ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року справа № 380/14613/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оформлену листом Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту від 25.06.2026, зареєстрованого 02.07.2026 за вх. №690/18514-в;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи відображення обстановки командного пункту (S-3) штабу у військовому званні «молодший лейтенант», брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у періоди, зазначені в довідці відповідача від 03.07.2026 №1095/убд, загальна тривалість яких перевищує шість місяців, а також отримував додаткову винагороду у підвищеному розмірі за участь у бойових діях у 2022 році. На думку позивача, відповідач звів зміст п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 до формального критерію дати початку військової служби та не врахував зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, якими право на винагороду поширено на військовослужбовців, атестованих до присвоєння первинного офіцерського звання «молодший лейтенант». Позивач вважає, що належить саме до цієї категорії. Він також зазначає, що роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28126 не є нормативно-правовим актом і не може звужувати обсяг права, що відповідач не довів наявності обставин, які виключають виплату (притягнення до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності), а лист-відмова не містить оцінки всіх поданих документів. Як альтернативний спосіб захисту позивач просить, у разі якщо суд дійде висновку про необхідність додаткового адміністративного розгляду, зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт з оцінкою чинної редакції п.4 постанови №153 та усіх поданих документів.
Ухвалою від 16.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
21.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що позивач проходить військову службу з 26.08.2021, тобто був прийнятий на військову службу за контрактом до введення в Україні воєнного стану, а його подальше переміщення з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , призначення на інші посади та атестування до присвоєння офіцерського звання відбувалися в межах безперервної військової служби і не є новим прийняттям чи призовом. На думку відповідача, положення п.4 постанови №153 щодо військовослужбовців, атестованих до присвоєння звання «молодший лейтенант», стосується лише осіб, зазначених в абзаці другому цього пункту, які відповідають усім визначеним у ньому вимогам, і не скасовує умови щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану. Відповідач також вказує, що шестимісячна тривалість безпосередньої участі у бойових діях повинна бути наявна станом на 13.02.2025, тоді як позивач враховує періоди 2025-2026 років, а періоди до цієї дати разом становлять менше шести місяців. Крім того, відповідач зазначає, що довідка від 03.07.2026 №1095/убд підтверджує участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, що не тотожне безпосередній участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а виплата додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не підтверджує відповідності умовам постанови №153. Відповідач вказує, що відсутність обставин, які виключають виплату, не усуває відсутності основної підстави для її призначення, а роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України не було самостійною підставою відмови. Щодо наведених позивачем судових рішень відповідач зазначає, що вони ухвалені судами першої інстанції за інших обставин і не є обов`язковими, та посилається на рішення окружних адміністративних судів, у яких у задоволенні подібних позовів відмовлено.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.08.2021 №258 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26.08.2021 №132-РС на посаду майстра відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтної роти військової частини НОМЕР_2 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 26.08.2021. Підставою цього наказу, серед іншого, зазначено рапорт солдата ОСОБА_1 від 26.08.2021. Станом на цю дату позивачу виповнилося 22 роки.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.12.2021 підтверджується, що позивач з 04.12.2021 вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_1 з метою виконання завдань в районі операції Об`єднаних сил. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.12.2021 №256 позивач прибув у службове відрядження та виконував обов`язки старшого стрільця 3 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.02.2022 №33 підтверджується, що солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 16.02.2022 здійснив переміщення до військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ) для проведення бойового злагодження. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №41 особовий склад, який перебував на НОМЕР_5 МЦПВЧП ( АДРЕСА_1 ), визнано таким, що з 24.02.2022 бере участь у бойових діях. Витягом із наказу від 25.02.2022 №42 позивача увільнено від тимчасового виконання обов`язків за посадою та передано в підпорядкування командира 1 десантно-штурмового батальйону.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.05.2022 №124 позивача, призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.04.2022 №48-РС на посаду старшого навідника взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 05.05.2022 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 як такого, що вибув до нового місця служби. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.05.2022 №117 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , з 11.05.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Надалі витягом із наказу від 30.05.2022 №136 позивача призначено на посаду командира відділення - командира гранатомета, а витягом із наказу від 08.08.2022 №206 підтверджується його прибуття 08.08.2022 до пункту постійної дислокації з району виконання бойових завдань.
Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходив службу на посадах: з 26.08.2021 по 21.04.2022 - майстра відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтної роти військової частини НОМЕР_2 ; з 21.04.2022 по 30.05.2022 - старшого навідника взводу вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 ; з 30.05.2022 по 19.09.2022 - командира гранатометного відділення - командира гранатомета; з 19.09.2022 по 17.10.2022 - командира автомобільного відділення; з 17.10.2022 по 31.03.2023 - діловода стройової частини відділення персоналу штабу; з 31.03.2023 по 16.07.2023 - діловода адміністративної групи штабу; з 16.07.2023 по 12.07.2025 - штаб-сержанта адміністративної групи штабу; з 12.07.2025 по теперішній час - офіцера групи відображення обстановки командного пункту (S-3) штабу військової частини НОМЕР_1 . Станом на 12.07.2025 позивачу виповнилося 26 років.
Витягами з додатків №1 до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2022 №601, від 03.07.2022 №901, від 03.08.2022 №1302 та від 03.09.2022 №1501 підтверджується, що позивачу визначено періоди виконання бойових завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) на першій лінії (100000 грн) з 11.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022 та з 01.08.2022 по 06.08.2022. До позовної заяви також долучено витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за періоди з 24.02.2022 по 31.03.2022 та з 01.04.2022 по 30.04.2022, зокрема від 04.05.2022 №139.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2026 №1095/убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, молодший лейтенант ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 по 08.08.2022, з 06.08.2024 по 13.08.2024, з 13.07.2025 по 19.10.2025, з 17.11.2025 по 23.05.2026, з 08.06.2026 по 30.06.2026 брав участь у зазначених заходах, перебуваючи в населених пунктах Сумської, Дніпропетровської, Луганської та Донецької областей. Довідку видано на підставі журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №41.
25.06.2026 позивач звернувся до командування з рапортом про виплату йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн відповідно до абзацу другого п.4 постанови №153. Рапорт погоджено безпосередніми командирами та зареєстровано у військовій частині НОМЕР_1 02.07.2026 за вх.№690/18514-в.
Листом від 03.07.2026 №690/20669, підписаним командиром військової частини НОМЕР_1 , відповідач повідомив позивача, що відповідно до постанови №153 та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28126 право на одноразову грошову винагороду мають громадяни України, які до набрання чинності постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64. Оскільки позивач прийнятий на військову службу до початку дії воєнного стану, правових підстав для застосування положень п.4 постанови №153 не вбачається.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII) початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі постанова №153) затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок №153). Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.
Абзацом другим підп.1 п.3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Згідно з абзацом другим п.1 Порядку №153 метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Відповідно до абзацу другого п.4 постанови №153 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942) громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Абзацом третім п.4 постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Абзацом п`ятим п.4 постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 п.4 постанови №153 доповнено абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант"; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання».
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що абзац другий п.4 постанови №153 визначає коло осіб, які мають право на винагороду, через сукупність умов. До них належать: належність до рядового, сержантського і старшинського складу; прийняття або призов на військову службу до 13.02.2025 у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного з 24.02.2022; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає виникнення права на винагороду за абзацом другим п.4 постанови №153.
Словосполучення «були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану» вказує на юридичний факт вступу особи на військову службу. Слова «під час воєнного стану» визначають час настання цього факту. Кабінет Міністрів України прямо пов`язав цей час з воєнним станом, введеним Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022. Отже, для застосування абзацу другого п.4 постанови №153 прийняття або призов на військову службу повинні відбутися в період з 24.02.2022 до 13.02.2025.
Для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII визначає початок проходження військової служби як день зарахування до списків особового складу військової частини.
У даній справі мали місце наступні обставини: позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 26.08.2021 як військовослужбовця, прийнятого на військову службу за контрактом; з цього дня він проходить військову службу безперервно. Переміщення позивача до військової частини НОМЕР_1 (виключення зі списків військової частини НОМЕР_2 з 05.05.2022 та зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 з 11.05.2022), призначення на інші посади та подальше призначення на офіцерську посаду відбувалися в межах уже розпочатої військової служби. У витягу з наказу від 11.05.2022 №117 позивач зазначений як солдат військової служби за контрактом, який прибув з військової частини НОМЕР_2 . Такі кадрові рішення не є прийняттям або призовом на військову службу у розумінні абзацу другого п.4 постанови №153.
Матеріали справи не містять відомостей про укладення позивачем нового контракту про проходження військової служби в період з 24.02.2022 до 13.02.2025 у віці до 25 років. Позивач на такі обставини не посилається. Призначення позивача на посаду офіцерського складу відбулося з 12.07.2025, тобто після набрання чинності постановою №153, коли позивачу виповнилося 26 років.
Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними нормами слідує, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану і не відповідає умові абзацу другого п.4 постанови №153 щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що доповнення п.4 постанови №153 положенням щодо військовослужбовців, атестованих до присвоєння первинного офіцерського звання «молодший лейтенант», є самостійною підставою для виплати. Відповідний абзац поширює виплату на військовослужбовців, «зазначених в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту». Отже, норма двічі відсилає до абзацу другого п.4 постанови №153 і вимагає відповідності всім його умовам. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, стосуються складу військовослужбовців (переходу до офіцерського складу) і не змінюють вимоги щодо часу прийняття або призову на військову службу. Позивач не відповідає цій вимозі, тому його атестування до присвоєння звання «молодший лейтенант» не створює для нього права на винагороду.
Суд також відхиляє посилання позивача на мету постанови №153 та на недопустимість формального підходу. Мета експериментального проекту, визначена в абзаці другому п.1 Порядку №153, полягає у залученні громадян віком від 18 до 25 років до військової служби та створенні для цього мотиваційних чинників. Винагорода за абзацом другим п.4 постанови №153 встановлена для осіб, які вступили на військову службу у віці до 25 років саме під час воєнного стану. Застосування цієї норми до осіб, які проходили військову службу до 24.02.2022, означало б розширення кола отримувачів бюджетної виплати поза межами, визначеними Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України відповідач не має повноважень здійснювати таку виплату за відсутності передбачених нормативним актом умов. Правомірність самої постанови №153 не є предметом спору у цій справі.
Аналогічний підхід до тлумачення умов виплат, установлених Кабінетом Міністрів України як винятковий захід соціального захисту військовослужбовців під час воєнного стану, застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24, у якій зазначено: «Такий підхід відповідає цільовому характеру підвищеної одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн, яка є винятковою соціальною гарантією воєнного часу та має застосовуватися лише за умов, прямо визначених законодавцем. Її розширене застосування без належної правової підстави призводило б до необґрунтованого навантаження на Державний бюджет України, у тому числі на видатки, пов`язані із забезпеченням обороноздатності держави».
На час розгляду справи висновків Верховного Суду щодо застосування абзацу другого п.4 постанови №153 у подібних правовідносинах суд не встановив.
Щодо доводів позивача про тривалість його безпосередньої участі у бойових діях суд зазначає, що абзац другий п.4 постанови №153 пов`язує право на повну виплату з участю у бойових діях строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою, тобто станом на 13.02.2025. Періоди з 13.07.2025 по 19.10.2025, з 17.11.2025 по 23.05.2026 та з 08.06.2026 по 30.06.2026, зазначені в довідці від 03.07.2026 №1095/убд, настали після цієї дати і для визначення права на винагороду не враховуються. До 13.02.2025 у довідці зазначено періоди з 24.02.2022 по 08.08.2022 (166 днів) та з 06.08.2024 по 13.08.2024 (8 днів), які разом становлять 174 дні, тобто менше шести місяців. Можливість пропорційної виплати, передбачена абзацом третім п.4 постанови №153, поширюється лише на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту, до яких позивач не належить. З огляду на встановлену невідповідність позивача умові щодо прийняття на військову службу під час воєнного стану суд не надає оцінки тому, чи всі зазначені в довідці періоди відповідають поняттю безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а також значенню виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Доводи позивача про відсутність обставин, визначених абзацом п`ятим п.4 постанови №153, не спростовують висновків суду. Цей абзац встановлює підстави для невиплати винагороди військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому п.4 постанови №153. Відсутність таких обставин не є самостійною підставою для виплати і не заміняє відсутньої умови абзацу другого п.4 постанови №153.
Посилання позивача на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28126 суд оцінює так. Такі роз`яснення не є актами нормативного характеру. Водночас відповідач зазначив у листі від 03.07.2026 №690/20669 конкретну фактичну підставу відмови - прийняття позивача на військову службу до початку дії воєнного стану. Ця підстава прямо випливає зі змісту абзацу другого п.4 постанови №153. Отже, згадка у листі про роз`яснення не впливає на правомірність відмови.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач не оцінив інші обставини його служби (вік, участь у бойових діях, атестування, відсутність стягнень). Умови абзацу другого п.4 постанови №153 мають сукупний характер. Встановлення відсутності однієї з них є достатнім для відмови у виплаті. Лист відповідача містить посилання на норму, яку застосовано, та на фактичну підставу відмови, тобто є вмотивованим.
Щодо судової практики, на яку посилається позивач, суд зазначає таке. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення окружних адміністративних судів у справах №260/3907/25, №300/4425/25, №200/3887/25 та №200/3798/25 не є обов`язковими для суду. За змістом позовної заяви ці рішення стосуються недопустимості відмови у виплаті через подальше набуття офіцерського звання та ненормативного характеру відомчих листів. Ці питання не є підставою відмови у цій справі.
Висновки ж Верховного Суду, викладені у постановах від 22.07.2025 у справі №580/710/24 та від 05.02.2025 у справі №120/17960/23, на які посилається позивач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається. У справі №580/710/24 предметом спору була відмова пенсійного органу у перерахунку пенсії через подання звернення у формі адвокатського запиту. У справі №120/17960/23 спір стосувався права члена сім`ї загиблого військовослужбовця, який не перебував з ним у зареєстрованому шлюбі, на одноразову грошову допомогу. Такі висновки викладені за іншого правового регулювання та обставин справи, а відтак не підлягають застосуванню.
Рішення окружних адміністративних судів, на які посилається відповідач у відзиві, також не є обов`язковими для суду. Суд дійшов висновку у цій справі на підставі власного аналізу норм права та доказів.
Щодо альтернативної вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт суд зазначає, що такий спосіб захисту застосовується у разі визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним. Оскільки відмова відповідача є правомірною, підстав для зобов`язання його повторно розглянути рапорт немає.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач довів правомірність відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. Відмова відповідача надана на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто відповідає критеріям ч.2 ст.2 КАС України.
Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, п.58) рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.