ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа № 280/7323/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
16 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 протиправною щодо не звільнення позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з поданим рапортом 18.06.2026;
зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт від 18.06.2026 щодо звільнення позивача на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України позивача на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Ухвалою суду від 21.07.2026 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що 02.12.2025 за результатами огляду експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи йому встановлено ІІІ групу інвалідності. Зазначає, що згідно з Витягом з рішення експертної команди (номер витягу 244/25/8174/В), причиною інвалідності визначено поранення (контузію, травму, каліцтво), одержані під час захисту Батьківщини, група інвалідності встановлена з 10 січня 2025 року. Позивач зазначає, що оскільки він не має можливості проходити військову службу у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, то він звернувся до відповідача з рапортом на звільнення з військової служби. Позивач зазначає, що станом на дату подання позовну до суду відповідачем його рапорт не розглянуто та питання про звільнення з військової служби не вирішено, чим порушено його права та законні інтереси. У зв`язку із викладеним у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, про порушення провадження у справі повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , яка є правонаступником ВЧ НОМЕР_2 .
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/8174/В від 02.12.2025, номер рішення 244/25/8174/Р, ОСОБА_1 з 10.01.2025 встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку із поранням (контузією, травмою, каліцтвом), захворюванням або іншим ушкодженням здоров`я одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК ЗСУ - Збройні Сили України: Поранення (контузія, травма, каліцтво), Так, пов`язане із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена строком до 01.01.2029.
18.06.2026 позивач звернувся до відповідача засобами поштового зв`язку з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Не погодившись з діями відповідача щодо не розгляду його рапорту та не звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон №2232-XII).
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: за станом здоров`я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (далі - Порядок №531).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Згідно пункту 1 розділу ІІІ Порядку №531, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531, відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Пунктами 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Разом з тим, судом встановлено, що рапорт позивача на звільнення із додатково поданими документами відповідачем розглянуто не було, рішення про звільнення позивача з військової служби не прийнято.
Суд звертає увагу також і на ту обставину, що чинне законодавство України не забороняє військовослужбовцю звертатися до командування військової частини з рапортом засобами поштового зв`язку, а відповідач має обов`язок розглянути такий рапорт у строки визначені законодавством.
Суд зазначає, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд зазначає, що підпункт «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, містить імперативний припис, відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільняються з військової служби під час воєнного стану за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Тобто, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності та відсутності бажання такого військовослужбовця продовжувати проходження військової служби, у командування військової частини відсутні підстави для залишення такого військовослужбовця на військовій службі та наявний прямий обов`язок звільнити його з військової служби за станом здоров`я.
Судом встановлено, що у поданому рапорті позивач прямо вказав на відсутність у нього бажання продовжувати проходження військової служби та надав документальне підтвердження наявності у нього ІІІ групи інвалідності.
За таких обставин, у відповідача не було іншого правомірного вибору поведінки, окрім як прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з поданим рапортом від 18.06.2026.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.06.2026 про звільнення з військової служби, на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова