КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8757/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2026 року місто Київ
справа №367/2984/20
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Щур К.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: приватний нотаріус Кравченко Ірина Сергіївна про визнання припиненим договору іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та вилучення записів,-
В С Т А Н О В И В:
В травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:
визнати припиненим договір іпотеки №35.02-09/562 від 29вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко I.С. за реєстраційним №4610 від 29вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» та вилучити відповідний запис;
зняти заборону відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у реєстрі прав власності на нерухоме майно за №563555, реєстраційний номер обтяження 3811953 від 29вересня 2006 року, заборона №4611, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., в зв`язку з укладанням договору іпотеки №35.02-09/562 від 29вересня 2006 року та вилучити вказаний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
зобов`язати приватного нотаріуса Кравченко І.С. внести до державного реєстру прав та обтяжень нерухомого майна судове рішення ухвалене за цим позовом.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 29 вересня 2006 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач було укладено договір споживчого кредиту №334/74198, за умовами якого позичальник отримав споживчий кредит на купівлю житлової нерухомості.
Вказував, що за кредитні кошти він придбав квартиру АДРЕСА_1 .
29 вересня 2006 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, в забезпечення договору кредиту було укладено договір іпотеки №35.02-09/562, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Кравченко І.С. за реєстраційним за №4610, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 надав іпотекодержателю ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вказану квартиру.
Зазначав, що зазначеним договором іпотеки встановлений позасудовий порядок накладення стягнення на заставне майно через вчинення нотаріусом виконавчого напису на цьому договорі.
29 вересня 2006 рокуприватним нотаріусом Кравченко І.C. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень була накладена заборона на відчуження нерухомого майна і внесена до реєстру за №4611: індексний номер (реєстраційний номер обтяження) 3811953, номер спеціального розділу 34521126 та вчинений відповідний напис про іпотеку за номером №4610.
Вказував, що зобов`язання за споживчим кредитом №334/74198 позичальником виконо не в повному обсязі.
Зазначав, що вквітні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року у справі №367/3567/16-ц, яке залишене без змін Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ ухвалою від 11 жовтня 2017 року встановлено порушення прав банку на отримання коштів, встановлено суму заборгованості, а також встановлено те, що строки позовної давності по основному зобов`язанню минули.
Вказував, що узв`язку з пропущенням банком строків позовної давності, передбачених ЦК України, позивачу у справі №367/3567/16-ц відмовлено у позові про стягнення з позичальника ОСОБА_1 несплаченої частки кредиту по договору споживчого кредиту №334/74198.
Вважає, що обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Київської області у справі №367/3567/16-ц, яке набрало законної сили, є преюдиційними у справі за цим позовом, узв`язку з чим іпотека, яка є похідною від основного зобов`язання підлягає припиненню, а накладена заборона відчуження майна - вилученню з реєстру обтяжень.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 грудня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог посилався на те, що метою укладення договору іпотеки є гарантія іпотекодержателя отримання коштів за рахунок продажу застави. Проте, пропустивши строк позовної давності, відповідач втратив можливість отримати кошти від продажу предмету іпотеки або накладення стягнення на предмет іпотеки.
Вказував, що суд першої інстанції не врахував, що основне зобов`язання позивача про виплату суми боргу за кредитним договором припинене відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року.
Зазначав, що суд першої інстанції не врахував, що договір іпотеки є припиненим у зв`язку з припиненням основного зобов`язання відповідно до абз.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», п.п.1 ч.1 ст.593 ЦК України яким передбачене, що право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.
Посилався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано в рішенні зазначив, що позивачем вибраний невірний спосіб захисту своїх прав, а саме, предмет іпотеки підлягає судовому захисту за позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, а не про визнання припиненим договору іпотеки і про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення відповідних записів з державних реєстрів.
Вказував, що предметом позову є припинення договору іпотеки й зняття заборони відчуження майна, у мотивувальній частині позову зазначалось і про припинення іпотеки, тому, у разі задоволення позову з формулюванням про визнання іпотеки такою, що припинена, відповідає предмету позову.
17 червня 2026 року від відповідача до Київського апеляційного суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що позивачем не подано суду жодних належних доказів, щодо виконання основного зобов`язання за укладеним договором кредиту №334/74198 від 29 вересня 2006 року та позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абз.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку».
Колегія суддів погоджується з таким висновкомсуду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2006 року між АКБсоціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір кредиту №334/74198, відповідно до умов якого кредиторнадав позичальникуу тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 55000,00 доларів США зі сплатою 12,50% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 29 вересня 2021 року (п.п.1.1., 1.1.1. договору).
З метою забезпечення прав та вимог кредитора 29 вересня 2006 року між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» укладений іпотечний договір №35.02-09/562, згідно з яким позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. 29 вересня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №4610.
Згідно з п.1.4. іпотечного договору зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання: п.1.4.1. повернення кредиту в сумі 55000 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним в п.1.1. договору, яким обумовлене основне зобов`язання з кінцевим терміном погашення до 29 вересня 2021 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання.
Також іпотечний договір містить відмітку про те, що 29 вересня 2006 року приватним нотаріусом Кравченко І.C. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень була накладена заборона на відчуження нерухомого майна і внесена до реєстру за №4611: індексний номер (реєстраційний номер обтяження) 3811953, номер спеціального розділу 34521126 та вчинений відповідний напис про іпотеку за номером №4610.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №207615748 від 27 квітня 2020 року вбачається, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу 4608 від 29 вересня 2006 року; міститься інформація щодо державної реєстрації іпотеки: номер запису про іпотеку: 34521125 (спеціальний розділ), дата реєстрації: 20 жовтня 2006 року, підстави виникнення: договір про внесення змін до договору іпотеки №2311, виданий 31 жовтня 2012, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50086136 від 08 грудня 2019 року, приватний нотаріус Ковальчук С.П., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, строк виконання основного зобовязання: 29 вересня 2021 року, розмір основного зобовязання: 613095,88 грн., іпотекодержатель: АТ «Альфа-Банк», іпотекодавець: ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; згідно даних розділу Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяження вбачається: номер запису обтяження: 34521126 (спеціальний розділ), дата 29 вересня 2006 року, вид обтяження - заборона на нерухоме майно, реєстратор- приватний нотаріус Ковальчук С.П., підстава обтяження - договір іпотеки №4610 від 29 вересня 2006 року, додаткові відомості: заборона №4611.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, в квітні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 вересня 2016 року у справі 367/3567/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 747511,41 грн. та судові витрати у розмірі 11212,60 грн.
Рішенням Апеляційного суду Київської області у справі №367/3567/16-ц від 24 січня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ ухвалою від 11 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів. Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 31 жовтня 2012 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 30 січня 2013 року. Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції не врахував, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (п.4.5. договору) та що банк мав право з 30 січня 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у квітні 2016 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (30 січня 2013 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали б правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком не підлягали виконанню.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегера Л.О. вчинено виконавчий напис 06 серпня 2019 року, яким пропоновано звернути стягнення на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 серпня 2023 року у справі №367/7922/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «СЕНС БАНК», треті особи: приватний нотаріус Київського міського округу Вегера Л.О., приватний виконавець Кравець В.В., ДП «СЕТАМ» визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1518, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. 06 серпня 2019 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_4 . Вказане рішення не оскаржувалось в апеляційному порядку.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Київської області у справі №367/3567/16-ц, яке набрало законної сили є преюдиційними у справі за цим позовом, узв`язку з чим іпотека, яка є похідною від основного зобов`язання підлягає припиненню, а накладена заборона відчуження майна - вилученню з реєстру обтяжень.
Відповідач, заперечуючи проти позову у письмових поясненнях наданих до суду першої інсьанції вказував на те, що ОСОБА_1 не здійснив погашення заборгованості за кредитним договором. Наявність заборгованості за кредитним договором, що не погашена за рішенням суду свідчить, що зобов`язання ОСОБА_1 за договором не виконав. Зазначав, що ЦКУкраїни не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Посилався на те, що на даний час не існує жодної обставини, яка б свідчила про припинення іпотеки та/або наявність підстав для визнання припиненим іпотечного договору.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Правила припинення зобов`язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Сплив позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Боржник має виконати повністю те, що ним було обіцяне. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.
За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання, і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Сплив позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка містить виключний перелік підстав такого припинення, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» немає такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивача про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.
Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові у справі №6-786цс17, а також у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №921/247/17-г/16, від 20 червня 2018 року у справі №752/17492/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі №569/1548/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі №537/6072/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №766/10193/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі №335/9695/19, від 29 вересня 2021 року у справі №548/223/19, від 11 лютого 2022 року у справі №482/1561/20-ц, від 17 травня 2022 року у справі №523/18773/19, від 07 вересня 2023 року у справі №638/961/21, від 04 жовтня 2023 року у справі №331/6035/21.
У постанові від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20 Верховний Суд зазначив, що спірні правовідносини сторін після відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов`язання.
Натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але отримане в результаті добровільного виконання не є безпідставно набутим майном (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц).
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі №523/18773/19, від 27 квітня 2026 року у справі №352/1665/23.
Таким чином, спірні правовідносини сторін за договором іпотеки після ухвалення Апеляційним судом Київської області рішення від 24 січня 2017 року у справі №367/3567/16-ц про відмову у задоволенні позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності не припинились, а трансформувалися у натуральне зобов`язання.
Пунктом 6.3. іпотечного договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобовязання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Закону України про «Іпотеку».
Договір про іпотечний кредит, укладений між учасниками справи, не встановлює будь-яких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі.
Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абз.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку».
Недоведеність виконання позичальником/поручителями в повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за договорами іпотеки, укладеними на забезпечення такого зобов'язання.
Доказів щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 29 вересня 2006 року №334/74198 позивач не надав.
Оцінивши наявні у матеріалалх справи докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання припиненим договору іпотеки №35.02-09/562 від 29 вересня 2006 року, а, відповідно, і відмову у задоволенні похідних вимог про зняття заборони на відчуження майна та вилучення записів
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що договір іпотеки є припиненим у зв`язку з припиненням основного зобов`язання відповідно до абз.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», п.п.1 ч.1 ст.593 ЦК України яким передбачене, що право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою спростовуються вищезазначеним.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано в рішенні зазначив, що позивачем вибраний невірний спосіб захисту своїх прав, а саме, предмет іпотеки підлягає судовому захисту за позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, а не про визнання припиненим договору іпотеки і про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення відповідних записів з державних реєстрів.
Разом з тим вказане не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що пропуск позовної давності, про що зазначав позивач у своїй позовній заяві, не припиняє невиконане зобов'язання та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене, не припиняє суб'єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов'язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь-яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
При цьому, апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, №49684/99, § 2)).
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: