22.09.26
22-ц/812/1741/26
Справа №945/2656/24
Провадження № 22-ц/812/1741/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участі представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , подану його представником Скоробогатько Володимиром Юрійовичем
на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сауковою А.А., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
В С Т А Н О В И В:
08 листопада 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» (далі - ТОВ «ФК «Суперіум») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 23 травня 2017 року ОСОБА_2 уклав з Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - Банк, АТ «Ідея Банк») кредитний договір№ Z06.206.73710, відповідно до якого відповідачу було надано грошові кошти в сумі 67 300 грн, строком на 48 місяців, зі сплатою 21,9900% річних.
Банк виконав свої зобов`язання надавши відповідачу кредитні кошти, в сумі 67 300 грн, строком до 23 травня 2021 року, в той же час, відповідач своїх зобов`язань не виконував, в зв`язку з чим, станом на 15 листопада 2023року утворилась заборгованість в сумі 190 130,78 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом - 52 698,51 грн, 56 144,13 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, заборгованості за комісіями в сумі 81288,14 грн.
15 листопада 2023 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» уклади договір факторингу № 15/11/2023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» передало за плату, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» прийняло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитом № Z06.206.73710 від 23.05.2021 року.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Суперіум» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в загальному розмірі - 190130,78 грн та судові витрати.
Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «Суперіум» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Суперіум» заборгованість за кредитним договором № Z06.206.73710 від 23.05.2017 року в сумі 108 842 грн 64 коп., яка складається з заборгованості за основним боргом - 52 698,51 грн, 56 144,13 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, а також судовий збір в сумі 1 386,82 грн 82 коп.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором, а відповідач свої зобов`язання за договором порушив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.
Судом не враховано посилання представника відповідача на недоведеність наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, оскільки таке спростовується поданим АТ «Ідея Банк» детальним розрахунком за кредитом, випискою по руху коштів, вказані документи містять інформацію щодо предмета доказування, а тому є належними доказами. Виписка по рахункам ОСОБА_2 відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є первинним бухгалтерським документом та належним доказом на підтвердження як руху коштів по рахунку, так і наявності заборгованості за договором.
Також суд зазначив, що твердження представника відповідача про пропуск строку позовної давності є безпідставним, такий позивачем не пропущено, а клопотання про його застосування таким, що не підлягає задоволенню, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № Z06.206.73710 від 23.05.2017 року в сумі 108 842,64 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом - 52 698,51 грн, 56 144,13 грн - заборгованості за нарахованими відсотками.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у сумі 81 288,14 грн. суд дійшов наступного висновку.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1,2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Оскільки в кредитному договорі не обумовлено за перелік яких саме послуг позичальник повинен сплачувати комісію в сумі 81 288,14 грн, тому таку умову кредитного договору слід вважати нікчемною та такою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
В апеляційні скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника Скоробогатько В.Ю., посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції, є таким, що винесено на підставі неповного та необ`єктивного з`ясування обставин справи та наявних доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем ТОВ «ФК «Суперіум» не було направлено відповідачу ОСОБА_2 досудову вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором.
Суд першої інстанції не дійшов висновку, що саме виписка по картковому рахунку є належним і допустимими доказом, що підтверджує виконання позивачем умов договору в частині встановлення відповідачу кредитного ліміту та користування позивачем кредитними коштами.
Позивачем на підтвердження наявності у відповідача заборгованості та її розміру подано до суду кредитний договір, ордери розпоряджень про перерахування коштів, довідку-повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором, заява на приєднання до договору добровільного страхування, договір факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Суперіум», витяг з реєстру боржників до договору факторингу, довідка про заборгованість.
В той же час, виписки з карткового рахунку відповідача, а також детального розрахунку заявленої суми заборгованості, з якого було б можливо зробити висновок про період утворення заборгованості, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі, та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, тобто на підставі яких суд був би спроможний самостійно визначити розмір заборгованості, позивачем надано не було і без надання детального розрахунку заборгованості суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку. Єдиним документом, де зазначений розмір кредитної заборгованості, є Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, в якому зазначено, що ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № Z06.206.73710, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору у відповідача перед позивачем виникла кредитна заборгованість, яка складає 190 130 грн. 78 коп., з яких: 52 698 грн. 51 коп. заборгованість за основним боргом; 56 144 грн. 13 коп. грн., заборгованість за відсотками; 81 288 грн. 14 коп. заборгованість за комісіями.
Суд першої інстанції не зауважив, що зазначений документ не є належним доказом наявності заборгованості, оскільки не містить будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості, яку відступає первісний кредитор за кредитним договором. Фактично доданий витяг сам по собі не підтверджує розмір заборгованості, зокрема, яку частину тіла кредиту та відсотків за його користування було сплачено відповідачем, а яка частина кредиту сплачена не була з врахуванням щомісячного платежу у межах строку кредитування. При цьому з вказаного витягу не вбачається станом на який час виникла заборгованість, у які періоди здійснювалась оплата, нараховувались відсотки та у якому розмірі, а отже встановити чи відповідають здійснені нарахування умовам укладеного з відповідачем договору встановити не можливо.
Згідно з наданою ТОВ «ФК «Суперіум» довідкою за заборгованістю ОСОБА_2 від 23.10.2024 року, вбачається, що заборгованість відповідача складає заборгованість в сумі 190 130,78 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом -52 698,51 грн., 56 144,13 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, заборгованості за комісіями в сумі 81 288,14 грн., а яка кількість днів прострочених , судом першої інстанції встановлено не було.
Зазначає, що вказана довідка розрахунку заборгованості від 23.10.2024 року є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити за який період нараховано заборгованість по відсоткам та відсутній сам розрахунок зазначених у ньому сум. Більше того, такий розрахунок не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Сам по собі такий розрахунок не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Вважає, що судом першої інстанції не було встановлено, що документи, які містяться в матеріалах справи, є не належними та не допустимими доказами щодо заборгованості відповідача, які повинні оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.
Також вказує, що ОСОБА_2 є діючим військовослужбовцем та згідно з частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом військовослужбовцям не нараховуються. 10 червня 2023 року були внесені зміни до деяких законів України щодо особливостей нарахування процентів за споживчими кредитами під час воєнного стану та удосконалення державного регулювання у сфері фінансових послуг, до Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких кредиторам заборонено стягувати прострочені борги:- з військовослужбовців, які проходять військову службу на території України
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Суперіум» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Справу розглянуто за відсутності учасників справи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Скоробогатько В.Ю. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 23 травня 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № Z06.206.73710, відповідно до якого відповідачу було надано грошові кошти в сумі 67 300,00 грн., строком на 48 місяців, зі сплатою 21,9900% річних.
Відповідно до п. 1.1 Договору Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 67 300,00 грн., а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно умовами договору.
Згідно п. 1.2. Договору строк надання кредиту 48 місяців, а згідно п.1.3 Договору позичальник сплачує проценти за ставкою 21,9900% річних від неповернутої суми кредиту.
Відповідно до договору добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку, укладений договір строком на 12 місяців, у сумі 61 461,90 грн., розмір страхового внеску - 5 838,81 грн.
На підстав ордеру розпорядження №1 ОСОБА_2 перераховано кошти в сумі 61 461,190 грн.
Окрім цього, позивачем було надано виписки з особового рахунку відповідача, з яких вбачається рух коштів за період з 2017 року по 2023 рік та сплату ним коштів за цей період .
Відповідно до копії довідки-повідомлення підписаної ОСОБА_2 , він підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором.
15 листопада 2023 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» уклади договір факторингу № 15/11/2023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» передало за плату, а ТОВ «Фінансова компанія «СУПЕРІУМ» прийняло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитом № Z06.206.73710 від 23 травня 2021 року.
Згідно довідки ТОВ «ФК СУПЕРІУМ» за заборгованістю ОСОБА_2 від 23 жовтня 2024 року, вбачається, що заборгованість відповідача складає 190 130,78 грн., а саме: заборгованість за основним боргом - 52 698,51 грн, заборгованість за відсотками - 56 144,13 грн, заборгованість за комісіями - 81 288,14 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим утворилась заборгованість по тілу кредиту та відсоткам, які підлягають стягненню на користь позивача.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не погоджується зауважує на таке.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із частинами 1 та 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.
Судом встановлено, що 23 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Ідея Банк» з Анкетою-заявою про надання споживчого кредиту.
В той же день між цими сторонами було укладено кредитний договір №Z06.206.73710.
За умовами кредитування відповідно до пункту 1.1, 1.2 банк надає кредит у день підписання договору строком на 48 місяців.
За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 21.9900% річних від залишкової суми кредиту.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Згідно з частинами 1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (у редакції станом на день звернення позивача до суду) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних.
Пунктом 63 Про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Позивачем було додано до позовної заяви виписку з особового рахунку за період з 23 травня 2017 року по 15 листопада 2023 року відповідно до якої ОСОБА_2 отримав кредитні кошті та на виконання кредитних зобов`язань ним на погашення тіла кредиту частково сплачено кошти. За такого проведений позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту є правильним та підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Вказані норми є підставою для висновку про те, що банківські виписки з рахунку позичальника є належними та допустимим и доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що банківська виписка з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Отже, суд вірно виходив з того, що, отримавши кредитну картку з обумовленим кредитним договором лімітом та додатковою угодою до нього, ОСОБА_2 допустив неналежне виконання його умов у частині своєчасної сплати тіла кредиту за договором, унаслідок чого утворилась кредитна заборгованість у розмірі 52 698,51 грн, яка вірно стягнута судом першої інстанції на користь позивача.
Аргументи апеляційної скарги про відсутність доказів, які б підтверджували розмір заборгованості з огляду на те, що відсутній розрахунок заборгованості, є неприйнятними, оскільки така заборгованість обумовлена не виконанням умов договору щодо повернення суми позичених коштів та передбачених процентів за їх користування. Ці складові викладені в умовах укладених договорах та додатках до них. Рух коштів по банківському рахунку підтверджено банківською випискою за певний період часу та зазначені відсотки, що нараховувались за цей період. Ця виписка є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості за укладеними договорами. При цьому ОСОБА_2 не надав суду свого розрахунку, який би відповідав умовам укладених нею договорів.
Разом з тим, визначаючи загальний розмір заборгованості за кредитом, який слід стягнути з відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив стягнути на свою користь 190130,78 грн, з яких, крім заборгованості по тілу кредиту - 52698,51 грн, також і заборгованість за відсотками - 56144,13 грн та заборгованість по комісії 81288,14 грн
Вирішивши по суті позовні вимоги, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 52698,51 грн заборгованості за тілом кредиту, 56144,13 грн заборгованості за нарахованими відсотками,
Частиною 15статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) встановлено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Як вбачається із матеріалів справи, на час укладання вказаного кредитного договору відповідач був військовослужбовцем та надав Банку довідку про його доходи №3692 від 15 травня 2017 року, яка видана в/ч НОМЕР_1 ( т.1 а.с.8 зворот).
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 наведено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом МОУ від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 15 травня 2017 року та на теперішній час перебуває на військовій службі ( т.1 а.с.77).
Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір на надані сторонами докази та аргументи відповідача у відзиві на позовну заяву уваги не звернувся, висновку щодо правомірності нарахування відсотків та звільнення відповідача від їх сплати не зробив.
Отже, станом на дату укладення кредитного договору 15 травня 2017 року відповідач був військовослужбовцем під час дії особливого періоду, у зв`язку з чим має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, зокрема, право на звільнення від обов`язку сплачувати відсотки за користування кредитом.
Зважаючи на таке, заявлена позивачем вимога про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 56144.13 грн є безпідставною і задоволенню не підлягає.
За такого апеляційний суд відхиляє аргументи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про неможливість застосування при вирішенні спору положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ураховуючи викладене, беручи до уваги неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, у зв`язку з чим відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Скоробогатько В.Ю. належить задовольнити частково, зменшивши визначений судом першої інстанції до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Суперіум» загальний розмір кредитної заборгованості з 108842.64 грн до 52698.51 грн.
Рішення суду в частині відмови у стягнення заборгованості по комісії позивачем не оскаржувалося, а відтак не було предметом апеляційного перегляду.
Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
За подання позову ТОВ «ФК «Суперіум» сплатило 2 422,40 грн судового збору. За апеляційне оскарження рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Враховуючи розмір заявлених позовних вимог (190130.78 грн) та їх часткове задоволення (52698.51 грн), пропорційно судом задоволено позов ТОВ «ФК «Суперіум» на 28,00 %, відмовлено у задоволені вимог на 72%.
Оскільки суд задовольняє апеляційну скаргу частково та змінює рішення суду в частині визначеної судом загальної суми заборгованості, відтак відповідно до вищенаведених правил належить змінити та провести розподіл судових витрат, понесених учасниками справи, пропорційно задоволеним вимогам, з врахуванням вимог частини 10 статті 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1937 грн 36 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником Скоробогатько Володимиром Юрійовичем задовольнити частково.
Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року змінити в частині стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУПЕРІУМ» заборгованість за кредитним договором № Z06.206.73710 від 23 травня 2017 року у розмірі 52 698 грн 51 коп., судові витрати у розмірі 1937 грн 36 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.