КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 760/34814/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14828/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів -Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Ішуніної Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія В`ячеславівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначала, що з лютого 2004 року вона та ОСОБА_4 почали проживати однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . З указаного часу у них склалися відносини, що притаманні подружжю: вони мешкали разом, мали взаємні права та обов`язки, спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували подружні стосунки, разом відпочивали та проводили вільний час. Надалі, 03 березня 2006 року, вони зареєстрували шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_4 удочерив її дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вересні 2004 року вони за спільні кошти придбали земельну ділянку розміром 0,1010 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:013:0050, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.
21 лютого 2006 року нею відчужено належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , а отримані кошти 22 лютого 2006 року були сплачені як перший внесок за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Надалі, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 було оформлено на ім`я ОСОБА_4 .
25 січня 2010 року ОСОБА_4 1/2 частину вказаної квартири подарував дочці ОСОБА_5 .
19 травня 2016 року шлюб між нею та ОСОБА_4 розірваний рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, але після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. із заявою про прийняття спадщини.
На думку позивача, квартира АДРЕСА_4 та земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:03:013:0050, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області придбані під час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , за спільні кошти, угод щодо вказаного майна між ними не укладалося, а тому воно є спільною власністю, їхні частки у праві власності є рівними та їй належить 1/2 частка.
У грудні 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте у розмові нотаріус повідомила, що їй необхідно звернутися до суду для доведення обставин набуття майна у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 .
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
встановити юридичний факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року;
визнати майно набуте нею та ОСОБА_4 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року до березня 2006 року спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на таке майно:1/2 частку квартири АДРЕСА_4 ;1/2 частку земельної ділянки розміром 0,1010 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:013:0050, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва, вартістю 557 347,00 грн.:
стягнути судові витрати з відповідачів (т. 1 а.с. 2-9).
01 листопада 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_3 , в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи тим, що в період з 01 січня 2004 року по 03 березня 2006 року позивач та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживали, жодних належних та допустимих доказів про спільне проживання позивачем не надано. Крім того, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки саме ОСОБА_4 є покупцем. На момент придбання земельної ділянки позивач перебувала у декретній відпустці, відповідно доходу вона не мала, тому не можна стверджувати, що вона мала достатньо коштів для купівлі земельної ділянки за спільні кошти. Також, в матеріалах справи немає жодних документів, які б свідчили про перерахування частини грошових коштів як оплату за купівлю земельної ділянки, тобто матеріали справи не містять будь-яких доказів, що вищевказана земельна ділянка була придбана за спільні кошти. Окрім цього, надані позивачем докази оплати відповідно до договору від 12 січня 2006 року № 44 свідчать лише про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 придбана за власні кошти ОСОБА_4 . У свою чергу, жодних доказів здійснення оплати відповідно до договору № 44 за рахунок власних коштів отриманих нею від продажу її квартири не надано (т. 1 а.с. 57-62).
08 листопада 2022 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій остання підтримала обставини викладені в позовній заяві (т. 1 а.с. 75-80).
15 листопада 2022 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про визнання позову, в якій зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, а також вказала, що позивач мешкала без реєстрації шлюбу як одна сім`я з ОСОБА_4 , вони мали спільне господарство і спільний бюджет з лютого 2004 року (т. 1 а.с. 91).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2023 року - позов задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по 03 березня 2006 року.
Визнано квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартир АДРЕСА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 512,50 грн в рівних частках з кожного, тобто по 4 256, 25 грн
В іншій частині позову відмовлено (т. 1 а.с. 166, 168-171).
Не погодившись із рішенням районного суду, 10 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання права власності за позивачем на її частину та ухвалити нове, яким позов в цій частині задовольнити (т. 1 а.с. 183-187).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що рішення в частині, що стосується визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки, не відповідає вимогам чинного ЦПК України. Зазначала, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми ст. 60 СК України, а саме безпідставно покладено на позивача обов`язок доведення обставин, які презюмуються згідно вимог законодавства, та спростування яких покладено на сторону відповідача. Судом першої інстанції не було надано значення факту, який слід розглядати як вклад позивача у купівлю земельної ділянки, а саме що на момент придбання даного майна подружжя проживало в квартирі позивачки, тобто не витрачалися на оренду житла, що дозволило їм придбати дану ділянку. Крім того, позивачка мала власний дохід, що витрачався на потреби сім`ї, в тому числі, на придбання земельної ділянки (т. 1 а.с. 183-187).
15 жовтня 2024 року та 14 січня 2025 року до суду надійшла заява від ОСОБА_2 про визнання позову (т. 1 а.с. 219, 233).
Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року залишено без змін (т. 1 а.с. 242-245).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задоволено частково.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в частині позовної вимоги про визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в частині позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку скасовано, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 65-73).
14 липня 2026 року зазначена справа отримана Київським апеляційним судом та 15 липня 2026 року передана судді-доповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2026 року підготовку справи до судового розгляду визнано закінченою. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду (т. 2 а.с. 93).
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат Фадєєва Н.І. були сповіщені 15 липня 2026 року, кожна окремо, повідомленнями до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Повідомлення відповідача ОСОБА_3 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходила. Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позову. Представник ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. подала клопотання про відкладення розгляду справи пославшись на зайнятість в іншій справі (т. 2 а.с. 94-105)
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,03 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб (т. 1 а.с. 10).
Після укладення шлюбу ОСОБА_4 удочерив дочку позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 13).
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року у справі № 760/7405/16-ц розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 11-12).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (т. 1 а.с. 31).
21 вересня 2004 року придбано земельну ділянку площею 1010 кв. м, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, для ведення садівництва, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1 а.с. 23).
На підставі вказаного договору 09 березня 2006 року на ім`я ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії АГ № 161367 (т. 1 а.с. 24).
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 08 листопада 2006 року померлому ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 20).
25 січня 2010 року ОСОБА_4 подарував частку у праві власності на цю квартиру своїй дочці ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування 1/2 частки квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шафаренко Ж.Ю. (т. 1 а.с. 26).
Відповідно до інформаційної довідки від 10 грудня 2021 року № 52155, наданою Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», квартира за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстрована на праві власності за: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/2 частки) (т. 1 а.с.26).
Так, з витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 16 листопада 2021 року № 73872728 вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 із 28 листопада 2006 року до 11 жовтня 2021 року (т. 1 а.с. 100).
Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 19 жовтня 2021 року № 24.9139П та договору-замовлення від 17 жовтня 2021 року № 001 на придбання предметів і послуг похоронного призначення, ритуальні послуги, пов`язані з організацією та проведенням поховання ОСОБА_4 були замовлені та оплачені позивачем (т. 1 а.с. 156-158).
Згідно з наданої позивачем довідки про поховання померлого громадянина на кладовищі міста Києва від 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 здійснила поховання померлого ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 159).
Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України в редакції, чинній з 16 січня 2007 року).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Згідно з частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів кошти, що належали одному із подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно».
Касаційний суд вже вказував, що:
у статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22));
законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
Така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу), у разі пред`явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову. Також не виключається, що така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) визнається сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23)).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Так, при зверненні до суду з позовом у цій справі позивач, крім іншого, просила визнати за нею право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку, яка набута позивачем та ОСОБА_4 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року до березня 2006 року.
Під час розгляду справи встановлено, що факт проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, спільного бюджету, спільного відпочинку та ведення спільного господарства доведено належними і допустимими доказами.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час проживання позивача та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, було придбано земельну ділянку, площею 1010 кв. м, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, для ведення садівництва, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки та право власності таку земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем ((т. 1 а.с. 23).
На підставі вказаного договору 09 березня 2006 року на ім`я ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії АГ № 161367 (т. 1 а.с. 24).
Конструкція статті 74 СК України свідчить про те, що майно, набуте особами за час спільного проживання, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить таким особам на праві спільної сумісної власності;
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них майнових прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Іншими словами, майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності.
Тягар спростування обставин набуття майна на праві спільної сумісної власності особами за час спільного проживання, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить тій особі, яка заперечує відповідні обставини.
Однак, стороною відповідача не спростовано факту придбання спірної земельної ділянки за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою та не доведено, що спірна земельна ділянка була придбана за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 .
Відтак, враховуючи, що судом встановлено факт проживання позивача та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2004 року до березня 2006 року, спірна земельна ділянка, набута у цей період, підлягає правовій оцінці як об`єкт спільної сумісної власності та поділу.
У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення в цій частині про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки на спірну земельну ділянку.
Щодо судового збору.
У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині та ухвалює нове рішення по суті спору, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, на апеляційний суд покладається обов`язок вирішити питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи викладене, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 837,50 грн., тобто 1 418,75 грн. з кожного, та 8 360, 20 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, тобто, по 4 180,10 грн. з кожного.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки розміром 0,1010 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:013:0050, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва- скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку земельної ділянки розміром 0,1010 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:013:0050, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНОКПП - НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 2 837,50 грн., тобто 1 418,75 грн. з кожного, та 8 360, 20 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, тобто, по 4 180,10 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов