ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 р. Справа № 520/3837/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 14.07.26 по справі № 520/3837/26
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" (далі - відповідач, ДУ "Первомайська виправна колонія (№117)", в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
- зобов`язати Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що визначена до виплати відповідачем позивачу сума вартості належного, проте, неотриманого речового майна є необґрунтовано зменшеною, чим обумовлена потреба у судовому захисті.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
Зобов`язано Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що після звільнення ОСОБА_1 зі служби ДУ «Первомайська виправна колонія (№117)» було здійснено розрахунок недоотриманого ним речового майна особистого призначення, нарахована грошова компенсація, яка підлягає виплаті позивачу та складено відповідну довідку. 24.10.2025 року ОСОБА_1 ознайомився з зазначеною довідкою під підпис та отримав її оригінал. Надана позивачу довідка містить найменування недоотриманих предметів речового майна, їх кількість, ціна та розмір грошової компенсації. На даний час кошти для виплати грошової компенсації за належні до видачі та неотримані предмети речового майна на відповідний казначейський рахунок ДУ «Первомайська виправна колонія (№117)» не надходили. ДУ «Первомайська виправна колонія (№117)» не відмовляється від виплати позивачу компенсації за неотримані предмети речового майна та здійснює для цього всі необхідні заходи. Відсутність грошових коштів на відповідному казначейському рахунку позбавляє установу можливості виконати рішення суду та є причиною невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі та неотримані предмети речового майна. Також, відповідач стверджує, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в ДУ "Первомайська виправна колонія (№117)" до 08.08.2025.
Позивач звернувся до відповідача з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби.
У відповідь отримав лист від 23.01.2026 з додатком - довідкою, про належність до виплати сум компенсації за належне, проте, неотримане речове майно на рівні 26 091,85 грн, які позивачу наразі не є сплаченими.
Крім того, зазначені у довідці ціни предметів обмундирування вказані не станом на 01 січня 2025 року, який є роком звільнення позивача, а станом на дату набуття права на них за час служби в системі Державної кримінально-виконавчої служби.
Отже, визначена до виплати відповідачем позивачу сума вартості належного, проте, неотриманого речового майна є необґрунтовано зменшеною, чим обумовлена потреба у судовому захисті, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення зі служби.
У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 578 речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 5 Порядку № 578 визначено, що речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти).
Згідно з пунктами 8, 9 Порядку № 578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.
Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, таборах (дільницях) для тримання військовополонених, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.
Відповідно до пункту 22 Порядку № 578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Згідно з пунктом 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 60 Порядку № 578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Аналіз викладених норм свідчить про те, що Порядок № 578 визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби належним йому речовим майном у разі звільнення: особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно.
При цьому, застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам Порядку № 578, яким визначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, розраховується із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Верховний Суд в постанові від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16 виклав правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.
З огляду на зазначене, відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, а саме 2025 року.
Колегія суддів зазначає, що виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв`язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов`язаних з проходженням військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 28.01.2021 у справі № 520/1190/2020, від 27.10.2022 у справі № 820/1699/17, від 24.06.2025 у справі № 560/4729/24.
Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення зі служби. При цьому, на день звільнення зі служби особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, що правомірно враховано судом першої інстанції.
Аргументи відповідача щодо не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно зводяться до відсутності коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були.
Спростовуючи такі аргументи відповідача колегія суддів виходить з того, що виплата компенсації за неотримане речове майно не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на таку компенсацію. Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільняла б відповідача від виконання обов`язку щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.
Також, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 09.07.07р. №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Важливим є і те, що ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже зазначалось вище, грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, оскільки речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Отже, оскільки виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно здійснюється на підставі заяви, яку особа має право подати й після звільнення, строк звернення до суду починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про наслідки розгляду такої заяви (рапорту).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 09.07.2020 у справі №240/11529/19.
Як встановлено з матеріалів справи, 30.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування, що підтверджується копією зазначеної заяви з відміткою відповідача про її отримання 30.10.2025 за вх.№3272.
Водночас, відповіді на заяву позивача від 30.10.2025 щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач не надав. Така відповідь відсутня також у матеріалах справи.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, є необгрунтованими.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 по справі № 520/3837/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий