ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа №360/947/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання противоправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 05.05.2026 через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява представника позивача Середи Ігоря Євгеновича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивачпросить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2021 року по 30 квітня 2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 серпня 2021 року по 30 квітня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, із утриманням військового збору у розмірі 1,5%.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка колишній військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), проходила дійсну військову службу: з серпня 2021 року по квітень 2023 року.
Позивачка 26 квітня 2026 року, через свого представника, звенулась до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із заявою з проханням здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, посадового окладу за військове звання, а також надбавок до грошового забезпечення, виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, за період з 01 серпня 2021 року по 30 квітня 2023 року включно.
Листом від 04 травня 2026 року № 9/С-1505/1652 за результатами розгляду заяви в інтересах ОСОБА_1 , відповідач повідомив, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, виходячи з розміру 1762 гривні, та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 даної постанови.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що є підставою звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 позов залишено без руху.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання противоправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 360/642/26 скеровано для розгляду за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, куди матеріали справи надійшли 23.07.2026.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Петросян К.Є.
Ухвалою суду від 03.08.2026 прийнято адміністративну справу до провадження. Розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку.
Від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач наполягає, що розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, оскільки пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 законодавцем не змінювався, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 стосувалася прав військових пенсіонерів і не мала відношення до пункту 4 постанови № 704.
Відповідач також зазначає, що діяв виключно в межах законодавства, посилається на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20, від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020 та вказує, що з 20.05.2023 розміри окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, а тому спір із цього приводу відсутній; щодо військового збору - станом на день розгляду справи відсутні підстави вважати, що оподаткування буде проведено за іншою ставкою.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 06.08.2021 по 29.04.2023 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) Державної прикордонної служби України. Вибула для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України згідно наказу №206-ОС від 28.04.2023.
26.04.2026 до військової частини НОМЕР_1 надійшла заява представника позивача, у якій він просив здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з серпня 2021 року по квітень 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Листом від 04.05.2026 № 09/С-1505/1652 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, виходячи з розміру 1762 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 цієї постанови.
З особових карток грошового забезпечення позивача за 2021, 2022 та 2023 роки, наданих відповідачем, вбачається, що протягом усього спірного періоду розмір посадового окладу позивача у період серпень 2021 року становив 2440,65 грн, з липня 2021 року по липень 2022 року - 2910,00 грн, серпень 2022 року - 3815,81 грн, з вересня 2022 року по лютий 2023 року - 3000,00 грн, березень 2023 року - 3175,48 грн, квітень 2023 року - 3080,00 грн, а розмір окладу за військовим званням - 670,00 грн і не змінювався.
Отже, обставина, яка є визначальною для вирішення спору, - обчислення відповідачем окладів позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), - визнається відповідачем і підтверджується матеріалами справи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Отже, з 29.01.2020 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка діяла до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103, і зміни, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з цієї дати застосуванню не підлягають.
Водночас з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, у тому випадку, коли 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум.
Проте згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.
Під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII та пунктом 4 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили, оскільки Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом, а всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Отже, з 29.01.2020 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 (без урахування показників мінімальної заробітної плати).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Цей висновок є усталеним і підтверджений як Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у зразковій справі № 400/6254/24, так і подальшою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 та від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25, у яких Верховний Суд прямо зазначив, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Оскільки протягом періоду з 06.08.2021 по 29.04.2023 відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не на 1 січня відповідного календарного року, грошове забезпечення позивача за цей період нараховано та виплачено не в повному обсязі.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, та отриманих виплат (компенсацій, одноразових допомог, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань).
Також суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Позивач визначив період, за який просить здійснити перерахунок, - з серпня 2021 року по квітень 2023 року, а тому питання застосування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у межах цієї справи не вирішується.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 та від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020 є нерелевантним, оскільки викладені в них висновки стосуються неможливості застосування мінімальної заробітної плати (50 відсотків її розміру) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, а не того, прожитковий мінімум якого саме року підлягає застосуванню. Позивач же у цій справі просить здійснити перерахунок виходячи не з мінімальної заробітної плати, а з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Твердження відповідача про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 стосувалася виключно прав військових пенсіонерів і не мала відношення до пункту 4 Постанови № 704, спростовується змістом самого судового рішення, яким визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, а цим пунктом зміни було внесено саме до пункту 4 Постанови № 704. Наслідки цього судового рішення для пункту 4 Постанови № 704 неодноразово роз`яснені Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 та від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25.
Доводи відповідача про те, що редакція пункту 4 Постанови № 704, викладена згідно з Постановою № 103, законодавцем не змінювалася, не спростовує наведеного, оскільки ця редакція припинила застосовуватися не внаслідок зміни її Кабінетом Міністрів України, а внаслідок скасування судом пункту 6 Постанови № 103, яким її було запроваджено.
Щодо твердження відповідача про відсутність спору стосовно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення.
За пунктами 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення; грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки грошове забезпечення за спірний період позивачу в належному розмірі не виплачено, то не виплачено і грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у відповідній частині. З огляду на це нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, а довід відповідача про відсутність спору в цій частині є безпідставним.
Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині визначення в судовому рішенні ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка. Утримання податків і зборів із доходів платника здійснюється податковим агентом у порядку та за ставками, встановленими податковим законодавством, чинним на час нарахування та виплати відповідного доходу. Визначення судом ставки військового збору виходило б за межі повноважень суду та не є необхідним для відновлення порушеного права позивача, яке забезпечується перерахунком і виплатою грошового забезпечення у належному розмірі. Тому у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 06.08.2021 по 29.04.2023 грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за цей період.
При цьому, суд відмовляє позивачу в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 01.08.2021 по 05.08.2021 та за 30.04.2023, оскільки згідно довідки відповідача від 01.06.2026 №08/4422/26-Вн ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 06.08.2021 по 29.04.2023.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин, з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин та меж заявлениих вимог, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання противоправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 06 серпня 2021 року по 29 квітня 2023 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 06 серпня 2021 року по 29 квітня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Є. Петросян