РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року справа № 580/2267/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Журба В.С. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.03.2022 до 31.12.2022, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.03.2022 до 31.12.2022, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 до 16.02.2023, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов`язати Військову частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 до 16.02.2023, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 17.02.2023 до 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 17.02.2023 до 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військово службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що відповідачі протиправно не здійснювали виплату позивачу грошового забезпечення з 24.03.2022 до 20.05.2023, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою суду від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , подав відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити оскільки відсутні підстави для його задоволення.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , відзив на позов не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 з 24.03.2022 до 16.02.2023 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями витягів з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про особовий склад" від 24.03.2022 №131-ОС та від 16.02.2023 №97-ОС.
Згідно із копією витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України "Про особовий склад" від 17.02.2023 №11-ОС позивача 17.02.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Згідно листа Військової частини НОМЕР_2 від 09.01.2026 №09/381-26-Вих грошове забезпечення, щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за період проходження служби у НОМЕР_4 прикордонному загоні з 24.03.2022 до 16.02.2023 ОСОБА_1 встановлювались з урахуванням п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до вказаної постанови.
Згідно листа Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2026 №09/343-26-Вих при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.02.2023 до 20.05.2023 розмір прожиткового мінімуму був застосований відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», посадовий оклад у 2023 році розраховувався за 9 тарифним розрядом.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 24.03.2022 до 20.05.2023, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, та передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Суд зауважує, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 №1038 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704 виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.
Таким чином, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов`язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд також зауважує, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 становить 1762 грн.
Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020 становить 2102 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021 становить 2270 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2022 становить 2481 грн.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача з 24.03.2022 до 18.07.2022 повинно бути визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (а не на 01.01.2018). Тому, грошове забезпечення позивача за вказаний період підлягає перерахунку.
При цьому, суд звертає увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно Постанови № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Щодо строку, з якого має бути нарахована та виплачена доплата, суд зазначає таке.
Приписами ч. 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права до 11.12.2025.
Тобто, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України, в частині позовних вимог після 19.07.2022.
Суд наголошує, що позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному, на його думку, розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.
Тоді як із цим позовом позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду 10.03.2026.
Суд зазначає, що дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд і запобігає зловживанням при зверненні до суду. Його відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах для відповідача.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Щодо вимог про зобов`язання відповідача перерахувати на виплатити матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 суд зазначає наступне.
Ключовим правовим питання у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідно, питання щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік є похідним і повинно вирішуватись після здійснення відповідачем перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача.
Суд зауважує, що спору із зазначеного питання на час звернення позивача до суду у цій справі не існувало.
Також відповідач ще не здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні його нарахування та виплаті будуть порушені.
Оскільки, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Частиною 1 ст. 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено суду правомірність та обґрунтованість дій щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення.
Щодо клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Журбою Вікторією Сергіївною укладено договір про надання правничої допомоги від 18.12.2025 №501, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, у справі з приводу визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, щодо перерахунку грошового забезпечення.
Відповідно до розділу 4 "Гонорар" Договору №501 клієнт за даною угодою бере на себе зобов`язання сплатити адвокату гонорар за дії по наданню правової допомоги. Гонорар (оплата) за надану правову допомогу (представництво, захист інтересів) клієнта за цією угодою, обчислюється виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, в розгляді справи судом, підготовка та складання документів та складає 10000 грн (пункт 4.1).
Гонорар сплачується безпосередньо після підписання даної угоди на рахунок в установі банку або готівкою (пункт 4.2).
Відповідно до Акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги №501 від 18.12.2025 адвокат та клієнт засвідчили, що послуги з надання професійної правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №501 від 18.12.2025 виконано в повному обсязі, за що клієнтом адвокату сплачено 10000 грн. Зазначена сума обчислена виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання професійної правничої допомоги в справі, підготовки та складання документів необхідних для розгляду справи в суді, консультації клієнта, вивчення та аналізу судової практики і враховує участь адвоката у розгляді справи в суді. Об`єм виконаних робіт: консультування "Клієнта" щодо підстав та порядку подання позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, щодо перерахунку грошового забезпечення - 1 година; написання та подання адвокатських запитів - 1 година; аналіз законодавства та судової практики - 1 година; написання та подання позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - 2 години; усього витрачено: 5 годин. Клієнт підтверджує, що послуги надані в повному обсязі і належної якості, претензій до наданих послуг - не має.
Також позивачем на підтвердження оплати понесених витрат на правничу допомогу надано Квитанцію до прибуткового ордера від 28.02.2026 №501 на суму 10000,00 грн.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд зазначає, що визначена адвокатом сума (10000,00 грн) понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, яка не є співмірною зі складністю справи.
Таким чином, оскільки за наслідками розгляду цієї справи позов задоволено частково, а заявлена сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних робіт, то витрати позивача на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача лише в сумі 2000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача останній у відповідності до ст. 139 КАС України не стягується.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 262, 295, 370 КАС України суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_5 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.03.2022 до 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_5 здійснити з 24.03.2022 до 18.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 16.02.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 залишити без розгляду.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2023 до 20.05.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023, залишити без розгляду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Петро ПАЛАМАР