернення громадян, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 26-30 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
УХВАЛИВ:
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник