ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 р. Справа № 520/32302/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., повний текст складено 28.07.26 по справі № 520/32302/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України)
про визнання протиправним та скасування пунктів, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що акти службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Водночас обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Вказує, що пунктом 2 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.11.2025 №5551-АГ «Про призначення службового розслідування» лише скасовано пункт 7 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» тільки на час проведення службового розслідування, а не повністю. Стверджує, що позивачка отримала сповіщення від 14.04.2025 №1281 про те, що її чоловік майор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальник другого відділу прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 Прикордонного загону, прийнятий на службу за контрактом 25.06.1998, зник безвісти 05.03.2025 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Красне Перше Куп`янського району Харківської області. Про порушення прав свого чоловіка позивачка дізналася з усних повідомлень побратимів безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , про те, що нібито безвісти зниклого ОСОБА_2 притягнуто до матеріальної відповідальності саме після його зникнення. При цьому, наказ від 14.08.2025 №4241-АГ позивачці не вручався, про його прийняття не повідомлялось. Звертає увагу, що неможна притягати до матеріальної відповідальності безвісти зниклого військовослужбовця, оскільки це зачіпає його права та інтереси членів його сім`ї (батьків, дружини, дітей), яким обмежили виплати грошового забезпечення військовослужбовця, а майно безвісти зниклого військовослужбовця, тобто грошове забезпечення, яке нараховується, підлягає захисту до моменту припинення її розшуку або оголошення її померлою відповідно до законодавства. Зауважує, що відпрацювання рапорту від 01.02.2025 №28/7996/25-Вн на виплату одноразової грошової винагороди за травень, червень, вересень, листопад, грудень 2024 року та за січень 2025 року персоналу другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, здійснювалося майором ОСОБА_2 (безвісти зниклий, без пояснень якого неможливо встановити вказані обставини, що є грубим процесуальним порушенням комісії службового розслідування). Наголошує, що ОСОБА_2 не є належною відповідальною особою, яка може бути притягнута до відповідальності за результатами службового розслідування з огляду на те, що у п.1-2 Постанови №168 зазначено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командира (начальника) військової частини, який і є відповідальною особою ( НОМЕР_2 Прикордонного загону). Посилається на те, що комісія службового розслідування умисно не долучила до висновку від 09.08.2025 №02.2/28290/25Вн-ДСК аудиторській звіт від 31.05.2025 №2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі СхРУ) «за результатами внутрішнього аудиту НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2025 року». Зазначає, що ОСОБА_2 були дотримані службові обов`язки та виконані беззастережно накази командира (начальника), який затверджує виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, а рапорти, подані ОСОБА_2 є законними та такими, що відповідають положенням п.1-1 Постанови №168 та Наказу №726. Вказує, що незаконне утримання відповідачем з грошового забезпечення ОСОБА_2 двадцяти відсотків щомісяця на підставі п.7, 20 наказу Військової частини НОМЕР_1 від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» прямо впливає та порушує в першу чергу права ОСОБА_2 на повне, всебічне та справедливе розслідування, захист його майна (грошового забезпечення) до моменту з`ясування обставин зникнення безвісти, та права дружини ОСОБА_3 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 на належне соціальне забезпечення, яке передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».
Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивачки, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 без змін. Зазначає, що аудиторською групою ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено аудит, відповідно до якого групою офіцерів ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.03.2025 по 28.04.2025 було здійснено перевірку нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону за період з 01.03.2024 по 28.02.2025 відповідно до вимог Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 №726 (зі змінами внесеними наказами Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №904, від 22.12.2023 №1062). Так, в ході перевірки аудиторською групою ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено ряд можливих фактів щодо неправомірного нарахування коштів деяким військовослужбовцям додаткової премії із розрахунку 70 000 грн та 100 000 грн на місяць, пропорційно часу участі в оборонних заходах. Вказує, що службовим розслідуванням встановлено ряд порушень та прорахунків з боку посадових осіб приккшр (в тому числі майором ОСОБА_2 ) щодо порядку нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям, а саме в частині відпрацювання та ведення службових та службово-бойових документів, нездійснення належного контролю за правильністю подання відповідних рапортів та інформації, що відображена в них. Стверджує, що стягнення відбувались з серпня по листопад 2025 року, відповідно до ст.13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», якою визначено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення. Звертає увагу, що місячне грошове забезпечення нараховується безпосередньо військовослужбовцю. У свою чергу, Інструкцією №558 визначені окремі обставини, за яких нараховане військовослужбовцю місячне грошове забезпечення виплачується членам його сім`ї. Так, згідно наданих заяв від членів сімей майора ОСОБА_2 та відповідно до глави 6 розділу V Інструкції №558 грошове забезпечення, нараховане майору ОСОБА_2 щомісяця на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону, виплачується членам сімей в порядку та розмірах, визначених Інструкцією №558. Зауважує, що наказом НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) приккшр НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757 731 гривня 63 копійки. Разом з тим, за результатами розгляду скарг представника позивачки на дії НОМЕР_2 прикордонного загону, Східним регіональним управлінням направлено розпорядження від 07.11.2025 №03.3/16805-25-Вих до НОМЕР_2 прикордонного загону про усунення прорахунків при проведенні службового розслідування від 09.08.2025 № 02.2/28290/25Вн-(гриф). На виконання вказаного розпорядження: наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.11.2025 №5617-АГ «Про недопущення порушення фінансової дисципліни» скасовано оскаржуваний пункт 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ в частині утримання коштів з майора ОСОБА_2 в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди; наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.11.2025 №5551-АГ «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування з метою усунення виявлених регіональним управлінням порушень під час проведення службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_2 . Пунктом 2 вказаного наказу скасовано оскаржуваний пункт 7 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ. Наголошує, що оскаржувані пункти 7, 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ скасовані, підстави для задоволення позовних вимог на даний час відсутні. Тобто предмет позову вже скасований.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що аудиторською групою ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено аудит, відповідно до якого групою офіцерів ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.03.2025 по 28.04.2025 здійснено перевірку нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону за період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2025 року відповідно до вимог Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 №726 (зі змінами внесеними наказами Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №904, від 22.12.2023 №1062), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.09.2023р. за № 1543/40599 (зі змінами).
В ході перевірки аудиторською групою ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлено ряд можливих фактів щодо неправомірного нарахування коштів деяким військовослужбовцям додаткової премії із розрахунку 70 000 грн та 100 000 грн на місяць, пропорційно часу участі в оборонних заходах.
На підставі вище викладеного, відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого Наказом МВС №815, у Військовій частині НОМЕР_1 призначено службове розслідування за фактом можливого неправомірного нарахування додаткової грошової винагороди деяким військовослужбовцям прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону, термін проведення якого було визначено до 11.08.2025.
Пунктом 7 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у відповідності до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) приккшр НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 по факту нанесення шкоди державі на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки, внаслідок надмірного нарахування та виплати додаткової винагороди.
Пунктом 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) збиток, завданий державі на загальну суму 7 984 539 (сім мільйонів дев`ятсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 26 копійок, доручено внести до книги обліку нестач та відобразити суми в книзі обліку грошових стягнень та нарахувань за наступними військовослужбовцями, зокрема, майор ОСОБА_2 у сумі 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки. Щомісяця здійснювати утримання коштів з вищезазначених військовослужбовців, які проходять службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди до повного погашення збитку. Внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку.
За результатами розгляду скарг представника позивачки на дії НОМЕР_2 прикордонного загону, Східним регіональним управлінням направлено розпорядження від 07.11.2025 №03.3/16805-25-Вих до НОМЕР_2 прикордонного загону про усунення прорахунків при проведенні службового розслідування від 09.08.2025 № 02.2/28290/25Вн-(гриф).
На виконання вказаного розпорядження наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.11.2025 №5551-АГ «Про призначення службового розслідування», з метою усунення виявлених порушень в проведенні службового розслідування відносно майора ОСОБА_2 , призначено службове розслідування, яке провести в термін з 17.11.2025 до 16.12.2025. Висновок службового розслідування з матеріалами, що стосується службового розслідування, подати на розгляд та затвердження до 12.12.2025. На час проведення службового розслідування, скасовано пункт 7 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування».
Також, на виконання вказаного розпорядження, наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.11.2025 №5617-АГ «Про недопущення порушення фінансової дисципліни» скасовано оскаржуваний пункт 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 № 4241-АГ в частині утримання коштів з майора ОСОБА_2 в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Не погодившись з пунктами 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки, позивачка ініціювала даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачки спрямовані на спростування висновків службового розслідування, тому не можуть бути прийняті судом як належна підстава для задоволення позовних вимог, оскільки сам висновок службового розслідування у встановленому законом порядку не оскаржений, є чинним та покладений відповідачем в основу прийняття оскаржуваного наказу. Відтак, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу, прийнятого на підставі такого висновку.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані ОСОБА_3 пункти наказів у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки мають індивідуальний характер та стосується виключно ОСОБА_2 .
При цьому, наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.11.2025 №5617-АГ «Про недопущення порушення фінансової дисципліни» скасовано оскаржуваний пункт 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 №4241-АГ в частині утримання коштів з майора ОСОБА_2 в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Отже, за висновком суду першої інстанції, спірні накази не є такими, що порушують права позивачки, в зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 3-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту - Статут ВС ЗСУ), затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (ч.4 розділу «Вступ» Статуту ВС ЗСУ).
У силу приписів статей 26, 27 розділу «Відповідальність військовослужбовців» Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування регламентуються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний Статут).
Суд констатує, що дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється і на військовослужбовців Держприкордонслужби.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Частиною 1 ст.45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Приписами статей 83, 84 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
У силу приписів статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначаються Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.11.2021 №815 (далі по тексту - Порядок №815).
Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам (далі - шкода), проводиться з дотриманням Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та цього Порядку (п.п. 1, 2 розділу І Порядку №815).
Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.
Згідно з п.п. 1-4 розділу IV Порядку №815 службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.
У разі потреби за мотивованим рапортом особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови комісії строк службового розслідування може бути продовжено начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування, або старшим начальником (командиром), але не більш як на один місяць, про що видається письмовий наказ.
Строк проведення службового розслідування не включає часу перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або часу відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Продовження строку проведення службового розслідування здійснюється посадовою особою, яка призначила службове розслідування, про що видається письмовий наказ.
Службове розслідування починається з дня, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. Днем закінчення службового розслідування є день затвердження висновку службового розслідування начальником (командиром), який призначив службове розслідування.
Згідно з п.п. 1, 2 розділу VІ Порядку №815 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.
У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв`язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом`якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.
Відповідно до п.1, абз. 3 п.3, абз. 1 п.4, розділу VІІ Порядку №815 визначено, що за результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
У разі доведення вини військовослужбовця в завданні шкоди державі начальник (командир) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, а якщо шкода завдана кількома військовослужбовцями,- суми, що підлягає стягненню окремо з кожного військовослужбовця, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Якщо під час проведення службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення, учинене військовослужбовцем, містить ознаки кримінального правопорушення, начальник (командир) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ (далі по тексту - Закон №160-ІХ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Визначення термінів, які вживаються у Законі №160-ІХ, приведено в частині першій статті 1 вказаного Закону, зокрема:
- матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
- пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Відтак, враховуючи наведене колегія суддів зауважує, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
Відповідно до частини статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями статті 8 Закону № 160-ІХ.
Так, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку винної протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням чи невиконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Спірним у даному випадку є питання правомірності пунктів 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки.
Колегія суддів враховує, що згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України).
Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справа №440/3441/24, від 12.03.2025 у справі №420/9344/24, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України мають бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Зазначаючи про порушення своїх прав, позивачка звертає увагу, що отримала сповіщення від 14.04.2025 №1281 про те, що її чоловік, майор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальник другого відділу прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 Прикордонного загону, прийнятий на службу за контрактом 25.06.1998 року, зник безвісти 05.03.2025 під час виконання бойового завдання в районі н.п. Красне Перше Куп`янського району Харківської області.
Долучає до позову копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2025 №1202522[телефон приховано] щодо ОСОБА_2 та копію витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25.07.2025 №20250725-5157 щодо ОСОБА_2 .
Позивачка вказує, що щомісяця з безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 стягують 20 відсотків грошового забезпечення, яке продовжує йому нараховуватись, а половина його грошового забезпечення (заробітної плати та додаткової винагороди) виплачується порівну у неповному розмірі (має бути по одній третині повністю) його дружині - ОСОБА_3 , 1974 р.н., матері - ОСОБА_5 , 1957 р.н., сину - ОСОБА_4 , 2010 р.н., і з якого теж протиправно утримується Військовою частиною НОМЕР_1 - 20 відсотків грошового забезпечення (від половини), тобто з половини грошового забезпечення як соціальної виплати членам сім`ї безвісти зниклого.
У зв`язку з вищенаведеним, позивачка вважає, що пунктами 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки, безпосередньо порушено право позивачки на належне грошове забезпечення як соціальної виплати членам сім`ї безвісти зниклого.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 19 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. При цьому, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.
Рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19 підкреслено, що індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17 зазначено, що оскарження акта індивідуальної дії не є належним та ефективним способом захисту, якщо його скасування саме по собі не відновить порушене право.
У спірному випадку наказ НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» є правовим актом індивідуальної дії, який розрахований на певне коло осіб, зокрема, майора ОСОБА_2 .
Тобто, оскаржувані ОСОБА_3 пункти 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у частині щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 на загальну суму 757731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки, мають індивідуальний характер та стосується виключно ОСОБА_2 .
Також колегія суддів враховує, що за результатами розгляду скарг представника позивачки на дії НОМЕР_2 прикордонного загону, Східним регіональним управлінням направлено розпорядження від 07.11.2025 №03.3/16805-25-Вих до НОМЕР_2 прикордонного загону про усунення прорахунків при проведенні службового розслідування від 09.08.2025 №02.2/28290/25Вн-(гриф).
На виконання вказаного розпорядження, наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.11.2025 №5617-АГ «Про недопущення порушення фінансової дисципліни» скасовано оскаржуваний пункт 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.08.2025 № 4241-АГ в частині утримання коштів з майора ОСОБА_2 в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в частині висновку про те, що пункти 7, 20 наказу НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» не є такими, що порушують права позивачки.
За цим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції також зазначив, що сам висновок службового розслідування у встановленому законом порядку не оскаржений, є чинним та покладений відповідачем в основу прийняття оскаржуваного наказу. Відтак, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу, прийнятого на підставі такого висновку.
Колегія суддів звертає увагу, що висновок, акт службового розслідування дійсно фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій.
Висновок службового розслідування не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру для особи, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення.
Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов`язкового характеру для суб`єкта по відношенню, до якого він винесений.
Отже, висновок службового розслідування не має обов`язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02.10.2019 у справі №821/2137/15-а, від 31.05.2022 у справі №280/5247/20.
Однак, питання обґрунтованості висновку службового розслідування має бути предметом оцінки судом у разі оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, прийнятих на його реалізацію.
Рішеннями, які створюють для особи правові наслідки, є рішення, якими посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому порядку за наявності підстав вживає адміністративних та організаційних заходів, чи ініціює питання про притягнення особи до відповідальності.
Як встановлено вище, пунктом 7 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» у відповідності до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі завданого збитку начальника другого відділу прикордонної служби (тип С) приккшр НОМЕР_2 прикордонного загону майора ОСОБА_2 по факту нанесення шкоди державі на загальну суму 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки, внаслідок надмірного нарахування та виплати додаткової винагороди.
Також пунктом 20 наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) збиток, завданий державі на загальну суму 7 984 539 (сім мільйонів дев`ятсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 26 копійок, доручено внести до книги обліку нестач та відобразити суми в книзі обліку грошових стягнень та нарахувань за наступними військовослужбовцями, зокрема, майор ОСОБА_2 у сумі 757 731 (сімсот п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять одна) гривня 63 копійки. Щомісяця здійснювати утримання коштів з вищезазначених військовослужбовців, які проходять службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, в розмірі 20% місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди до повного погашення збитку. Внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку.
Отже, наказ НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) від 14.08.2025 №4241-АГ «Про підсумки службового розслідування» є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, який зумовлює виникнення прав і обов`язків для осіб, стосовно яких був складений, тому його висновки можуть бути предметом спору.
За цим, посилання суду першої інстанції на те, що сам висновок службового розслідування у встановленому законом порядку не оскаржений, є чинним та покладений відповідачем в основу прийняття оскаржуваного наказу, який з цих підстав не підлягає визнанню протиправним та скасуванню, є помилковими.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що акти службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків, проте, обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер, приймаються колегією суддів в якості належних.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав не порушення оскаржуваними пунктами наказу прав позивачки, проте помилково зазначив, що висновок службового розслідування у встановленому законом порядку не оскаржений, є чинним та покладений відповідачем в основу прийняття оскаржуваного наказу, який з цих підстав не підлягає визнанню протиправним та скасуванню, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду з підстав та мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 по справі № 520/32302/25 змінити з підстав та мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 по справі № 520/32302/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко