28.09.2026
Справа № 337/2370/26
Провадження № 2/337/2020/2026
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя
у складі головуючого судді Кучерука І.Г.
з участю секретаря Роман Д.В.
розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
в с т а н о в и в :
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Острик С.О. через систему «Електронний суд» звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 21 грудня 2017 року. За час шлюбу народилося дві доньки: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Довідкою, виданою Службою безпеки України від 11.06.2025 за №34/Б-1139-д підтверджується перебування солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 17.05.2022 року по 23.05.2025 року в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. За час перебування в полоні, ОСОБА_3 отримала грошові кошти (грошове забезпечення солдата ОСОБА_1 ) у розмірі 4 057 798,10 грн. Наразі згоди про добровільне повернення грошових коштів між сторонами не досягнуто.
Грошові кошти у сумі 4 057 798,10 грн. відповідачем набуто без достатньої правової підстави, оскільки ці кошти були об`єктом права особистої приватної власності позивача.
Просить суд визнати особистою приватною власністю грошові кошти в сумі 4 057 798,10 грн, що складаються із грошового забезпечення, нарахованого за період з липня 2022 року по лютий 2025 року та стягнути з відповідачки 4057798,10 грн.
На підставі розпорядження Голови Верховного Суду України № 49/0/9-22 від 14.09.2022 року, територіальну підсудність судових справ Токмацького районного суду Запорізької області, змінено на Хортицький районний суд м. Запоріжжя.
05.05.2026 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху, оскільки судовий збір сплачений не в повному обсязі.
11.05.2026 року на адресу суду надійшла заява на виконання ухвали суду від 05.05.2026 року.
13.05.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
11.06.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і справа призначена до судового розгляду по суті.
Представник позивача надав заяву про проведення судового засідання без участі позивача і його представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, відзив на позов не надала повідомлялася належним чином, шляхом розміщено оголошення про час і місце розгляду справи на офіційному веб-порталі суду.
Суд, за відсутності підстав для відкладення або оголошення перерви в судовому засіданні, передбачених ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до наданих документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі зареєстрованому 21.12.2017 року, Токмацьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис 47.
Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до листа Служби Безпеки України від 11.06.2025 року за № 34/Б-1139д, солдат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 17.05.2022 року по 23.05.2025 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, грошове забезпечення військовослужбовця є формою його заробітної плати, яка належить особисто військовослужбовцю як результат виконання ним свого військового обов`язку.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти затверджений постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 884.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до п. 5 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, грошове забезпечення виплачується визначеним особам шляхом перерахування коштів уповноваженими органами на рахунки в банківських установах, зазначених у заявах про виплату.
Відповідно до відомостей військової частини НОМЕР_1 , відповідачці ОСОБА_3 за період з липня 2022 року по лютий 2025 року включно, перераховано грошового забезпечення ОСОБА_1 на суму 4 057 708,1 грн.
Нараховані види грошового забезпечення ОСОБА_1 підтверджені картками особового рахунку військовослужбовця за період з 2022 року по 2025 рік включно.
Таким чином судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_3 перераховане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за період з липня 2022 року по лютий 2025 року включно, тобто в період його перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, у розмірі 4 057 708,1 грн.
Аналіз норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 884, свідчать, що грошове забезпечення залишається власністю військовослужбовця, який потрапив у полон, інтернований або зник безвісти. Батьки або інші особи (дружина, діти, тощо) лише отримують його за розпорядженням військовослужбовця або у визначених законом випадках - в якості визначених осіб, але не стають його повними власниками.
Щодо позовної вимоги про визнання грошових коштів особистою приватною власністю позивача.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Отримані відповідачкою ОСОБА_3 грошові кошти, які належали до виплати її чоловікові ОСОБА_1 у вигляді заробітної плати та грошового забезпечення, є спільним сумісним майном подружжя.
Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 176/2044/24.
Суду не надано доказів того, що ОСОБА_3 у повному обсязі використала отримані кошти, як спільні кошти подружжя, в інтересах сім`ї.
Посилання позивача на постанову Верховного суду від 02 липня 2025 року у справі № 377/493/24, в обґрунтування того, що грошове забезпечення та додаткова винагорода, що нараховуються і зберігаються за військовослужбовцем, який захоплений у полон, є виплатою за його особисті заслуги перед Батьківщиною, тобто премією у розумінні частини третьої статті 57 СК України, а тому є його особистою приватною власністю, суд вважає недоречним, так як не в повній мірі відповідає висновкам викладеним Верховним судом у постанові та стосується того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами, ОСОБА_3 при отриманні грошових коштів діяла, зокрема, і від імені ОСОБА_1 , як його дружина, а також те, що сторони мають двох малолітніх дітей, забезпечення яких покладається законом на обох батьків, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, і стягненню підлягає половина отриманої відповідачкою суми грошового забезпечення у розмірі 2 028 854,05 грн.
Керуючись ст. 89, 229, 247, 263, 264, 280, 354 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді грошового забезпечення за період з липня 2022 року по лютий 2025 року у розмірі 2 028 854 (два мільйони двадцять вісім тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 05 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Інформація про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_4 , тел. НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: І.Г.Кучерук