ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 р. Справа № 520/19461/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 22.07.26 по справі № 520/19461/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 23.11.2022 по 31.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 23.11.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 31.12.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 по 31.12.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 31.12.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2024 по 31.12.2024 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 по 19.02.2025 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2025 по 19.02.2025 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року;
- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, із урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
17.07.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в обґрунтування якої зокрема зазначено, що позивач з 23.11.2022 по 19.02.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку, виданого Військовою частиною НОМЕР_2 . Після звільнення позивач вирішив здійснити перевірку повноти та правильності нарахування і виплати йому грошового забезпечення. Для цього адвокатом було направлено відповідачу запит від 08.06.2026. На момент подання позову до суду відповідь не отримано. У той же час, після проведення консультацій з адвокатом позивачу стало відомо, що було порушено його майнове право. Позивач міг пропустити строк звернення до суду із позовними вимогами, які стосуються періоду з 23.11.2022 по 19.02.2025. У той же час сторона позивача вважає, що причини пропуску звернення до суду є поважними, а тому такий строк може бути поновлений.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в даній справі є: лист Військової частини НОМЕР_1 №848/фес/738 від 09.05.2026 та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за №848фес/696 та за №848фес/697 від 29.04.2026 (копії даних документів долучені до позовної заяви та заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду). Вказує, що тримісячний строк для звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, на положення якої посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, та який вважає пропущеним, фактично не є пропущеним, позаяк про суми, нараховані та виплачені при звільненні, позивач дізнався з відповідного письмового повідомлення відповідача, а саме листа Військової частини НОМЕР_1 №848/фес/738 від 09.05.2026 та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за №848фес/696 та за №848фес/697 від 29.04.2026. Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2025 у справі №990/20/25 зазначила, що поняття «поважні причини» є оціночним, законодавчо вичерпного переліку таких причин не існує, і суд повинен з`ясовувати їх у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних обставин справи. Стверджує, що позивач двічі звертався до відповідача з адвокатськими запитами - 04.04.2026 (№1-40) та повторно 08.06.2026 (№1-72) - з метою отримання відомостей про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період. Відповідач надав лише часткову інформацію (за період з березня 2023 по січень 2025 року), а щодо періоду з 23.11.2022 по березень 2023 року відповіді не надано ні на момент звернення до суду, ні на момент розгляду заяви про поновлення строку. Отже, за позицією позивача, він об`єктивно не мав змоги повністю визначити обсяг порушеного права та сформулювати позовні вимоги до отримання відповіді відповідача, що є непереборною перешкодою у розумінні правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.05.2024 у справі №420/28753/23, згідно з якою підставою для поновлення строку є обставини об`єктивного і непереборного характеру, які істотно перешкоджають своєчасній реалізації права на звернення до суду. Наголошує, що 08.06.2026 позивач частково дізнався про порушення свого права з отриманої відповіді на запит, а повної інформації про розміри виплат за весь спірний період не має і на сьогодні. Суд першої інстанції не дослідив належним чином це питання та не навів мотивів, чому вважає, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права раніше зазначеної дати, попри об`єктивну відсутність повних відомостей від відповідача.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, ст.312 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з Військової частини НОМЕР_1 наказом від 19.02.2025 №55, однак, з даною позовною заявою позивач звернувся лише 06.07.2026, тобто з пропуском строку звернення до суду, про що судом було зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду обставини не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
З огляду на що суд першої інстанції зазначив, що вказані представником позивача в заяві про поновлення строку від 14.04.2026 підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, тому відсутні підстави для поновлення процесуального строку звернення до суду.
Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.06.2026 у справі №240/15791/25, від 28.07.2026 у справі №240/15400/25, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.
У спірних правовідносинах позивач оскаржує дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу з 23.11.2022 по 19.02.2025 основних видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
За цим, строк звернення до суду з даним позовом обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів враховує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Отже, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення та інших виплат, які стосуються спірного періоду з 23.11.2022 по 19.02.2025, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 та ін.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2026 у справі №240/15039/25 за подібних правовідносин наголосив, що ключовим орієнтиром для обчислення строку звернення до суду є момент ознайомлення особи з документом, який містить повну, зрозумілу та достовірну інформацію про складові нарахованого і виплаченого грошового забезпечення. Отримання виплат саме по собі не завжди дає змогу оцінити правильність їх розрахунку. Якщо особа не має достатньої інформації про застосовані показники та коефіцієнти (зокрема, про розмір прожиткового мінімуму та тарифні коефіцієнти, що були покладені в основу розрахунку тощо), вона позбавлена можливості встановити, чи були нарахування здійснені законно.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №420/33039/24 зазначено про необхідність з`ясування судом дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Як вбачається зі змісту ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції обрахував тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення позивача з військової служби - з 19.02.2025.
Обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення до суду, позивач зазначав, що письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в даній справі є: лист Військової частини НОМЕР_1 №848/фес/738 від 09.05.2026 та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за №848фес/696 та за №848фес/697 від 29.04.2026 (копії даних документів долучені до позовної заяви та заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду).
Також позивач зауважив, що двічі звертався до відповідача з адвокатськими запитами - 04.04.2026 (№1-40) та повторно 08.06.2026 (№1-72) - з метою отримання відомостей про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період.
Проте, відповідач надав лише часткову інформацію (за період з березня 2023 по січень 2025 року), а щодо періоду з 23.11.2022 по березень 2023 року відповіді не надано ні на момент звернення до суду, ні на момент розгляду заяви про поновлення строку.
Тобто, за позицією позивача, він об`єктивно не мав змоги повністю визначити обсяг порушеного права та сформулювати позовні вимоги до отримання відповіді відповідача, що є непереборною перешкодою у розумінні правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.05.2024 у справі №420/28753/23, згідно з якою підставою для поновлення строку є обставини об`єктивного і непереборного характеру, які істотно перешкоджають своєчасній реалізації права на звернення до суду.
Судом першої інстанції залишено поза увагою вказані посилання позивача та не було встановлено, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому при звільненні сум.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, та застосував надмірно формальний підхід при оцінці обставин, що зумовили подання позивачем позову.
За цим, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права приймаються колегією суддів в якості належних.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшов передчасних висновків про повернення позову та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За цим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 по справі № 520/19461/26 скасувати.
Справу № 520/19461/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло