ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа №160/25210/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Коваля Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання винити певні дії,
УСТАНОВИВ:
18 серпня 2026 року через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви адвоката Коваля Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким просить:
- скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22.07.2026 № 045650021876;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати набуття права, а саме з 17.07.2026, зарахувавши до загального страхового стажу всі періоди роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997 та з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, а також періоди навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984 та з 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988 в повному обсязі.
В обґрунтування позову зазначено, що за методом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (Відповідач 2) та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 22.07.2026 № 045650021876, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 33 роки.
Відповідно до рішення від 22.07.2026 № 045650021876 ОСОБА_1 відмовлено з підстав відсутності достатнього страхового стажу - 27 років 7 місяців 26 днів.
Також в рішення зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди:
- навчання 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988 року, оскільки період навчання перетинається з роботою;
- навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984 року, оскільки відсутній підпис голови комісії;
- роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки в записі про звільнення відсутні посада та підпис відповідальної особи.
На адвокатський запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь від 07.08.2026 № 0400-010303-8/152576, в якій зазначено: "За заявою ОСОБА_1 від 15.07.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 22.07.2026 № 045650021876 про відмову в призначенні пенсії, з детальним роз`ясненням причини відмови".
Сторона позивача не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в зарахуванні до загального страхового стажу періодів навчання та роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, вважають дії Відповідачів такими, що порушують конституційне право Позивача на повне пенсійне забезпечення.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що 15.07.2026 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 22.07.2026 №045650021876 про відмову у призначенні пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
На момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2026 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 33 років. Вік позивача становить 59 років 11 місяців 29 днів. Страховий стаж позивача становить 27 років 7 місяців 26 днів. За доданими документами підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988 року не має, оскільки період навчання перетинається з роботою; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984, оскільки відсутній підпис голови комісії. Так, атестат № 7994 від 01.08.1984 містить підпис директора училища, однак підпис голови екзаменаційної комісії відсутній; до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006 року згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо сплати страхових внесків за зазначений період. На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років.
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). Згідно ст. 3 та ст. 56 Закону № 1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організація, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також за умови членства в колгоспі та інших кооперативах, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до ст. 21 Закону №1058-VI персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Основною підставою для зарахування до страхового стажу для обчислення розміру пенсії особі, яка підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, є щомісячна сплата страхових внесків в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи. Отже, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків. У даному випадку обов`язок їх утримання і сплати покладався на роботодавця позивача, що встановлено приписами частини 1 статті 14 Закону №1058-ІV. Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Водночас п. 2 та 3 ч. 1 ст.16 Закону №1058-ІV передбачено, що застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в паперовій формі та вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку. Згідно п. 8 ч. 1 ст.16 цього ж Закону застрахована особа має право оскаржувати в установленому законодавством порядку дії страхувальника, виконавчих органів Пенсійного фонду, їх посадових осіб та інших суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Таким чином, відповідальність і за несплату страхових внесків частково покладається і на позивача, оскільки він має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, та оскаржувати в установленому законодавством порядку дії страхувальника. Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі № 343/659/17 зробив висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом наданні відзиву на позов не скористався.
Ухвалою суду від 24 серпня 2026 року провадження у вказаній справі відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
15 липня 2026 року позивачка звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 22.07.2026 №045650021876 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що вік заявниці - 59 років 11 місяців 29 днів. Необхідний страховий стаж становить не менше 33 років. Страховий стаж заявниці - 27 років 7 місяців 26 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988 не має, оскільки період навчання перетинається з роботою; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984, оскільки відсутній підпис голови комісії. Так, атестат № 7994 від 01.08.1984 містить підпис директора училища, однак підпис голови екзаменаційної комісії відсутній; до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо сплати страхових внесків за зазначений період. На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років.
Враховуючи вищезазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV від 09.07.2003, пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:
пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії, було 59 років 11 місяців 29 днів, що є достатнім пенсійним віком, відповідно до вищенаведених положень статті 26 Закону № 1058-IV та з урахуванням ст. 45 Закону № 1058-IV.
Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 27 років 7 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до наведених положень законодавства.
Відповідач 2 у спірному рішенні вказує, що ним при вирішенні питання про призначення пенсії не враховано період навчання 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988, оскільки період навчання перетинається з роботою, період навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984, оскільки відсутній підпис голови комісії, період роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997, оскільки в записі про звільнення відсутні посада та підпис відповідальної особи, період роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо сплати страхових внесків за зазначений період.
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Стосовно позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Суд зазначає, що згідно з атестатом № 7994 від 01.08.1984 позивачка в 1983 році вступила до Сумського професійно-технічного училища Сумського обласного (міського) управління побутового обслуговування населення зі строком навчання один рік по спеціальності жіночий перукар та в 1984 році закінчила.
З копії атестату дійсно вбачається, що атестат не засвідчено підписом голови екзаменаційної комісії, проте наявні інші підписи - директора училища та заступника директора училища з навчально-виробничої роботи.
Крім того, усі інші реквізити в атестаті позивача присутні, та відповідно до отриманого в даному навчальному закладі атестату позивач в подальшому 17.09.1984 прийнята в Сумський гірничий комбінат жіночим перукарем, що підтверджується записом №1 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 17.09.1984.
Згідно з пунктом д частини 3 статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 4 ст. 24 Закону України №1058-VI передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Конституційний суд України в рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Отже, до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент їх виникнення.
За пп. «з» частини 1 пункту 109 розділу VIII Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590 (чинного на момент здобуття позивачем освіти в ПТУ), крім роботи в якості робітника або службовця до загального стаж роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Крім того, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.
Окрім того, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення документації, оформлення атестата або за видачу довідок. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, виданих відповідальними особами.
Водночас, територіальні органи Пенсійного фонду мають право вимагати документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте такими правами відповідачі не скористались, доказів протилежного до суду не надано.
На підстави вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984 без належного дослідження усіх обставин та наданих позивачем документів, тому така відмова є необґрунтованою та безпідставною, а відповідний період навчання позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1987 по 21.03.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 22.03.1988, суд зазначає таке.
Відповідно до диплома НОМЕР_2 від 22.03.1988, позивачка 21.09.1987 вступила до середнього професійно-технічного училища №46 м. Києва і 21.03.1988 закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією перукар-модельєр жіночий.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, позивачка
- 17.09.1984 прийнята жіночим перукарем до Сумського гірничого комбінату;
- 08.08.1985 присвоєно 1 клас;
- 24.03.1988 присвоєно кваліфікацію перукаря-модельєра жіночого;
- 10.08.1992 звільнена за переводом в орендне виробничо-комерційне підприємство у зв`язку з реорганізацією.
Зазначені періоди трудової діяльності зараховані до трудового (страхового) стажу позивача, що підтверджується Формою РС-право, номер ПС 045650021876 та не заперечується сторонами.
Суд акцентує увагу, що зарахування періоду навчання з 01.09.1987 по 21.03.1988 призведе до подвійного зарахування страхового стажу, що суперечить нормам Пенсійного законодавства України.
Таким чином позовні вимоги, в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо не зарахування періоду роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997, оскільки в записі про звільнення відсутні посада та підпис відповідальної особи, суд зазначає наступне.
Відповідно до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців;
- трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій *, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню
- всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження);
- записи проводяться акуратно, пір`яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору
- в розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; - в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства;
- в графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу;
- при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів;
- бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок;
- після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Зазначена Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз вищезазначених положень дає суду підстави для висновку, що обов`язок ведення трудових книжок законодавцем покладений на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача містяться наступні записи за спірні періоди:
- 11.08.1992 прийнята за переводом в АП КП «Грація» перукарем-модельєром, наказ №83 від 11.08.92;
- 01.08.1997 звільнена за власним бажанням, наказ №40 від 31.07.1997
Суд зауважує, що не зазначення посади та відсутність підпису відповідальної особи не спростовує факту трудової діяльності позивача у наведений вище період, а лише є недоліком у заповненні трудової книжки підприємством.
Також відповідач не надав суду жодних доказів на спростування факту роботи позивача у спірний період.
Варто зауважити, що недоліки у заповненні трудової книжки, враховуючи відсутність сумніву та спору щодо належності трудової книжки позивачу, наявність інших обов`язкових реквізитів, є формальним та таким, що не спричиняє втрату юридичної сили всього документу.
Суд зауважує, що запис №5 та №6 у трудовій книжці Позивача вчинені акуратно, є чіткими та зрозумілими, містять відтиск печатки підприємства. У поданій трудовій книжці записи щодо прийняття та звільнення з роботи Позивача містять відповідні дати та номери документів, на підставі яких внесено записи, записи є зрозумілими, а тому не зазначення посади та відсутність підпису відповідальної особи не може бути перешкодою у зарахуванні цих періодів трудової діяльності.
Відтак відповідач надто формально підходить до питання зарахування страхового стажу.
Відтак суд вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про зарахування стажу) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Так Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім цього Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Також суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з урахуванням дотримування принципів верховенства права, обгрунтованості та ефективності, закріплених Законом України "Про адміністративну продедуру", зобов`язаний розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії.
Крім того, адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи (ст. 8 Закону України "Про адміністративну продедуру").
Адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи (ст. 16 Закону України "Про адміністративну продедуру").
Дана норма кореспондується зі статтею 48 Закону України "Про адміністративну продедуру", відповідно до якої адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності.
Відповідачем 2 не надано суду жодного належного та допустимого доказу, у розуміні вимог ст.ст. 73 та 74 КАС України, на підтвердження дотримання принципу офіціності під час прийняття оскаржуваного рішення та вжиття заходів для отримання документів та відомостей щодо встановлення підстав зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997.
Враховуючи встановлені судом обставини та описані вище правові норми, суд приходить до висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997.
Щодо не зарахування періоду роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо сплати страхових внесків за зазначений період, суд зазначає наступне.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, позивачка 01.09.2002 прийнята перукарем в «Студійна зачіска» та 10.02.2006 звільнена за власним бажанням.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною дванадцятою статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Як вказувалось вище, відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з частиною одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов`язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині другій статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Той факт, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за вказаний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків в частині періоду роботи позивача за вказаний період, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при визначенні права позивача на пенсію цього періоду роботи.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області безпідставно не зарахувало до страхового позивача період роботи з 01.09.2002 по 10.02.2006.
Також, суд враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону України № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області таким правом не скористалося.
Суд вважає за необхідне наголосити, що у разі, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірного періоду було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Стосовно вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію та виплатити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Статтями 80-85 Закону України Про пенсійне забезпечення у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії. Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі за текстом - Порядок №22-1).
Згідно з п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія призначення пенсії використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця. А тому виданий ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Крім того, суд зазначає, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, а тому саме даним органом порушено право позивача на призначення пенсії, у зв`язку з чим вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене, для повного захисту порушеного права позивача, суд у відповідності до ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зазначає, що належним способом захисту порушених прав є:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 22.07.2026 № 045650021876;
- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2026, зарахував до її страхового стажу періоди роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997 та з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, а також період навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією від 17.08.2026 № 3F53-2897-8B6E.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 94, 133, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Позов адвоката Коваля Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання винити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 22.07.2026 № 045650021876.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2026, зарахував до її страхового стажу періоди роботи з 11.08.1992 по 01.08.1997 та з 01.09.2002 по 10.02.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, а також період навчання з 01.09.1983 по 01.09.1984 згідно атестату № 7994 від 01.08.1984.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова