Номер провадження: 22-ц/813/3681/26
Справа № 947/17417/25
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2025 року за заявою ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Утравні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації внаслідок розповсюдження відповідачкою неправдивої інформації відносно позивача у заявах, скаргах і зверненнях у період з 07.01.2025 року по 05.05.2025 року та відшкодування моральної шкоди у розмірі однієї гривни.
Ухвалою Київського районного суду м. Одесивід 20.11.2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
25.11.2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Смирнова А.І. надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення для вирішення питання розподілу судових витрат понесених відповідачкою у зв`язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн.
В якості доказів понесених судових витрат заявником надано; Договір про надання правової (правничої) допомоги №15.07.2025.2 від 15.07.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Смирновим А.І.; Акт приймання-передачі наданих послуг від 07.08.2025 року; Договір про надання правничої допомоги №85 від 24 вересня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Пацаловою Т.В.; Акт наданої правничої допомоги від 20.11.2025 року за Договором про надання правничої допомоги №85 від 24 вересня 2025 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 85 від 24.09.2025 року про оплати послуг адвоката Пацалової Т.В. у сумі 6 000 грн.
Від представника ОСОБА_3 адвоката Синько О.А. 10.12.2025 року на адресу суду надійшли пояснення із запереченнями проти доведеності факту понесення судових витрат, а також щодо невідповідності заявлених вимог складності справи та критеріям співмірності та розумності.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення судових витрат, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що звертаючись з позовною заявою у даній цивільній справі, позивач діяв необґрунтовано, зловживаючи своїми процесуальними правами, а саме пред`явив необґрунтований позов. Разом з тим, позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання недостовірною інформації не зазначив зміст такої інформації, в якому джерелі вона зазначена та від якої дати, тобто не конкретизував свої вимоги. Зазначене свідчить про те, що позов містить формальний характер, був поданий з метою морального та психологічного тиску на відповідача без дійсної мети усунення порушення прав позивача.
Крім того, скаржник зазначає, що відповідач та її представник тричі з`являлись до суду, а судові засідання не відбувались з вини сторони позивача і наприкінці позов був залишений без розгляду. Заяви сторони позивача не подавались до суду завчасно, а тому сторона відповідача не могла заздалегідь бути обізнаною про те, що судове засідання не відбудеться і була вимушена прибувати до суду, витрачаючи власний час та зайві грошові кошти. Отже, позивач діяв недобросовісно, виконував свою процесуальну поведінку неналежно, затягував розгляд справи та не був зацікавлений у його результаті.
Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходили.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 08.09.2026 року на 14:30 год. позивач ОСОБА_3 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про участь в режимі відеоконференції не подавав.
Присутня у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечувала проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 08.09.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку в жодної із заяв сторони відповідачки по суті справи як і в заяві про винесення додаткового рішення не наведені обґрунтування того що дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та такими свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами. Само по собі звернення до суду , посилання у заявах на не необґрунтованість та недоведеність позовних вимог , у відповідності до вимог ч. 5 ст. 142 ЦПК України не є підставами для визнання саме дій позивача необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що у травні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації внаслідок розповсюдження відповідачкою неправдивої інформації відносно позивача у заявах, скаргах і зверненнях у період з 07.01.2025 року по 05.05.2025 року та відшкодування моральної шкоди у розмірі однієї гривни.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 07.07.2025 року об 10:00 год.
Згідно з протоколом судового засідання від 07.07.2026 року вбачається, що судове засідання відкладено за клопотанням ОСОБА_1 на 09.09.2026 року на 14-30 г. у зв`язку з необхідністю скористатися правничої допомогою адвоката (а. с. 34-25).
21.07.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Смірнова А.І. надійшла заява з викладенням заперечень проти позову і зазначено, що у разі не явки відповідача та її представника справу розглядати за їх відсутністю (а. с. 37-38).
06.08.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Смірнова А.І. надійшла заява з викладенням додаткових пояснень та заперечень проти заявлених позивачем ОСОБА_3 вимог (а. с. 49-53).
06.08.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Смірнова А.І. надійшла заява про розгляду справи за відсутністю відповідача та її представника (а. с. 64-65).
Згідно з протоколом судового засідання від 09.09.2025 року судове засідання перервано через технічні причини і справу відкладено до 24.09.2025 року. При цьому в даному судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 відхилила пропозицію позивача ОСОБА_3 про мирову угоду (а. с. 78-81).
Згідно з ждовідкою за підписом помічника судді Київського районного суду м. одеси Луняченка В.О. Криленкоо А.М. судове засідання, яке призначене на 24.09.2025 року відкладено до 14.10.2025 року на 11-30 г. у зв`язку з хворобою секретаря суового засідання і неможливістю її заміни (а. с. 83);
11.10.2025 року до суду подана заява адвокатом Синько О.А., як представником ОСОБА_3 про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи (а. с. 88).
14,10.2025 року від адвоката Синько О.А. надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку з необхідністю часу для ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а. с. 101).
Згідно з протоколом судового засідання від 14.10.2025 року справу відкладено у зв`язку з поданням представником позивача заяви про ознайомлення з матеріалами справи і не явки в судове засідання на 20.11.2025 року на 12-00 г. (а. с. 97-98).
20.11.2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_3 адвокат Синько О.А. звернулася до суду із заявою про залишення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі , гідності та ділової репутації без розгляду (а. с. 102).
Ухвалою Київського районного суду м. Одесивід 20.11.2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
25.11.2025 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 адвоката Смирнова А.І. надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення для вирішення питання розподілу судових витрат понесених відповідачкою у зв`язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву, наводив зміст ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Колегія суддів виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з частиною шостою статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24) викладено правовий висновок, згідно якого, виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18), від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц (провадження № 61-6264св20), від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц (провадження № 61-15039св20), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20), від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23 (провадження № 61-8686св23), від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24), від 30 липня 2024 року в справі № 522/4956/17 (провадження № 61-1486св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 440/295/19 (провадження № 61-17916св23).
Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23 (провадження № 61-8686св23), звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
На аналогічні правові висновки, відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, посилався суд першої інстанції, їх підтримання Верховним Судом свідчить про сталість судової практики касаційного суду з цього питання.
У свою чергу, залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Апеляційний суд наголошує, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 148/312/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21), від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20 (провадження № 61-8735св24), від 28 серпня 2025 року в справі № 357/5156/23 (провадження № 61-4155св25), від 12 лютого 2026 року в справі № 404/6023/24 (провадження № 61-10558св25).
Відповідачем в межах поданої ним заяви та апеляційної скарги не доведено, що позивач, всупереч п. 2 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЦПК України, як учасник справи, не сприяв своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, та що він не користувався добросовісно процесуальними правами, а зловживав ними.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що відповідач, обіймаючи посаду апаратника хімводоочищення 3-го розряду цеху № 36, звертаючись із відповідними заявами, реалізовувала своє конституційне право, гарантоване статтею 40 Конституції України, з метою захисту своїх трудових прав, а не для поширення нібито недостовірної інформації, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються суті спору та входять до предмету доказування.
Доводи апеляційної скарги, що даний позов подано як спосіб морального та психологічного тиску на відповідача без дійсної мети усунення порушення прав позивача, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.
Наявність між сторонами неприязних та конфліктних відносин, про що самим позивачем зазначено у позові, не є беззаперечним свідченням подання ним позову з метою здійснення тиску на відповідача або з метою ущемлення його прав та інтересів.
Звернення ОСОБА_3 до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
У цій справі виходячи з хронології подій руху справи в суді першої інстанції, суд не встановив, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою і до залишення позову без розгляду, діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, мав на меті порушення прав відповідача та, врахувавши, що саме по собі постановлення ухвали про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, дійшов правильного висновку про відмову у відшкодуванні витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у фіксованій сумі 21 000 грн., які є співмірними до предмета спору, надмірності витрат на правничу допомогу не встановлено та факту понесення таких витрат відповідачем не спростовано, не є самі по собі підставою для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, за умов недоведеності відповідачем необґрунтованих дій позивача.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 28.09.2026 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова