Справа № 677/1454/23
Провадження № 2/677/25/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
25.09.2026 року м. Красилів
Красилівський районний суд Хмельницької області
у складі головуючого судді: Шовкуна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Демчишеної Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить суд припинити право власності ОСОБА_3 на частину квартири, стягнути з нього грошову компенсацію за припинену частку в спірному нерухомому майні та визнання за ним права власності на цю частину квартири за позивачем.
Позов обґрунтовує тим, що рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2004 року було визнано за позивачем право на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2006 року № 2140/, позивач продав свою частку квартири ОСОБА_4 , що вбачається з договору дарування. Відповідно до договору дарування від 16.10.2008 року № 5286, ОСОБА_4 подарував частки квартири позивачу, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 20.11.2008 року № 20997201, виданого КП «Красилівське районне БТІ». Відповідно до рішення суду, власником іншої частини квартири є відповідач по справі, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 12.11.2012 року № 32839373, виданого КП «Красилівське районне БТІ». Крім того, судом було встановлено порядок користування спірною квартирою. У вказаному житлі позивач зареєстрований з 28.02.2006 року та проживає. Відповідач в квартирі не зареєстрована та не проживає з грудня 2004 року. Квартира є неподільною річчю, а тому просить суд припинити право власності ОСОБА_3 на частину квартири, стягнути з нього грошову компенсацію за припинену частку в спірному нерухомому майні та визнання за ним права власності на цю частину квартири за позивачем.
Аргументи учасників справи.
Заперечень на позов відповідач не подав.
Позивач у судове засідання не з`явився, його представник подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за їх відсутності, позовні вимоги підтримують просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, повідомлялася відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Позиція суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
У відповідності до ст. 280 ЦПК України, за відсутності заперечень з боку позивача проти такого вирішення справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.
Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Короткий зміст фактичних обставин справи.
Судом встановлено те, що рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2004 року за позивачем та відповідачем визнано право власності по частині квартири за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 10).
Відповідно до висновку ТОВ «ІЗЯСЛАВ-ОЦІНКА» від 16.02.2021 року вартість спірної квартири складає 365331 грн., вартість частини - 182665 грн. 50 коп. (а.с. 9).
Згідно договору дарування від 16.10.2008 року ОСОБА_4 подарував частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 . (а.с. 11).
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 20.11.2008 року № 20997201, виданого КП «Красилівське районне БТІ» ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить частина спірної квартири. (а.с. 12).
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 12.11.2012 року № 32839373, виданого КП «Красилівське районне БТІ» ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить частина спірної квартири. (а.с. 13).
Згідно технічних паспортів за позивачем та відповідачем зазначено по частині права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 14-17).
Відповідно до висновку судового експерта В.В. Власюка від 26.04.2024 року, ринкова вартість частини квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 25.04.2024 рік складає 696461 грн. 00 коп., поділити квартиру технічно не можливо. (а.с. 45-78).
Відповідно до висновку судового будівельно-технічного експерту Фесун Л.А. від (розпочато 21.02.2025 року-закінчено 05.03.2025 року) ринкова вартість квартири (спільного заселення) житлового будинку АДРЕСА_2 , площею приміщень 86,7 м 2 станом на лютий 2025 року становить 792958 грн. 00 коп.; ринкова вартість частини квартири становить 396479 грн. 00 коп.; ринкова вартість частини квартири, яка виділена в користування ОСОБА_2 станом на лютий 2025 року становить 411570 грн. 00 коп. (а.с. 128-152).
Згідно квитанцій позивачем внесено кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА в Хмельницькій області на суму 411570 грн. 00 коп. (а.с. 169-170).
Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просить про визнання права власності одноосібно на спірну квартиру, позивач, вніс кошти на депозитний рахунок суду у сумі вартості частини спірної квартири.
При цьому, в обґрунтування позовних вимог посилається на норми ст.ст. 358, 365 ЦК України.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто, суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача.
Вирішуючи цей спір, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норму ст. 365 ЦК України, оскільки зі змісту позовних вимог випливає, що позивач не просить суд виділити йому в натурі частку належного йому майна, або сплату йому компенсації у разі неможливості такого виділу, іншими співвласниками. Навпаки, позивач просить за рахунок частки іншого співвласника квартири визнати за ним право власності на нерухоме майно повністю, зі сплатою відповідної компенсації відповідачу та припинити право власності за відповідачем на частину спірної квартири.
Також, суд звертає увагу, що частка відповідачки ОСОБА_2 на спірну квартиру складає частину, що відповідає частці спірної квартири, яка належить позивачу, тому позовна вимога про припинення рівної частки (ще й без згоди відповідача) у примусовому порядку є непропорційним втручанням у мирне володіння майном.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Крім того, суд зазначає про те, що за змістом норми закону, припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, що узгоджується із висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року в справі № 210/2236/15-ц).
Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України.
Висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 та від 13 січня 2016 року та у справі № 6-2925цс15.
Так, у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні, та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. Суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Такі правові висновки Верховного Суду України щодо застосування інституту виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, підтримано Касаційним Цивільним Судом у складі Верховного Суду - зокрема, у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц (провадження № 61-19505св18), від 03 березня 2020 року у справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18), від 29 березня 2021 року у справі № 759/2791/17 (провадження № 61-15848св20).
Як судом встановлено позивач і відповідач є власниками по 1/2 частині спірної квартири, ринкова вартість частини квартири складає 696461 грн. 00 коп., згідно висновку експерта Власюка В.В., 411570 грн. 00 коп. згідно висновку експерта Л.А. Фесун., рішенням суду встановлений порядок користування спірною квартирою позивачу з відповідачкою.
Звертаючись до суду з вказаними вимогами позивач зазначає, що поділ в натурі неможливий, а тому просить стягнути з нього на користь відповідача грошову компенсацію за належну їй частку, попередньо внісши кошти на депозитний рахунок суду.
Під час розгляду справи позивачем не доведено ту обставину, що відповідач погоджується на отримання грошової компенсації за належну їй частку спірної квартири, частки в них рівні.
Позивач на теперішній час користується квартирою, відповідачка не перешкоджає в користуванні нею, як стверджує позивач, відповідач перебуває за кордоном, однак належні докази цьому відсутні.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що задоволення позову призведе до порушення ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, оскільки відповідач не давала згоди викупити у неї її частку у праві власності, а примушувати її до цього є також порушенням її прав, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку. Примусове виконання рішення суду шляхом продажу квартири і відповідно позбавлення відповідача єдиного житла та права власності на дане житло, буде порушенням її прав.
За таких обставин присудження за рішенням суду грошової компенсації частки відповідачу (без її згоди) з позивача, та визнання за позивачем всупереч волі відповідача права власності на її частку є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, та принципу пропорційності цивільного судочинства та порушення розумного балансу приватних інтересів.
Вказане узгоджується з правовими висновками викладеним у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд, відмовляє у задоволенні позову, тому судові витрати слід покласти на позивача.
Також у зв`язку з відмовою у позові, позивачу слід повернути сплачені ним кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА в Хмельницькій області в сумі 411570 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 141, 264, 265, 268, 272, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності - відмовити.
Повернути з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області кошти позивачу - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 24.04.2025 року в розмірі 200000 грн. (сплаченою за ОСОБА_1 у справі № 677/1454/23 ОСОБА_5 ) та згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 15 від 15.08.2025 року в розмірі 211570 грн. (сплаченою за ОСОБА_1 у справі № 677/1454/23 ОСОБА_6 ).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів із дня складення рішення позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Заява про перегляд цього заочного рішення може бути подана до Красилівського міського суду Хмельницької області протягом тридцяти днів із дня складення рішення.
Учасники провадження (сторони):
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя: В.О. Шовкун