Ухвала № 140112958 у справі № 577/4359/26 від 18.09.2026

Справа № 577/4359/26

Провадження № 4-с/577/14/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2026 р.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Логіна Є.В.,

секретаря с/з Скляр О.М.

представника заявника Коржа В.В.

стягувача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Конотопі скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Пересадька Олександра Борисовича у виконавчому провадженні № 80178566,

У С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_2 звернувся до Конотопського міськрайонного суду Сумської області зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Пересадька О.Б., а саме просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця, пов`язану із невчиненням усіх необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на закриття на підставі п.9 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчого провадження № 80178566, відкритого 05.02.2026 за виконавчим листом № 577/3233/23, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області, відповідно, зобов`язати останнього вчинити усі необхідні дії щодо його закриття.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22.12.2023 (справа № 577/3233/23) позовні вимоги ОСОБА_1 до нього про стягнення заборгованості за договором позики від 30.12.2021 в розмірі 240 939,40 доларів США та 13 017,40 судового збору задоволено.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Пересадька О.Б. 05.02.2026 відкрито виконавче провадження № 80178666 з виконання виконавчого листа N? 577/3233/23, виданого 09.01.2026 Конотопським міськрайонним судом Сумської області щодо виконання вказаного рішення суду.

14.07.2026 на поштову адресу приватного виконавця направлена заява про закінчення ВП на підставі п.9 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» з письмовими копіями електронних документів - розписок з протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, яка була отримана виконавцем 17.07.2026.

16.07.2026 на електронну адресу приватного виконавця була направлена заява про закінчення ВП на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» з оригіналами розписок у форматі електронного документу (ZIP файли), підписані електронним цифровим підписом, що дає можливість перевірити достовірність КЕП заінтересованої особи і підтвердити цілісність електронного документа, на який накладений підпис ОСОБА_1 на офіційному сайті Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України, яка отримана 16.07.2026 о 15 год. 05хв.

Про бездіяльність приватного виконавця з приводу розгляду поданої заяви, ОСОБА_2 стало відомо 20.07.2026р. на веб-сайті автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Вважає, що наданими розписками від 27.12.2024 ОСОБА_1 підтвердив погашення заборгованості , тому у нього відсутні будь які грошові зобов`язання перед стягувачем.

За вказаних обставин, бездіяльність приватного виконавця щодо не закриття виконавчого провадження вважає неправомірною, що і змусило звернутися до суду.

Ухвалою судді від 30.07.2026 відкрито провадження та призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні.

17.08.2026р. стягувач ОСОБА_1 подав заперечення на скаргу, в яких просив відмовити у її задоволенні. Зазначав, що ані 240 939,42 доларів США, ані 13 017,40 грн судового збору від ОСОБА_2 не отримував. Посилався на те, що документи, названі розписками, не підтверджують фактичної передачі коштів, а твердження ОСОБА_2 про добровільне виконання того самого зобов`язання вже перевірялися судом під час розгляду його заяви за ст. 432 ЦПК України. А саме постановою Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р. ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26.02.2026р., якою виконавчий лист було визнано таким, що не підлягає виконанню, скасовано, а в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено. Під час апеляційного розгляду суд дослідив електронні розписки, матеріали листування, його заперечення та матеріали виконавчого провадження. Постановою встановлено, що ОСОБА_2 не подав платіжних документів або банківських виписок, які б підтверджували фактичний розрахунок. При розгляді даної скарги боржник не вказує на новий платіж і не подає нового документа про рух коштів. Отже, після постанови апеляційного суду не настало жодної події, яка могла б припинити обов`язок.

Також ОСОБА_1 15.07.2026р. повідомляв приватного виконавця про те, що фактичного виконання рішення не відбулося, та просив продовжувати його примусове виконання.

17.08.2026р. приватний виконавець Пересадько О.Б. подав заперечення на скаргу, в яких також просив відмовити у її задоволенні. Послався на те, що п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає закінчення виконавчого провадження лише в разі встановлення фактичного виконання рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Після одержання заяви ОСОБА_2 йому були відомі взаємовиключні позиції боржника і стягувача щодо виконання зобов`язання, тоді як незалежних доказів фактичного руху коштів боржником не надано.

Приватний виконавець також посилався на постанову Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р., якою ті самі доводи ОСОБА_2 про добровільне виконання зобов`язання та електронні розписки вже досліджувалися, проте факт фактичного виконання зобов`язання встановлений не був.

15.09.2026р. представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що внесення відомостей до ЄРДР щодо кримінального провадження не є доказом вини ОСОБА_2 , обвинувального вироку щодо останнього немає, а ОСОБА_1 , за твердженням представника, 28.12.2024р. звертався із клопотанням про закриття кримінального провадження. Також послався на матеріали цивільної справи № 591/13426/25, яка перебуває у провадженні Зарічного районного суду м. Суми, зазначивши, що з поданих у ній процесуальних документів убачається визнання ОСОБА_1 факту власноручного електронного підписання 27.12.2024р. трьох розписок, а також факту повернення ОСОБА_2 оригіналів паперових боргових розписок. Посилаючись на ст. 545 ЦК України, представник вважав, що повернення кредитором боргових документів боржнику підтверджує виконання останнім свого обов`язку та створює передбачену законом презумпцію належного виконання.

Щодо зазначення в одній із електронних розписок дати «27.12.2022» представник пояснив, що йдеться про технічну описку, фактично документ складений та підписаний 27.12.2024р.

Крім того конкретизував спосіб виконання зобов`язання, зазначивши, що кошти передавалися готівкою батькові стягувача - ОСОБА_4 , який перебував на території України.

Також представник ОСОБА_2 наголошував, що постанова Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р. постановлена за результатами розгляду заяви за ст. 432 ЦПК України, тоді як предметом цієї справи є правомірність бездіяльності приватного виконавця та наявність підстав для закінчення виконавчого провадження за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», які є самостійними правовими механізмами.

17.09.2026р. ОСОБА_1 подав додаткові пояснення, в яких заперечив проти доводів представника боржника. Зазначив, що постанова Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р. стосується того самого виконавчого листа, того самого твердження ОСОБА_2 про добровільне погашення заборгованості та тих самих електронних розписок. Апеляційним судом безпосередньо зазначено, що ОСОБА_1 заперечував добровільне виконання, а ОСОБА_2 не надав доказів, які підтверджували б фактичне виконання зобов`язання.

Стосовно твердження про передачу коштів його батькові ОСОБА_1 зазначив, що спорідненість не наділяє особу повноваженнями приймати виконання за кредитора, а доказів уповноваження ОСОБА_4 на прийняття від ОСОБА_2 виконання у матеріалах справи немає. Послався на ст. 527 ЦК України та відповідну практику Верховного Суду.

Щодо матеріалів кримінального провадження стягувач зазначав, що кримінальна винуватість ОСОБА_2 не є предметом розгляду цієї справи, а відсутність обвинувального вироку сама по собі не підтверджує повернення позики. Просив у задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Корж В.В. вимоги скарги підтримав, просив такі задовольнити.

В судовому засіданні боржник ОСОБА_1 заперечував задоволенню скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях.

Приватний виконавець Пересадько О.Б. в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши скаргу, письмові заперечення учасників справи, додаткові пояснення та додані до них докази, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22.12.2023р. у справі № 577/3233/23, залишеним у відповідній частині без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2024р., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 240 939,42 доларів США заборгованості за договором позики від 30.12.2021р. та 13 017,40 грн судового збору.

09.01.2026р. видано відповідний виконавчий лист, а постановою приватного виконавця Пересадька О.Б. від 05.02.2026р. відкрито ВП № 80178566.

14.07.2026р. ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця із заявою про закінчення ВП № 80178566 за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», посилаючись на повне добровільне виконання рішення до відкриття виконавчого провадження.

На підтвердження цього ним подано три розписки , підписані ОСОБА_1 27.12.2024р.

Дослідження наданих у справі № 591/13426/25 документів свідчить, що сам ОСОБА_1 у поданому ним відзиві визнав факт підписання 27.12.2024р. документів «Розписка 240.docx», «Розписка 180 000.docx» та «Загальна.docx».

Водночас у тому самому відзиві ОСОБА_1 стверджував, що розписки були передані ОСОБА_2 до фактичного отримання коштів, оскільки, за його версією, це було умовою для подальшого розрахунку, який ОСОБА_2 після одержання документів не здійснив.

З протоколу судового засідання у справі № 591/13426/25 також убачається, що представник ОСОБА_1 підтвердив факт передачі ОСОБА_2 оригіналів боргових розписок, одночасно зазначивши, що надалі вони були знищені.

Отже, суд виходить з того, що факт підписання ОСОБА_1 електронних документів 27.12.2024р., а також факт передачі ОСОБА_2 оригіналів паперових боргових документів є доказово підтвердженими обставинами, які підлягають оцінці відповідно до ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України.

Суд зауважує, що в одній з розписок зазначена дата її складання 27.12.2022р. При цьому, зміст цього ж документа містить посилання на рішення суду від 22.12.2023р., а матеріалами підтверджено його електронне підписання 27.12.2024р. За таких обставин зазначення 2022 року замість 2024 року суд розцінює як очевидну технічну описку, яка сама по собі не спростовує авторства документа та не є достатньою підставою для відхилення його як доказу.

Вирішальним є не формальна помилка в даті документа, а встановлення того, чи підтверджує вся сукупність доказів фактичне виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У постанові від 19.12.2018р. у справі № 544/174/17 Верховний Суд роз`яснив, що ст. 545 ЦК України встановлює презумпцію належного виконання у разі знаходження боргового документа у боржника, проте така презумпція є спростовною: кредитор вправі довести, що, незважаючи на повернення боргового документа, належного виконання фактично не відбулося. Верховний Суд так само зазначив, що розписка кредитора про одержання виконання є доказом належного виконання, однак її зміст та інші докази оцінюються судом у сукупності.

Актуальність такого підходу підтверджена й постановою Верховного Суду від 13.03.2026р. у справі № 702/527/23: презумпція, передбачена ст. 545 ЦК України, є спростовною і підлягає оцінці у сукупності з усіма іншими доказами справи.

Так, 17.02.2026р. ОСОБА_2 вже звертався до суду в порядку ст. 432 ЦПК України з вимогою визнати той самий виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на добровільне погашення того самого боргу та на електронні розписки ОСОБА_1 .

Ухвалою суду першої інстанції від 26.02.2026р. заяву було задоволено. Постановою Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р. зазначену ухвалу скасовано та в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено. Постанова набрала законної сили.

При цьому апеляційний суд безпосередньо дослідив доводи про електронні розписки та добровільне виконання і встановив, що ОСОБА_1 заперечує факт одержання виконання, а ОСОБА_2 не надав доказів, які б підтверджували фактичне виконання його зобов`язань, зокрема платіжних документів чи інших доказів фактичного передання коштів.

Суд не ототожнює предмет попереднього провадження з предметом цієї скарги. Визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та закінчення виконавчого провадження внаслідок фактичного виконання рішення є різними самостійними підставами. На це прямо звертав увагу й Сумський апеляційний суд, посилаючись на відповідну практику Верховного Суду.

Тому постанова від 30.04.2026р. не створює абсолютної процесуальної заборони для подання ОСОБА_2 нових доказів фактичного виконання в межах скарги на дії чи бездіяльність виконавця.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі за участю тих самих осіб повторно не доказуються.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2024р. у справі № 761/42361/21 наголосив, що преюдиційне значення мають фактичні обставини, безпосередньо досліджені та встановлені судом, а не правова оцінка, яку інший суд надав цим обставинам.

Звідси суд не доходить висновку, що постановою від 30.04.2026р. встановлено юридичний факт не передавання коштів. Водночас встановленою та обов`язковою для врахування є обставина, що на той момент подані ОСОБА_2 електронні розписки та інший досліджений комплекс матеріалів не дали суду підстав установити фактичне виконання зобов`язання. Тому для протилежного висновку у даній справі необхідні такі нові докази, які суттєво змінювали б доказову картину, чого суду не надано.

У додаткових поясненнях від 15.09.2026р. представником скаржника зазначено, що грошові кошти передавалися не безпосередньо ОСОБА_1 , а його батькові - ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 527 ЦК України кожна сторона у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що виконання приймається належним кредитором або уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

У постанові Верховного Суду від 11.04.2024р. у справі № 482/832/22 роз`яснено, що кредитор може уповноважити іншу особу прийняти виконання; таке повноваження може випливати з договору, закону, суті зобов`язання, звичаїв ділового обороту, договору між відповідними особами чи довіреності. Сам факт спорідненості таких повноважень не створює.

У наданих суду матеріалах відсутній договір, довіреність, лист, повідомлення чи інший доказ того, що ОСОБА_1 уповноважував Зражевського Ю.О. прийняти від ОСОБА_2 в рахунок виконання судового рішення 240 939,42 доларів США та 13 017,40 грн.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частина 2 ст. 39 цього Закону встановлює строк винесення постанови про закінчення - у день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало про них відомо.

У постанові від 25.03.2026р. у справі № 333/2536/22 Верховний Суд підтвердив, що підставою для застосування п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII є саме встановлене фактичне повне виконання рішення; відповідно до ст. 451 ЦПК України відмова у скарзі є належним результатом, якщо виконавець діяв відповідно до закону, у межах своїх повноважень і право заявника не порушене.

При оцінці саме бездіяльності приватного виконавця суд також враховує обсяг інформації, якою він володів після отримання заяви ОСОБА_2 у липні 2026 року.

На цей момент у приватного виконавця були чинний виконавчий лист, постанова Сумського апеляційного суду від 30.04.2026р., якою після дослідження доводів про добровільне виконання та електронних розписок у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено, електронні розписки, на які вже посилався боржник, пряме письмове заперечення стягувача від 15.07.2026р. щодо отримання коштів.

За таких обставин станом на момент, коли, за твердженням скаржника, у приватного виконавця виник обов`язок винести постанову про закінчення провадження, у виконавця не було встановленого безспірного факту повного фактичного виконання рішення.

Тому матеріальна підстава, з якою п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує обов`язок виконавця винести постанову про закінчення ВП № 80178566, судом не встановлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 447-1 ЦПК України сторона виконавчого провадження вправі звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю виконавця порушено її права.

За ч.ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі обґрунтованості скарги суд визнає відповідні дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує виконавця усунути порушення; якщо ж виконавець діяв відповідно до закону, в межах наданих повноважень і право заявника порушене не було, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За встановлених судом обставин невинесення приватним виконавцем Пересадьком О.Б. постанови про закінчення ВП № 80178566 за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII не може бути визнано неправомірною бездіяльністю, оскільки передбачений законом юридичний факт повного фактичного виконання рішення судом не встановлено.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.354, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Пересадька Олександра Борисовича у виконавчому провадженні № 80178566 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повна ухвала складена 28.09.2026р. (з урахуванням тимчасової непрацездатності судді в період із 21.09.2026р. по 25.09.2026р.).

Суддя Є. В. Логін