КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року справа № 620/6500/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.
Суть спору: 16.09.2022 до Чернігівського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний Суд" звернувся ОСОБА_1 до Міністерства оборони України з позовом, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду та призначення його на нижчу посаду поза апаратом Міністерства оборони України;
- визнати протиправним та скасувати наказ Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 29.07.2022 №163 в частині призначення ОСОБА_1 , колишнього заступника директора Департаменту - начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, на посаду начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника північно-східного територіального управління внутрішнього аудиту, ВОС - 3910002;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 на посаду рівнозначну посаді заступника директора Департаменту - начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;
- зобов`язати Міністерство оборони України перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю за час виконання військового обов`язку на нижче оплачуваній посаді, що він недоотримав внаслідок незаконного переміщення з 29.07.2022 року до дня фактичного поновлення на посаді.
Позивач вважає своє призначення на посаду, яка має чотири тарифні розряди нижче порівняно з попередньою посадою, таким, що порушує його права, оскільки при переведенні не враховано його професійний рівень, кваліфікацію та наявність сертифіката аудитора. Позивач наполягає, що при переміщенні порушено норми чинного законодавства, зокрема Положення про проходження військової служби, позивачу не запропонували рівнозначні посади, а організаційно-штатні заходи проводились із порушенням строків.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 (суддя Ткаченко О.Є.) позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали суду для усунення недоліку поданої позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 (суддя Ткаченко О.Є.) матеріали адміністративної справи №620/6500/22 передано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Водночас Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
02.10.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 20.01.2023 №03-19/4442/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №620/6500/22.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 прийнято адміністративну справу №620/6500/22 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О.; поновлено позивачу строк звернення до суду із позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії; відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
11.12.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач обґрунтовує правомірність наказу від 29.07.2022 №163. Призначення ОСОБА_1 на нижчу посаду пояснюється організаційно-штатними заходами та скороченням чисельності у Департаменті внутрішнього аудиту, що унеможливило надання пропозиції рівнозначної посади. Відповідач зазначає, що призначення відповідає нормам пунктів 117, 118, 119 Положення про проходження громадянами України військової Служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), крім того, враховувались кваліфікація, освіта, спеціальність та досвід служби позивача. Сертифікат аудитора, на який посилається позивач, втратив чинність у 2020 році, а вимога сертифікації для внутрішнього аудиту законодавством не передбачена.
До відзиву на позовну заяву від 28.11.2023 долучено пояснення третьої особи - Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, який обґрунтовує правомірність дій відповідача щодо призначення позивача на нижчу посаду. У поясненні зазначено, що скорочення посади позивача було наслідком директив Міністерства оборони України, а рівнозначних вакантних посад на той момент не було. Позивачу запропонували дві посади на вибір, від яких він відмовився. Також третя особа наголошує, що позивач не має статусу учасника бойових дій, сертифікат аудитора втратив чинність у 2020 році й не є обов`язковим для внутрішнього аудиту. На підставі цього позовні вимоги вважає безпідставними.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд
в с т а н о в и в:
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з виданням наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 29.07.2022 №163, яким позивача, полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, колишнього заступника директора Департаменту - начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, призначено начальником відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступником начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту.
Позивач вважає цей наказ таким, що порушує його права, зазначаючи, що вказана посада має чотири тарифні розряди нижче порівняно з попередньою посадою, а його професійна кваліфікація та досвід не були враховані.
Судом встановлено, що на виконання директиви Міністерства оборони України від 30.03.2022 №Д- 226/8 "Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України у 2022 році" та переліку змін до штату від 04.04.2022 №226/919 №01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) для забезпечення діяльності Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, відповідно до наказу Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 05.05.2022 №12, введено в дію з 06.05.2022 перелік змін до штату Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Цими документами було запроваджено організаційно-штатні заходи з метою удосконалення структури Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України та приведення у відповідність до визначених функцій і завдань, у результаті яких скорочено посаду позивача, яку він обіймав, - заступника директора департаменту - начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Відповідно до переліку змін до штату від 04.04.2022 №226/919 №01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) посада, яку обіймав позивач - заступник директора департаменту - начальник відділу аудиту системи внутрішнього контролю, скорочена.
Згідно з наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05.05.2022 №338 відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та директиви Міністерства оборони України від 30.03.2022 №Д-226/8 полковника ОСОБА_1 , заступника директора департаменту - начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, з 06.05.2022 увільнено від займаної посади i зараховано в розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України. На термін перебування у розпорядженні залишається на всіх видах забезпечення та у списках Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Відповідач стверджує, що призначення позивача на посаду начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту відбулось у межах законодавства, зокрема відповідно до пунктів 117, 118 та 119 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Враховуючи, що на момент призначення рівнозначних вакантних посад не було, позивачу було запропоновано інші посади: начальника відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності - заступника начальника Центрального територіального управління внутрішнього аудиту (м. Вінниця) та начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту (м. Чернігів). Позивач відмовився від обох запропонованих посад.
Третя особа - Департамент внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, у своїх поясненнях наголошує, що призначення позивача було здійснено у межах чинного законодавства, а посада, на яку його призначено, була найвищою серед доступних. Водночас сертифікат аудитора, на який посилається позивач, втратив чинність ще 23.12.2020 та не є обов`язковим для зайняття посад у внутрішньому аудиті Міністерства оборони України. Окрім того, позивач не має статусу учасника бойових дій, який надає переважне право на призначення.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, закріплений у
статті 8 Конституції України. Відповідно до цієї норми Конституція України має найвищу юридичну силу, а її положення є нормами прямої дії.
Усі органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначений Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Стаття 68 Конституції України встановлює обов`язок кожного неухильно дотримуватися Конституції та законів України, а також не порушувати права, свободи, честь та гідність інших осіб. Ці положення є основою для гарантування правового порядку, у рамках якого суб`єкти приватного права зобов`язані добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а суб`єкти владних повноважень - діяти лише на виконання закону. Вони мають дотримуватись визначеної законом процедури, обирати тільки ті способи поведінки, які прямо передбачені законодавством України.
Крім того, з урахуванням правових висновків, сформульованих Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів. Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд враховує, що можливість вибору суб`єктом між декількома правомірними рішеннями не дає йому права діяти на власний розсуд поза межами законодавства. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях наголошує на необхідності уникнення довільного втручання у права особи.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за № 438/16454.
Пунктом 81 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, як проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) віднесено до компетенції Міністра оборони України та посадових осіб відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України.
Відповідно до пункту 116 Положення №1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: 1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців; 2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини НОМЕР_1 ; 3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду; 4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень; 5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти; 6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду; 7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ, керівників закладів культури, які належать до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня, та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу; 8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби; 9) відрахування слухача денної форми навчання з вищого навчального закладу; 10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби; 11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади; 11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади; 11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду;
11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування; 12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання; 12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України; 13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання; 14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі; 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення; 16) перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), у разі розформування військової частини та за відсутності можливості перемістити такого військовослужбовця на вакантну посаду - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади. Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників). Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 118 Положення №1153/2008 під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до служби персоналу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.
У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони: призначаються на нижчі посади (не більш як на один ступінь чи за їх згодою більше ніж на один ступінь); зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення; звільняються з військової служби у встановленому порядку (у разі відсутності згоди призначення на нижчі посади більше ніж на один ступінь або відсутності згоди переміщення на посади у випадках, визначених 3 - 5 пункту 112 цього Положення).
Пунктом 119 Положення №1153/2008 передбачено, що під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, на вакантні посади в першу чергу призначаються військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади. Призначення всіх інших військовослужбовців здійснюється після вирішення питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
У зв`язку із проведенням організаційних заходів, запроваджених директивою Міністерства оборони України від 30.03.2022 №Д-226/8, Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України було організовано роботу щодо визначення подальшого службового становища військовослужбовців офіцерського складу, посади яких підлягали скороченню, зокрема й позивача.
За твердженням відповідача станом на момент організаційно-штатних заходів у Міністерстві оборони України не було можливості розміщення позивача на рівнозначній посаді, яка б відповідала його основній або спорідненій спеціальності, рівню військової освіти та набутому досвіду. Відсутність такої можливості підтверджується листом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 06.04.2022 №226/939 та листом начальника Кадрового центру Збройних Сил України від 26.04.2022 №321/кц/3517, згідно з якими станом на 25.04.2022 у Збройних Силах України не було рівнозначних чи вищих посад для розміщення позивача.
У зв`язку з цим наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05.05.2022 №338 позивача було увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України із забезпеченням його права на отримання грошового забезпечення.
Наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 29.07.2022 №163 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту. Суд бере до уваги, що запропонована посада була найвищою серед доступних, відповідною за кваліфікацією позивача. Відповідно це рішення ухвалено відповідачем у межах правомірної процедури, визначеної чинним законодавством, з метою забезпечення службового становища позивача в умовах проведення організаційних заходів.
Позивач стверджує, що призначення на нижчу посаду порушує його права. Однак судом встановлено, що аргументи позивача щодо порушення його прав через призначення на нижчу посаду ґрунтуються на твердженні про чотирирозрядне зниження тарифного розряду. Суд зауважує, що порівняння тарифних розрядів у цьому контексті є некоректним.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (із змінами), з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України наказом Міністерства оборони України «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» від 01.03.2018 № 90, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 2018 р. за № 315/31767, установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1 - 23 до цього наказу.
Тарифні розряди за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України є спеціальною системою умовних одиниць (розрядів), яка визначає співвідношення та рівень посадових окладів залежно від складності, відповідальності та масштабу завдань конкретної військової посади.
Як випливає з преамбули наказу Міністерства оборони України «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» від 01.03.2018 № 90, установлення тарифних розрядів за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України здійснюється з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Чинним законодавством України не встановлено єдиних критеріїв рівнозначності посад за тарифними розрядами для військовослужбовців. Положення №1153/2008 не містить ні визначення терміну "рівнозначність посад", ні механізму порівняння тарифних розрядів у контексті військової служби.
Судом встановлено, що доводи позивача про порушення його прав через пониження на чотири тарифні розряди не підтверджені нормативними актами чи іншими доказами. Також відсутні документи, які б встановлювали критерії рівнозначності посад за тарифними розрядами.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 82 та абзацу 2 пункту 94 Положення №1153/2008 передбачена можливість призначення військовослужбовців на нижчі посади у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за умови неможливості їх призначення на рівнозначну посаду.
Згідно з приписами абзацу 31 пункту 82 Положення №1153/2008 посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачено вище військове звання, ніж за займаною посадою, а за умови рівності військових звань - більший посадовий оклад (тарифний розряд).
Суд встановив, що штатно-посадова категорія посади, яку обіймав позивач у Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, мала категорію "полковник". Штатно-посадова категорія посади, на яку призначено позивача в територіальному управлінні внутрішнього аудиту, також мала категорію "полковник". Виходячи з цього, за військовим званням посади є рівнозначними.
Разом з тим, враховуючи тарифні розряди, посада, яку обіймав позивач у Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, мала 57 тарифний розряд, а посада, на яку позивача було призначено в територіальному управлінні внутрішнього аудиту, має 53 тарифний розряд. Таким чином, за тарифним розрядом посада, на яку призначено позивача, є нижчою.
З урахуванням доводів представника позивача та висновків щодо переведення позивача на посаду з чотирма ступенями нижче попередньої, суд дійшов висновку, що таке переведення мало б означати призначення з категорії "полковник" на категорію "старший лейтенант". Проте, при визначенні рівності або нерівності посад не враховується одиниця тарифного розряду як ступінь вищої чи нижчої посади. Її значення полягає виключно у визначенні посадового окладу військовослужбовця.
На основі викладеного, суд встановив, що для визначення ступеня вищої або нижчої посади застосовується штатно-посадова категорія військової посади, тобто граничне військове звання, яке може бути отримане військовослужбовцем за відповідною посадою. Тарифний розряд, своєю чергою, у цілому використовується як додаткова ознака вищої чи нижчої посади.
З матеріалів справи встановлено, що організаційно-штатні заходи проведено відповідно до законодавства, а пропозиції щодо призначення на нові посади були надані позивачеві до моменту видання наказу від 30.03.2022 №163.
Суд бере до уваги, що відповідачем було запропоновано позивачу дві посади:
начальника відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності - заступника начальника Центрального територіального управління внутрішнього аудиту (м. Вінниця),
начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту (м. Чернігів).
Позивач мав можливість обрати одну з запропонованих посад, що підтверджується протоколами бесід від 14.06.2022 та 25.07.2022. Однак позивач відмовився від обох запропонованих варіантів, що свідчить про реалізацію відповідачем усіх доступних можливостей для його розміщення на посаді.
Суд також враховує, що під час проведення організаційно-штатних заходів суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти з дотриманням принципу "розумного строку" при пропозиції військовослужбовцям інших посад, виходячи з аналогії трудового законодавства України (статті 42, 49-2 Кодексу законів про працю України).
З матеріалів справи встановлено, що позивача було увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України 06.05.2022. 14.06.2022 та 25.07.2022 з позивачем проведено бесіди, під час яких запропоновано альтернативні для призначення посади, про що складені відповідні аркуші бесід. Призначення на посаду начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту, після перебування у розпорядженні здійснено 29.07.2022. Загальний строк між увільненням від займаної посади та пропозицією щодо призначення на інші посади становив близько одного місяця.
Таким чином, строки, у межах яких були запропоновані інші варіанти проходження військової служби, є розумними, не виходять за межі необхідного часу для організації кадрових процесів в умовах воєнного стану та відповідають загальним принципам захисту прав особи. Порушення відповідачем принципу "розумного строку" судом не встановлено.
Суд також враховує, що призначення позивача на посаду начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступником начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту здійснено в межах чинного законодавства, а запропонована посада була найвищою серед доступних, відповідною за кваліфікацією та військовим званням позивача. Суд дійшов висновку, що відповідач виконав свої обов`язки щодо пошуку можливостей розміщення позивача в межах організаційно-штатних заходів та забезпечив дотримання нормативних вимог, що регулюють зазначені правовідносини. Жодних доказів, які б підтверджували наявність інших рівнозначних або вищих посад, суду не надано, а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Суд, перевіряючи правомірність рішень відповідача, також проводить тест пропорційності втручання в права позивача відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України та усталеної практики Європейського суду з прав людини.
Втручання в права позивача мало легітимну мету - забезпечення належної організації діяльності Міністерства оборони України в умовах проведення організаційно-штатних заходів під час воєнного стану, що спрямовано на досягнення суспільно важливої мети. Необхідність втручання обумовлена відсутністю рівнозначних вакантних посад для розміщення позивача, що підтверджується матеріалами справи. Призначення позивача на нижчу посаду здійснено за відсутності менш обмежувального альтернативного рішення.
Пропорційність втручання забезпечено тим, що позивачу було запропоновано декілька варіантів посад, відповідних його кваліфікації, які він мав можливість обрати, проте позивач від призначення на ці посади відмовився. Посада начальника відділу аудиту системи внутрішнього контролю - заступника начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту відповідала військовому званню позивача та рівню його підготовки, а переведення не призвело до його звільнення зі служби або суттєвого обмеження основних прав.
Таким чином, втручання в права позивача є законним, необхідним та пропорційним до поставленої легітимної мети, не порушує принципу верховенства права та принципу захисту прав і свобод особи.
З огляду на це, дії відповідача відповідають чинному законодавству, а права позивача в цій частині порушені не були. Суд не встановив порушень у процедурі проведення організаційно-штатних заходів, що здійснювалися відповідно до норм Положення №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
У контексті спірних правовідносин позивачем застосовується посилання на норми пункту 13 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які передбачають переважне право учасників бойових дій на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.
Водночас суд враховує, що відповідно до Переліку змін до штату від 02.04.2022 №01/080, затвердженого Міністерством оборони України для забезпечення діяльності Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, в апараті Міністерства оборони України було передбачено проведення організаційного заходу без скорочення чисельності і штату, а також без ліквідації.
Суд також встановив, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність у нього статусу учасника бойових дій, що дозволяє користуватися пільгами, передбаченими пунктом 13 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Таким чином, відповідні положення закону не можуть бути застосовані до правовідносин за участю позивача.
За пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
За частиною другою статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).
Зазначене узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.05.2023 у справі №212/2542/22.
У зв`язку з тим, що спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби, вимога про попередження військовослужбовця про скорочення посади не передбачена, можливим є застосування аналогії закону.
Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України у разі відсутності спеціальної норми закону, яка регулює спірні правовідносини, суд має право застосувати норму права, яка регулює подібні правовідносини (аналогія закону). У випадку відсутності відповідних норм для регулювання спірних правовідносин, суд може застосовувати аналогію права, виходячи з загальних засад законодавства.
У даній справі суд, застосовуючи аналогію права відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, враховує положення трудового законодавства у частині регулювання відносин при зміні істотних умов праці та скороченні посад, а саме: статті 42 та 49-2 КЗпП України.
Суд зазначає, що попри те, що Положення №1153/2008 не містить аналогічних прямих вимог щодо військовослужбовців, принципи захисту особи при зміні службового становища зберігають свою актуальність у сфері проходження військової служби, зокрема в частині: забезпечення попереднього інформування про зміну службового становища, пропозиції альтернативних посад, дотримання розумного строку для розгляду таких пропозицій.
Відповідач після скорочення посади позивача: зарахував його у розпорядження для вирішення питання подальшого проходження військової служби; запропонував альтернативні посади протягом розумного строку; надав можливість обрати іншу посаду відповідно до кваліфікації позивача. Таким чином, дії відповідача узгоджуються зі змістом та принципами статей 42 і 49-2 КЗпП України, що підтверджує правомірність обраної ним моделі поведінки з урахуванням стандартів захисту прав особи.
З огляду на це, суд вважає, що застосування аналогії права з трудового законодавства є обґрунтованим і відповідає загальним засадам права, а також сприяє належному забезпеченню прав військовослужбовців в умовах воєнного стану.
Таким чином, з урахуванням положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", на період дії воєнного стану повідомлення про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною 3 статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніше ніж до запровадження таких умов. Суд вважає, що зазначені норми законодавства можуть бути застосовані за аналогією права у правовідносинах, які виникли у даній справі, у разі відсутності конкретного нормативного врегулювання.
Крім того, суд встановив, що в контексті спірних правовідносин питання кваліфікації та сертифікації ОСОБА_1 не має нормативного підтвердження для визнання дій відповідача неправомірними.
Чинним законодавством України визначено, що сертифікат аудитора видається на підставі Закону України "Про аудиторську діяльність" (діяв до 01.10.2018) та підтверджує кваліфікацію аудитора для здійснення аудиторської діяльності в приватному секторі. Водночас згідно з пунктом 2 цього Закону, його дія не поширювалася на діяльність державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених здійснювати державний фінансовий контроль. Цю норму було підтверджено Законом України від 21.12.2017 №2258-VIII "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", який набрав чинності з 01.10.2018. Відповідно до пункту 2 цього Закону, його дія також не розповсюджується на внутрішній аудит, який проводиться органами державної влади, державними підприємствами та органами місцевого самоврядування. Тобто, дія зазначених законів не поширюється на внутрішній аудит, який проводиться органами державної влади, їх підрозділами та посадовими особами, уповноваженими здійснювати державний фінансовий контроль.
Суд встановив, що сертифікат аудитора, на який посилається позивач, втратив чинність 23.12.2020, ще до початку організаційно-штатних заходів у Міністерстві оборони України. Згідно з чинним законодавством, внутрішній аудит, що здійснюється у державних органах, не вимагає наявності чинного сертифіката аудитора, оскільки вимоги законів України "Про аудиторську діяльність" та "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" на таку діяльність не поширюються.
Крім того, суд враховує, що службові обов`язки позивача, як внутрішнього аудитора у структурі Міністерства оборони України, полягали переважно у здійсненні контролю за функціонуванням системи внутрішнього контролю в Міністерстві оборони України, Генеральному штабі, інших підконтрольних суб`єктах та її вдосконалення, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів, запобіганню виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності Міністерства оборони України, Генерального штабу, інших підконтрольних суб`єктів.
Таким чином, відсутність чинного сертифіката аудитора в позивача не впливала на можливість належного виконання ним посадових обов`язків та не становила перешкоди для його службового використання у системі внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. Отже, доводи позивача про порушення його прав у зв`язку із відсутністю чинного сертифіката аудитора є необґрунтованими та не знаходять підтвердження в матеріалах справи.
Судом також встановлено, що нормативно-правові акти, які регулюють діяльність внутрішнього аудиту в Міністерстві оборони України, не передбачають вимоги щодо обов`язкової сертифікації внутрішніх аудиторів для зайняття посад у системі внутрішнього аудиту в Міністерстві оборони України. Отже, відсутність чинного сертифіката аудитора у позивача на момент його призначення не суперечить вимогам законодавства і не впливає на правомірність дій відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що питання кваліфікації та сертифікації, на які посилається позивач, не мають підстав для визнання дій відповідача неправомірними. Жодних порушень у діях відповідача в цій частині судом не встановлено.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, наведені норми законодавства та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, дійшов висновку, що дії відповідача щодо призначення позивача на нижчу посаду були здійснені відповідно до чинного законодавства, у зв`язку з відсутністю рівнозначних вакантних посад на момент проведення організаційно-штатних заходів. Позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про порушення його прав, а надана ним інформація частково не відповідає дійсності. Таким чином, суд визнає дії відповідача правомірними.
Судом також береться до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення ним інших судових витрат у справі відсутні, у зв`язку з чим розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 - 246, 250, 255 КАС України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.