КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3113/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006)
про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:
- визнати рішення суб`єкту владних повноважень - Головного управління пенсійного Фонду України в Кіровоградській області від 24.04.2026 № 046050028463 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , протиправним;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17.04.2026.
В обгрунтування позивних вимог позивач зазначає, що 17 квітня 2026 року звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», .як особа яка має право на пенсію на підставі п. 2 абз. 1 ч. 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як позивач проживав на територіях радіоактивного забруднення. Однак, отримав рішення про відмову в призначенні пенсії №046050028463 від 24.04.2026.
Ухвалою суду від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у позивача відсутні підстави для призначення пенсії, оскільки з урахуванням наявних документів заявник не має такого права, оскільки період постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення є недостатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку. Тому Управління діяло у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 17 квітня 2026 року звернувся до відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», .як особа яка має право на пенсію на підставі пункту 2 абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як позивач проживав на територіях радіоактивного забруднення.
До заяви позивачем було додано, документи (паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, копія трудової книжки, копія свідоцтва про народження, копії довідок про навчання, про облік в дільничній лікарні, копія паспорта ОСОБА_2 (матері позивача) витяг та довідка про її проживання, посвідчення особи, що постраждала від Чорнобильської катастрофи (3 кат.) серії НОМЕР_2 від 10 жовтня 1993 року.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснено ГУ ПФУ в Кіровоградській області. Рішенням управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 046050028463 від 24 квітня 2026 року в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення вмотивоване тим, що наданими документами не підтверджено право ОСОБА_1 на зниження пенсійного віку, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 2 роки 25 днів (з 16.05.1988 по 09. 10. 1989, з 31.01.1990 по 03.05.1990, 104.08.1992 по 31.12.1992), що є недостатнім для зниження пенсійного віку. Водночас зазначено, що до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період з 26.04.1986 по 01.01.1993 згідно довідки від 13.03.2026 №18 та періоди навчання з 10.10.1989 по 30.01.1990 згідно свідоцтва ( НОМЕР_3 ), оскільки відсутні відомості про місце проживання, визначені чинним законодавством. Права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796, з урахуванням наявних документів заявник не має, оскільки період постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення с недостатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Воднораз, вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано наступні періоди:
- період навчання 10.10.1989 по 10.01.1990 згідно свідоцтва ( НОМЕР_3 ), оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації. Для зарахування періоду навчання до страхового стажу необхідно долучити належним чином оформлену довідку про період та отриману кваліфікацію, видану навчальним закладом (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію установи (за наявності);
- періоди отримання допомоги по безробіттю з 27.04.2010 по 10.10.2010, 306.05.2011 но 29.09.2011, 3 25.04.2012 по 14.10.2012, 120.05.2013 по 06.10.2013, 1 16.04.2014 по 24.10.2014, 128.05.2015 по 19.10.2015, 303.05.2016 по 21.09.2016, 126.09.2016 по 18.10.2016 згідно довідки від 13.03.2026 № 213, оскільки відсутні відомості в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка ОК-5 сформована 17.04.2026).
Викладені обставини передували зверненню позивача до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон №796).
Згідно з статті 9 Закону № 796 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.
Згідно зі статтею 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 4 років, на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:
1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;
2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як зазначалось вище судом, згідно висновків рішення, підтверджено період проживання / роботи позивача у зоні гарантованого добровільного контролю станом на 01.01.1993 -2 роки 25 днів.
Не враховано до періоду проживання період з 26.04.1986 по 01.01.1993 згідно довідки № 18 від 13.03.2026 та періоди навчання з 10.10.1989 по 30.01.1990 згідно свідоцтва ( НОМЕР_3 ), оскільки відсутні відомості про місце проживання, визначені чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Опорного закладу "Кухітського-Вільського ліцею" Заріченської селищної ради Вараського району Рівненської області №1347 від 12.03.2026 позивач навчався в Кухітсько-Вільській середній школі з 01.09.1979 по 16.06.1989, що підтверджується атестатом НОМЕР_4 , виданим 16.09.1989.
Згідно довідки №373 від 10.03.2026, виданої Зарічненською селищною радою Рівненської області, ОСОБА_1 у періоди з 16.05.1988 по 03.05.1990 та з 04.08.1992 по 17.04.2006 був зареєстрований за адресою с. Кухтівська Воля Зарічненський (нині Варавський) район, Рівненська область.
Село Кухітська Воля Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області, згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Суд зауважує, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Висновок аналогічного характеру містяться в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17, від 17.06.2020 у справі №572/456/17, що враховується судом при вирішенні даних спірних правовідносин.
Крім того, підтвердженням що ОСОБА_1 проживав більше 3 років станом на 01.01.1993, є посвідчення особи, що постраждала від Чорнобильської катастрофи (3 кат.) серії НОМЕР_2 від 10 жовтня 1993 року. Наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до п.10 Порядку, затвердженого постановою КМУ 25.08.1992 № 501.
Таким чином, враховуючи надані позивачем документи, суд вважає, що ОСОБА_1 документально підтверджено період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 5 років 5 місяців 28 днів (з 26.04.1986 по 03.05.1990 ; з 04.08.1992 по 17.04.1996).
Також, враховуючи, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986, то він має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Щодо незарахування до страхового стажу періодів навчання позивача та отримання ним допомоги по безробіттю, суд зазначає таке.
До страхового стажу для обчислення пенсії зараховуються ті періоди, протягом яких людина підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а за період з дати набрання чинності Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (з 1 січня 2004 року) - щомісяця сплачені страхові внески.
У статті 24 цього Закону визначено, що страховий стаж після 1 січня 2004 року обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до набрання ним чинності - в порядку, визначеному раніше діючим законодавством.
Неврахування до страхового стажу періоду навчання з 10.10.1989 р. по 30.01.1990 р. згідно свідоцтва ( НОМЕР_3 ), з підстав відсутності відомостей про присвоєння позивачеві кваліфікації є таким що суперечить діючому законодавству. Так, з 01.01.2004 страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до цього - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше (підстава - трудова книжка або інші документи, які підтверджують періоди роботи, навчання, військової служби, догляду за дитиною та інші).
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Таким чином, надання позивачем свідоцтва про навчання, якому зазначені періоди навчання, є достатнім доказом для врахування періоду навчання до страхового стажу.
Відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю. Підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року є записи у трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи, підтвердити період одержання допомоги по безробіттю можна на підставі відповідної довідки служби зайнятості, що передбачено Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (ст. 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди перебування позивача на обліку в центрі зайнятості, підтверджуються записами в трудовій книжці а також довідкою Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості № 213 від 13.03.2026.
За змістом статті 20 Закону №1058-ІV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, зарахування страхового стажу провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем подальшого пенсійного забезпечення за рахунок системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. Обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31.10.2019 року по справі №235/7373/16 та від 20.03.2019 по справі №688/947/17.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення як такого, що не відповідає вимогам обгрунтованості рішення суб?єкта владних повноважень.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає таке.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачеві пенсію.
Воднораз, належним способом поновлення порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 квітня 2026 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків зазначених в цьому рішенні.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 1064, 96 грн) належить розподілити відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 046050028463 від 24.04.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17 квітня 2026 року, з урахуванням висновків суду щодо обрахування страхового стажу, викладених в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 709,97 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК