Номер провадження: 22-ц/813/2526/26
Справа № 501/4300/19
Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.
Доповідач Сегеда С. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценко О.П.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року, повний текст якого складено 29 вересня 2021 року та ухваленого під головуванням судді Смирнова В.В., у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення часток та визнання права власності,
встановив:
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання частки у домоволодінні у розмірі - 59/100, про визнання права власності на будинок під літ. «Б», загальною площею - 121,8 кв. м, на земельну ділянку, площею - 0,0324 кв. м, гараж площею - 35,2 кв. м., та комору, які вказані у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 , загальною площею - 13,5 кв. м..
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 27 липня 2021 року первісний позов ОСОБА_2 було залишено без розгляду (т.2, а.с.91).
Однак, ще до цього, а саме у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: 1) встановити факт реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;2) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , яке складається з двох будинків: літера «А» та літера «Б», господарських споруд: № 1 - хвіртка, № 2 - огорожа, № 3-цистерна, І - покриття; 3) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку, площею - 0,053 га., за адресою - АДРЕСА_1 ; 4) визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 , становила 1/2; 5) визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 , становила 1/2; 6) визнати право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , а саме на - 1/6 частки домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , та 1/6 частки земельної ділянки, площею - 0,053 га., за адресою - АДРЕСА_1 ; 7) визнати право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , а саме на - 4/6 частки домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , та на - 4/6 частки земельної ділянки, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявний актовий запис про шлюб № 8 від 14 червня 1958 року, складений виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Ширяївського району Одеської області, відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте наявні відмінності в написанні прізвища батька сторін. Зокрема, у Державному реєстру актів цивільного стану громадян зазначено - « ОСОБА_5 », а в паспорті та свідоцтві про смерть - « ОСОБА_5 ». До паспорта батька був внесений запис про його прізвище « ОСОБА_5 », а до паспорту матері - прізвище « ОСОБА_5 ». В той же час, при перекладі на українську мову до Державного реєстру актів цивільного стану громадян був внесений актовий запис про шлюб № 8 від 14 червня 1958 року, де прізвища батьків збігаються - « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_5 ». У зв`язку з цим позивачем заявлена вимога про встановлення факту реєстрації шлюбу.
Також зазначає, що під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було набуте у власність домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 . У період з 1960 року по 1968 рік ними був побудований будинок за вказаною адресою, житловою площею - 46,2 кв. м, загальною площею - 80,6 кв. м. У подальшому в період 1994 року на цій земельній ділянці збудований поруч з зазначеним вище будинком інший будинок, загальною площею - 118,0 кв. м., житловою площею - 66,1 кв. м.
19 березня 2009 року ОСОБА_3 був складений заповіт, яким належний йому житловий будинок з господарчими спорудами та будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею - 0,0324 га, яка розташована за цією ж адресою, згідно наданої схеми, він заповідав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
26 вересня 2012 року його брат - ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому було відмовлено з причин невідповідності майна, яке зазначено у заповіті, майну, яким володів померлий.
На день подання зустрічного позову право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 . Дане домоволодіння складається з двох будинків, літери «А» та «Б». Крім того, ОСОБА_3 було безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку, площею - 0,053 га, за цією ж адресою.
Вважає, що оскільки поділу спільного майна подружжя між батьками сторін не відбувалось, а зазначеного в заповіті майна не існує, тому заповіт від 19 березня 2009 року є нікчемним.
Також вказує, що ОСОБА_2 після смерті їхньої матері - ОСОБА_4 подав заяву про відмову від прийняття спадщини на його користь, тому він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 92 - 99).
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня
2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 було задоволено частково (т.2, а.с.140-146).
Встановлено факт реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 .
Визначено, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на вказану земельну ділянку становила - 1/2 частки.
Визначено, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя на спірну земельну ділянку становила - 1/2 частки.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на - 1/6 частки земельної ділянки, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 на - 4/6 частки земельної ділянки, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову було відмовлено (т. 2, а. с. 140 - 146).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення Іллічівського міського суду від 20.09.2021 року, ухвалення нового судового рішення, яким: 1) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , яке складається з двох будинків: літера «А» та літера «Б», господарських споруд: № 1 - хвіртка, № 2 - огорожа, № 3-цистерна, І - покриття; 2) визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , становила - 1\2 частку; 5) визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , становила - 1\2 частку; 6) визнати право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , а саме на - 1/6 частку домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 ) визнати право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , а саме на - 4/6 частки домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В іншій частині просить рішення залишити без змін (т.2, а.с.152-148-153).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку нерухомого майна і 1/6 частку земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом, залишивши його без змін в іншій частині. Ухвалити додаткове судове рішення по об`єднаній цивільній справі, котрим визнати право власності ОСОБА_2 на цілий житловий будинок, літера «Б» у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , та частку земельної ділянки, площею - 0,0324 га, на якій він розташований, або - 59/100 всього домоволодіння, у порядку спадкування за заповітом батька - ОСОБА_3 від 19 березня 2009 року. Визнати право власності ОСОБА_1 на решту спадкового нерухомого майна, що складається з житлового будинку літер „А" і земельної ділянки в складі того ж домоволодіння, в порядку спадкування за законом. Зобов`язати його компенсувати йому різницю - 9/100 у грошовому вираженні за вимогою ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по цій справі, по сплаті судового збору в сумі - 9 605 грн. та по оплаті правничої допомоги згідно опису про її надання та квитанцій про їх оплату, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т. 2, а.с. 158 - 171).
08.12.2021 року ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить суд вказану апеляційну скаргу відхилити. Посилається на те, що погоджується з ОСОБА_1 лише відносно того, що дійсно оскаржуване ними судове рішення є незаконним і воно дійсно не містить жодних аналізів наданих сторонами доказів та мотивів суду, за якими суд погоджується з якимись доказами, чи відхиляє їх. Суд навіть не аналізував законність відмов нотаріусів у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, рівно, як не мотивував рішення (т. 2, а.с. 196 - 197).
07.02.2022 року ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить суд вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, справу розглянути з урахуванням апеляційної скарги ОСОБА_1 , яку повністю задовольнити. Посилається на те, що вимога про витребування з Іллічівського міського суду Одеської області цивільної справи № 501/2469/21 та об`єднання з цивільною справою № 501/4300/19 суперечить ч. 3 ст. 188 ЦПК України, яка допускає можливість об`єднання позовів до початку підготовчого засідання.
Задоволення вимог про винесення додаткового судового рішення по об`єднаній цивільній є неможливим, оскільки неможливо об`єднання цивільних справ. Вказує на те, що усі судові засідання проводились за участю представників ОСОБА_2 , а останні судові засідання також за участю самого ОСОБА_2 .
Щодо відмови ОСОБА_4 від спадщини на користь ОСОБА_2 , то такої відмови не відбувалось. Дана обставина не підтверджена жодним доказом. Крім того, ОСОБА_2 не оскаржував до суду відмову у вчиненні нотаріальних дій, а навпаки, погоджуючись із такою відмовою, звернувся до суду із первісним позовом (т. 2, а.с. 209 - 210).
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були задоволені частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року скасовано, в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за позивачем на частину спірної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 та відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_1 на частину домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батьків.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спірних земельної ділянки та домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено (т. 3, а. с. 31 - 35).
Однак, постановою Верховного Суду від 01.05.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06.11.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.3, а.с.78-87).
Після повторного розгляду апеляційних скарг, постановою Одеського апеляційного суду від 19.12.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20.09.2021 року, в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину спірної земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_1 , після смерті батька - ОСОБА_3 та матері - ОСОБА_4 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності за ОСОБА_1 на частину домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 та матері - ОСОБА_4 - скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , та після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , на:
- 264/600 часток домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, площею - 0,0226 га, за адресою - АДРЕСА_1 (т.3, а.с.107-115).
Однак, постановою Верховного Суду від 05.11.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 19.12.2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.3, а.с.173-183).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 року визначено склад суду: головуючий суддя ОСОБА_6 , судді Громік Р.Д., Драгомерецький М.М. (т.3, а.с.185).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечення на них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Заповіт, складений ОСОБА_3 19 березня 2009 року на користь ОСОБА_2 , є нікчемним у частині заповідання частини будинку літ. «Б» у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки під ним, оскільки заповідач не був власником всього житлового будинку, літ. «Б», враховуючи, що 1\2 його частки, належала його дружині - ОСОБА_4 , а тому не мав права охопити заповітом права, які йому не належать.
Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 758/384/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі та які не врахував апеляційний суд в попередній постанові, висновуючи про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 01 травня 2024 року в цій справі за попереднього касаційного перегляду.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому, то ОСОБА_3 не міг заповідати весь будинок, літ. «Б» 1/2 частина якого належала на праві власності його дружині - ОСОБА_4 , та заповіт в цій частині є нікчемним.
При цьому слід зазначити, що згідно зі ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до пункту 4.21 глави 10 Порядку при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із правовстановлюючого документа вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності.
У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна (пункт 2.1 глави 11 Порядку).
Оскільки суд першої інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19, в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 369/3186/17, від 06 травня 2020 року в справі № 758/384/17, від 16 червня 2021 року в справі № 570/997/19, від 14 липня 2021 року в справі № 200/7924/16-ц, від 22 березня 2023 року в справі № 595/731/21, від 13 вересня 2023 року в справі № 757/5305/13-ц, від 11 вересня 2024 року в справі № 604/946/20, щодо подібності правовідносин; щодо тлумачення заповіту; про спільність майна подружжя; про те, що заповіт визнається нікчемним в частині майна, власником якого заповідач не був, і не мав права охопити заповітом права, які йому не належать; про те, що після смерті одного з подружжя відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, частка іншого з подружжя в об`єкті, що є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини, він дійшов неправильного висновку про те, що батько сторін ОСОБА_3 заповідав своєму старшому сину ОСОБА_2 весь будинок, літ «Б», та земельну ділянку, площею 0,324га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з наступного.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьки сторін) з 14 червня 1958 року перебували у шлюбі.
Рішенням Виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів від 17 квітня 1986 року № 262 затверджено акт від 17 лютого 1986 року про закінчення будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 46,9 кв. м, загальною площею 80,6 кв. м, та самовільно збудовані споруди за ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 10 червня 1986 року домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 - батьку сторін.
Крім того, рішенням Виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів від 16 вересня 1994 року № 1133/1 встановлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має на праві власності житловий будинок під літ. «А». У зв`язку зі збільшенням сім`ї на присадибній ділянці був самовільно збудований ще один житловий будинок під літ. «Б». Вказаним рішенням виконавчого комітету оформлено право власності на житловий будинок літ «Б» за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 03 квітня 1995 року домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з двох житлових будинків літ. «А» та літ. «Б», належить ОСОБА_3 .
Також судами установлено, що ОСОБА_3 була безоплатно передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,053 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 311385 та рішенням Іллічівської міської ради від 25 березня 1994 року № 132/275-ХХІ.
19 березня 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0324 га за цією ж адресою заповів ОСОБА_2 , тобто своєму старшому сину.
Однак, він мав право заповідати лише те майно, яке належало йому на праві власності, про що вказано вище.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на час смерті ОСОБА_3 зареєстрованими разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Таким чином, старший син покійного - ОСОБА_2 успадкував на підставі заповіту лише ту частку будинку, яка належала на праві власності заповідачу, в даному випадку - його батькові - ОСОБА_3 , тобто 1\2 частку будинку «Б», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0324 га за цією ж адресою, оскільки інша частина вказаного будинку і земельна ділянка за цією ж адресою належала на праві власності іншому з подружжя, а саме: ОСОБА_4 - матері сторін.
Крім того, оскільки на день смерті ОСОБА_3 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_5 , його дружина була непрацездатною, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , то вона мала право на обов`язкову частку у спадщині, а саме на половину тієї частки будинку «Б», яка б належала їй у разі спадкування за законом, як то передбачено ст. 1241 ЦК України, тобто на 1\2 частки від 1\6 частки, що складає 1\12 частки від будинку «Б».
Таким чином, ОСОБА_2 , успадкував після смерті батька - ОСОБА_3 лише 5/12 частин будинку «Б», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0324 га за цією ж адресою.
Що ж стосується будинку «А», то ОСОБА_2 успадкував його 1\6 частину по закону, після смерті свого батька, так як останньому також на день смерті належала на праві власності 1\2 частина житлового будинку, літ «А». Інші 2\6 частин вказаного будинку «А» успадкували дружина померлого - ОСОБА_4 та його молодший син - ОСОБА_1 .
Як уже було зазначено раніше, мати сторін ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 і все її майно після смерті успадкував її молодший син ОСОБА_1 , оскільки старший син ОСОБА_2 відмовився від прийняття спадщини після смерті своєї матері.
Таким чином, ОСОБА_2 , успадкував частку житлового будинку лише після смерті свого батька - ОСОБА_3 , а саме: 5/12 частин будинку «Б», і 1\6 частину будинку «А», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та такі ж частки земельної ділянки площею 0,053 га за цією ж адресою.
Інше все майно успадкував його рідний брат - ОСОБА_1 , тобто 7/12 частин будинку «Б» і 5\6 частин будинку «А», а також такі ж частки земельної ділянки площею 0,053 га за цією ж адресою.
Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що між ним і братом ОСОБА_1 існувала усна домовленість стосовно того, що ОСОБА_2 не буде успадковувати майно після смерті матері - ОСОБА_4 за тих умов, що він і його сім`я будуть мати у власності і користуванні, відповідно, житловий будинок, літ. «Б», а ОСОБА_1 - його брат із сім`єю - житловий будинок, літ. «А», є безпідставними, так як спростовуються судовими рішеннями.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 25 квітня 2016 року в справі № 501/2869/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2016 року та постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною було відмовлено.
Рішення суду, в частині встановлення факту реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки, площею - 0,053 га, за адресою - АДРЕСА_1 , визнання частки померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 і померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя на вказану земельну ділянку у розмірі по1/2 частки, є законним і підлягає залишенню без змін.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг частково надали суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційних скарг його частково спростовують, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року змінити та ухвалити постанову, якою зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення часток та визнання права власності, задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року змінити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , а саме: на 1/12 частки домоволодіння під літ «А», а також 1/6 частки домоволодіння, під літ «Б», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати право власності за ОСОБА_1 на спадкове майно, в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , а саме на -
5/6 часток домоволодіння під. літ «А», 7/12 часток домоволодіння під. літ «Б», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати право власності за ОСОБА_1 на 7/12 частин земельної ділянки від 0,0324 га, що складає 0,0189 га та 5/6 частин земельної ділянки від 0,530 га, що складає 0,442 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.09.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький