КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року м. Київ справа №320/15090/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоус А.Ю. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою (з урахуванням заяви про усунення недоліків) до Військової частини НОМЕР_2 (правонаступник - Військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення та виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити додаткову винагороду та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 420 557,80 грн на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 . Під час виконання обов`язків військової служби та участі в бойових діях із забезпечення оборони України в районі лінії бойового зіткнення ним було отримано бойове травмування. За наслідками вказаного травмування та вибухової хвилі у позивача діагностовано пошкодження щелепи, руйнування зубного ряду, що потребує значного обсягу екстракцій та дороговартісного ортопедичного відновлення, а також наслідки струсів головного мозку й психоемоційний стресовий стан. Позивач стверджує, що в період з грудня 2024 року по березень 2025 року він безперервно перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, а також у відпустці за станом здоров`я за постановою ВЛК, у зв`язку з чим на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 набув право на нарахування додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн щомісячно (на загальну суму 400 000 грн). Крім того, позивач вважає, що у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, та тривалим відновленням він має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20 557,80 грн.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Зазначає, що позивачем не надано належних документів, які б підтверджували наявність підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. Відповідач зауважує, що згідно з довідкою ВЛК № 10 від 16.01.2025 у позивача встановлено причинний зв`язок захворювання, а не поранення, при цьому ступінь тяжкості травми взагалі не встановлювався, що унеможливлює нарахування збільшеної винагороди під час перебування у відпустці для лікування. Також відповідач зазначив про відсутність первинних оригіналів медичних виписок про безперервне стаціонарне лікування за спірний період, а також про відсутність законних підстав для виплати матеріальної допомоги за відсутності відповідного рапорту та наказу командування. Крім того, представник відповідача ставив під сумнів наявність представницьких повноважень у адвоката Мамаєва Д.Ю.
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій наголосив на законності підтвердження своїх повноважень ордером та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, вказав на наявність у матеріалах справи довідки про обставини травми від 29.12.2024 № 1815/4912 та зазначив, що факт отримання бойового травмування під час захисту Батьківщини є беззаперечним, а відповідач протиправно не забезпечив соціальні гарантії військовослужбовця.
Щодо повноважень представника позивача - адвоката Мамаєва Д.Ю., суд виходить з того, що до матеріалів позовної заяви додано ордер на надання правничої допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Доказів визнання недійсним або анулювання у встановленому порядку зазначеного свідоцтва суду не надано. Наявність діючого свідоцтва та належно сформованого ордера є достатнім підтвердженням процесуальної дієздатності представника, у зв`язку з чим доводи відповідача в цій частині судом відхиляються.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам частини п`ятої статті 160 КАС України та надано строк для усунення недоліків.
09 квітня 2025 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву на усунення недоліків разом із позовною заявою в новій редакції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті.
10 червня 2025 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог.
21 липня 2025 року представником Військової частини НОМЕР_2 через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання.
26 липня 2025 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечив проти доводів відповідача, наголосив на наявності повноважень адвоката представляти інтереси позивача в суді, вказав на наявність у матеріалах справи довідки про обставини травми № 1815/4912 від 29 грудня 2024 року та зазначив про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.
07 серпня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про вступ у справу правонаступника відповідача у зв`язку з розформуванням Військової частини НОМЕР_2 та переведенням її на штат батальйону територіальної оборони Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року здійснено процесуальне правонаступництво та замінено відповідача Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), а також витребувано додаткові докази.
04 березня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вимог ухвали суду надано накази командира частини щодо вибуття позивача у відпустку та на лікування.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року, 22 травня 2026 року та 02 липня 2026 року витребовувалися у сторін відомості та довідка про обставини травми.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 10.06.2025 повернуто заявнику без розгляду на підставі частини третьої статті 262 КАС України як таку, що подана після спливу встановленого процесуальним законом строку.
13 липня 2026 року представником відповідача на виконання ухвали суду надано завірену копію довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 29 грудня 2024 року № 1815/4912.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року заяву представника позивача про збільшення позовних вимог від 10.06.2025 повернуто заявнику без розгляду на підставі частини третьої статті 262 КАС України як таку, що подана після спливу передбаченого процесуальним законом строку.
Представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.
Розглянувши дане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частин другої та третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову у цій справі є виплата додаткової винагороди військовослужбовцю та надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи обставини справи та характер спірних правовідносин, суд вважає, що ця адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, яка має бути розглянута без проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, не є переконливими доводи представника позивача про необхідність розглядати цю справу у судовому засіданні з викликом сторін, оскільки обставини, які наведені у відповідному клопотанні, не свідчать про наявність підстав для зміни форми адміністративного судочинства.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме у судовому засіданні лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання представника позивача та вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами, за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 з 05 вересня 2024 року проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, що підтверджується довідкою від 22.02.2025 № 1815/1189.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, від 10 січня 2025 року № 1815/178 солдат ОСОБА_1 у період з 01.10.2024 по 15.10.2024 брав участь у заходах оборони України, перебуваючи в районі н.п. Плєхово Курської області.
Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 29 грудня 2024 року № 1815/4912, виданої заступником командира Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира частини від 19.12.2024 № 424, солдат ОСОБА_1 02 жовтня 2024 року під час мінометного та артобстрілу біля н.п. Гуєво Курської області отримав бойове травмування (руйнування коронкової частини зубів 18, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , 34, 33, 32, 44, 45, 46, 47, 48, хронічний гранулематозний періодонтит у стадії загострення, посттравматичний стресовий розлад). Травма визнана такою, що отримана під час виконання обов`язків військової служби та пов`язана із захистом Батьківщини.
Згідно з консультаційним висновком лікаря-хірурга клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології НВМКЦ «ГВКГ» від 06.12.2024 позивачу рекомендовано планове видалення зруйнованих зубів та санацію порожнини рота.
Довідкою військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_5 від 16 січня 2025 року № 10 за результатами медичного огляду солдата ОСОБА_1 встановлено діагноз: «(F41.2) Стан після перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді тривожно-депресивного стану з інсомнічним компонентом та явищами емоційно-вольової нестійкості, з виходом у нестійку компенсацію». Встановлено причинний зв`язок: «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». На підставі статті 17г графи II Розкладу хвороб визначено потребу у «відпустці для лікування у зв`язку з хворобою на 30 (тридцять) календарних днів».
Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17 січня 2025 року № 17 старшого солдата ОСОБА_1 оголошено таким, що з 17 січня 2025 року вибув у відпустку для лікування після поранення до м. Києва на 30 діб (по 15.02.2025).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10 лютого 2025 року № 41 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що вибув на лікування до ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України». Згідно з випискою № 764/25 позивач проходив обстеження/лікування в зазначеній установі з 10.02.2025 по 14.02.2025.
14 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу видано направлення № 4424 на медичний огляд ВЛК для вирішення питання про продовження відпустки за станом здоров`я.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.07.2025 № 452дск та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.07.2025 № 435 військову частину НОМЕР_2 розформовано та переведено на штат НОМЕР_6 батальйону ТрО військової частини НОМЕР_1 , яка є її процесуальним правонаступником.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період з грудня 2024 року по березень 2025 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та Указу Президента України від 14 січня 2025 року № 12404 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Згідно з абзацом першим пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до абзаців третього - шостого пункту 1-2 Постанови № 168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;
у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2025 у справі № 380/27432/23, вирішуючи подібний спір, зазначив, що підставою для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), а умовою її виплати є отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, під час виконання бойових завдань і цей факт має бути підтверджено наказом командира про отримання такого поранення (контузії, травми, каліцтва). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 380/20587/23, від 27.08.2025 у справі № 280/7364/23.
З аналізу наведених норм права вбачається, що військовослужбовцям, які отримали поранення (контузію, травму або каліцтво) після введення воєнного стану та повязаного із захистом Батьківщини, встановлено додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, а також час перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) ВЛК.
Отже, військовослужбовець має право на отримання збільшеної до 100000 грн винагороди за період безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а також за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, що має бути підтверджено належним медичним висновком про стаціонарне лікування саме наслідків такого поранення, довідкою про обставини травми встановленого зразка за формою додатка 5 до Положення № 402 та відповідним наказом командира військової частини, а не фактом проходження діагностичного обстеження чи лікування загального захворювання.
Судом встановлено, що згідно з довідкою про обставини травми № 1815/4912 від 29.12.2024 позивач отримав бойове травмування 02.10.2024 під час бойових дій, пов`язаних із захистом Батьківщини.
Разом з тим, нарахування додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період перебування у відпустці за станом здоров`я нормативно зумовлене наявністю постанови ВЛК про надання відпустки саме після "тяжкого поранення".
Як вбачається зі змісту довідки ВЛК № 10 від 16 січня 2025 року, ОСОБА_1 встановлено діагноз: «Стан після перенесеної гострої реакції на стрес у вигляді тривожно-депресивного стану...» та визначено причинний зв`язок: «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». На підставі статті 17г графи II Розкладу хвороб його визнано таким, що потребує відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів. Вказана довідка ВЛК не містить медичного висновку про тяжкий ступінь поранення. Посилання позивача на формулювання наказу командира частини № 17 від 17.01.2025 («у відпустку для лікування після поранення») суд вважає недостатнім, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 травня 2025 року у справі № 380/27432/23, наказ командира видається на підставі первинного медичного висновку ВЛК, який у цьому випадку не класифікував поранення як тяжке, що виключає наявність правових підстав для застосування приписів абзацу третього пункту 1-2 Постанови № 168.
Щодо вимог про виплату додаткової винагороди за час перебування на лікуванні, суд зазначає таке.
Згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 30 травня 2025 року у справі № 380/27432/23 додаткова винагорода до 100 000 грн на місяць виплачується військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. При цьому, на відміну від періоду перебування у відпустці, для отримання винагороди за час стаціонарного лікування обов`язкова наявність кваліфікації поранення саме як «тяжкого» нормами Постанови № 168 та Порядку № 260 не вимагається.
Позивачем заявлено вимогу про виплату додаткової винагороди за період з грудня 2024 року по березень 2025 року в сумі 400 000 грн.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.02.2025 № 41 позивач з 10 лютого 2025 року вважається таким, що вибув на лікування до Державної установи «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» на підставі направлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з випискою № 764/25 (форма первинної облікової документації № 027/о) зазначеної клінічної установи, у підпункті «б» пункту 5 зафіксовано факт перебування ОСОБА_1 у стаціонарі в період з 10.02.2025 по 14.02.2025.
При цьому відповідно до пункту 6 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о, затвердженої наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110, у пункті 6 виписки вказуються повний клінічний діагноз основного захворювання, супутні захворювання та ускладнення. Як вбачається зі змісту пункту 6 виписки № 764/25, поряд із клінічним діагнозом лікарями зафіксовано мінно-вибухову травму нижньої щелепи та наслідки ЧМТ, що узгоджується з відомостями довідки про обставини травми № 1815/4912 від 29.12.2024 та спростовує твердження відповідача про відсутність причинного зв`язку стаціонарного лікування із захистом Батьківщини.
З огляду на встановлений факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні внаслідок бойової травми у період з 10 по 14 лютого 2025 року, що охоплюється наказом по стройовій частині від 10.02.2025 № 41, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні саме у цей період, натомість правові підстави для нарахування такої виплати за весь інший заявлений період (з грудня 2024 року по березень 2025 року) та за час перебування у відпустці є необґрунтованими й документально не підтвердженими.
Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20 557,80 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» керівникам державних органів у межах асигнувань надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 1, 7 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не належить до щомісячних обов`язкових виплат грошового забезпечення, має індивідуально-заявний характер та виплачується виключно за наявності поданого військовослужбовцем рапорту, відповідних підтвердних документів щодо настання соціально-побутових підстав та за наявності бюджетних призначень у межах фонду оплати.
Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до командування військової частини із рапортом про виплату зазначеної матеріальної допомоги, як і доказів прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову у її виплаті. Суд не може підміняти дискреційні повноваження військового командування та вирішувати питання про первинне нарахування матеріальної допомоги за відсутності встановленої законом процедури звернення самого військовослужбовця.
З огляду на встановлені обставини та положення законодавства, підстави для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20 557,80 грн відсутні, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в період з 10 по 14 лютого 2025 року, з відмовою в задоволенні решти позовних вимог.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. першою статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз вищевикладених норм права дає підстави для висновку, що на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, при цьому, у останній справі відзначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 03.02.2025 № 03/02/25-8, ордер на надання правничої (правової) допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
При цьому до матеріалів справи не було долучено платіжних документів на підтвердження фактичної оплати зазначених послуг.
Суд зазначає, що відсутність документів про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 922/2503/20, в рамках якої суд виклав правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем у суді в розмірі 10000,00 грн., є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З урахуванням співмірності та пропорційності витраченого часу, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, значення справи для сторони, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну допомогу у розмірі 10000,00 грн. не є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі, отже підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій і судовий збір фактично не сплачувався, розподіл судового збору відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за час перебування на стаціонарному лікуванні в період з 10 лютого 2025 року по 14 лютого 2025 року.
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в період з 10 лютого 2025 року по 14 лютого 2025 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_11 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоус А.Ю.