ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 676/3426/25
Провадження № 22-ц/820/1948/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,
секретар судового засідання Сурник І. О.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Підлісного О. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2026 року (суддя Швець О. Д., повне судове рішення складено 07 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, суд
у х в а л и в :
У травні 2025 року ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що з 12 березня 2024 року по 28 червня 2024 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді водія з посадовим окладом 10000 грн. 28 червня 2024 року звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. В день звільнення роботодавець в порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів з ним розрахунок. 07 серпня 2024 року він звернувся до відповідача із заявою про здійснення повного розрахунку, яка була проігнорована. 24 вересня 2024 року звернувся з відповідною скаргою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. 05 листопада 2024 року бухгалтер відповідача виплатив йому 27000 грн, проте після підписання відомості про їх отримання, в нього силоміць забрали отримані кошти. За цим фактом до ЄРДР 24 лютого 2025 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України. 08 листопада 2024 року управління Держпраці за результатами перевірки встановило, що у відповідача наявна заборгованість перед ним по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. 04 грудня 2024 року ФОП ОСОБА_3 виплатив йому 2552,55 грн компенсації за невикористану відпустку. Заробітна плата за березень-квітень 2024 року у сумі 13116,77 грн не була виплачена. Вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Тому позивач просив стягнути з відповідача 13116,77 грн заборгованості по заробітній платі та 120256,62 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10231,99 грн, з якої роботодавцем вирахувано суму військового збору та податок з доходу фізичних осіб, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16000 грн з утриманням із цієї суми при її фактичній виплаті податків та обов`язкових платежів. Вирішено питання про судові витрати.
ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що суд безпідставно, без належного обґрунтування зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 120256,62 грн до 16000 грн.
ФОП ОСОБА_3 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про залишення позову в цій частині без розгляду. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права. Суд не врахував те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є вимогою про стягнення заробітної плати, а тому на неї не поширюється пільга щодо звільнення від сплати судового збору. Незважаючи на відсутність документа, що підтверджує сплату судового збору за зазначеною вимогою, відсутність доказів наявності у позивача передбачених законом підстав для звільнення від його сплати, суд прийняв позовну заяву до розгляду та розглянув справу по суті, чим допустив порушення вимог статей 175, 177 та 185 ЦПК України. Зазначене є порушенням вимог процесуального закону є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині та залишення позову в цій частині вимог без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначає, що саме суд наділений повноваженнями щодо залишення позову без руху або відкриття провадження у справі. Суд не пропонував йому сплатити судовий збір чи усунути недоліки позовної заяви.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
У засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 і не визнав апеляційну скаргу відповідача. Представник ФОП ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу відповідача та заперечував проти апеляційної скарги позивача.
Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Установлено, що з 12 березня 2024 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 і працював на посаді водія.
На підставі заяви позивача від 21 червня 2024 року та наказу ФОП відповідача № 28-06/24 від 28 червня 2024 року ОСОБА_2 звільнений з роботи з 28 червня 2024 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
За змістом відомостей на виплату грошей № ВСЛ-000017 за березень 2024 року, № ВСЛ - 00021 за квітень 2024 року позивачу нараховано заробітну плату за березень 2024 року в сумі 4231,99 грн, підпис про отримання відсутній, за І половину квітня 2024 року - 6000 грн, підпис про отримання відсутній. Також ОСОБА_2 нараховано за невикористану відпустку 2552,55 грн, які виплачені 04 грудня 2024 року.
Актами комісії у складі: директора Ведернікова С. Л., виконавчого директора Сапожніка В. В. та головного бухгалтера Сапожнік Т. В. від 04 і 19 квітня 2024 року зафіксовано те, що ОСОБА_2 04 квітня 2024 року отримав кошти в розмірі 4231,99 грн за березень готівкою та відмовився від підпису у відомості про виплату грошей № ВСЛ-000017 та 19 квітня 2024 року отримав кошти в розмірі 6000 грн за квітень готівкою та відмовився від підпису у відомості про виплату грошей № ВСЛ-000021.
07 серпня 2024 року позивач звертався до відповідача із заявою про здійснення розрахунку та надання копій наказів, відомостей.
За результатами звернення ОСОБА_2 . Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 08 листопада 2024 року склало на ФОП ОСОБА_3 протокол по адміністративне правопорушення № ЦЗ/ХМ/22472/202/П/ПТ за частиною 1 статті КпАП України за фактом порушення роботодавцем вимог пункту 1 статті 10 та абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за березень-квітень 2024 року та компенсації за невикористані 5 днів відпустки.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи частково позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку (шість місяців).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд першої інстанції, встановивши факт невиплати відповідачем позивачу належних сум у день звільнення, підставно дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до ФОП ОСОБА_3 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи викладене вище, розмір заборгованості ОСОБА_2 (заробітна плата в сумі 10231,99 грн і компенсація за невикористану відпустку в сумі 2552,55 грн, яка була виплачена 04 грудня 2024 року) та, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд обґрунтовано прийшов до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (183 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 16000 грн.
З урахуванням наведеного апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про безпідставне зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 16000 грн і наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Посилання ФОП ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду підлягає скасуванню із залишенням позову без розгляду у зв`язку з несплатою позивачем судового збору, не ґрунтується на законі.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Після відкриття провадження у справі суд не встановлював ОСОБА_2 строк для сплати судового збору, протягом якого він не усунув би недоліки.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (часина 2 статті 376 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційних скарг немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді Р. С. Гринчук
І. В. П`єнта