ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 р. Справа № 200/6978/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 200/6978/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ЄДРПОУ 37967785), вчинені на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 200/6978/24, які полягають у: повторному утриманні військового збору за ставкою 1,5 % із суми, з якої цей збір уже був утриманий боржником - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; утриманні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 18 % без одночасної виплати грошової компенсації сум цього податку, передбаченої пунктами 2-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- встановити, що вказані дії призвели до порушення права ОСОБА_1 на повне виконання судового рішення та спричинили недоотримання ним грошових коштів у сумі 98 598,50 грн (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 50 копійок).
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України військовий збір справляється за ставкою 1,5% від об`єкта оподаткування - доходу, нарахованого (виплаченого) платнику. Боржник ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), виконуючи функції податкового агента, вже нарахував дохід і утримав військовий збір у розмірі 7700,00 грн, що зафіксовано в довідці-розрахунку. Таким чином, сума, призначена до виплати (505 633,33 грн), була «чистою». Чинне законодавство не передбачає можливості повторного утримання військового збору з тієї ж суми доходу. Це є порушенням принципу однократності оподаткування, закріпленого у статті 4 ПКУ, та пункту 1.3 розділу ХХ ПКУ. Дії Казначейства фактично призвели до подвійного оподаткування однієї й тієї ж виплати, що є неприпустимим. Щодо утримання ПДФО без виплати грошової компенсації ОСОБА_1 зазначив, що пункт 1-1 постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям…» встановлює, що виплата додаткової грошової винагороди здійснюється в порядку, визначеному для грошового забезпечення, а нарахування та сплата податків - у порядку, передбаченому законодавством для грошового забезпечення. Для військовослужбовців (у т.ч. звільнених зі служби) постановою КМУ від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати грошової компенсації сум ПДФО. Згідно з пунктами 2-5 цього Порядку: грошова компенсація сум ПДФО виплачується військовослужбовцям одночасно з виплатою грошового забезпечення (грошових винагород); компенсація надається в розмірі суми податку, утриманого з такого забезпечення. Тобто у разі стягнення з боржника присудженої суми, яка охоплює дохід, з якого має утримуватися ПДФО, держава в особі її органів зобов`язана одночасно виплатити військовослужбовцю грошову компенсацію податку. Невиконання цього обов`язку призводить до того, що особа безпідставно позбавляється частини присуджених їй коштів. Таким чином, Головне управління ДКСУ у Донецькій області, утримуючи ПДФО за ставкою 18% і не забезпечивши виплату компенсації, діяло всупереч прямим приписам постанови № 44, порушивши право позивача на повне виконання судового рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 383 КАС України в адміністративній справі № 200/6978/24 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 383 КАС України та неврахуванням попередніх судових рішень, які мають обов`язковий характер, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 200/6978/24 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що частина перша статті 383 КАС України не містить жодного обмеження щодо того, який саме суб`єкт владних повноважень може бути адресатом такої заяви. Ключовим є те, що відповідні рішення, дії чи бездіяльність вчиняються на виконання судового рішення і призводять до порушення прав позивача, підтверджених цим рішенням. Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень, який безпосередньо вчиняв дії з перерахування коштів на виконання ухвали від 31 жовтня 2025 року. Саме його дії (повторне утримання військового збору та утримання ПДФО без компенсації) призвели до того, що стягувач недоотримав 98 598,50 грн, тобто порушили право позивача на повне виконання судового рішення. Таким чином, усі умови для застосування статті 383 КАС України виконані. Усталена судова практика Верховного Суду також підтверджує можливість оскарження дій органів Державної казначейської служби в порядку статті 383 КАС України, коли такі дії перешкоджають повному виконанню судового рішення (зокрема, постанова Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 826/13471/17).
Також апелянт зазначає, що є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що питання утримання ПДФО та військового збору не було предметом розгляду у справі № 200/6978/24, а тому становить окремий спір, який має вирішуватися шляхом подання нового позову. Предметом заяви в порядку статті 383 КАС України було не оскарження податкових зобов`язань як таких і не вимога про повернення надміру сплачених податків. Стягувач просив визнати протиправними дії Казначейства, які полягали в неправильному застосуванні податкового законодавства під час виконання судового рішення, що призвело до недоотримання присудженої суми. Апелянт посилається на те, що Верховний Суд у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 260/72/19 зазначив, що коли законодавством передбачена компенсація ПДФО, виконання судового рішення про стягнення грошового забезпечення має здійснюватися з одночасною виплатою такої компенсації, інакше особа не отримує належних їй коштів у повному обсязі.
Крім того, апелянт зазначає, що після того як Казначейство здійснило перерахування коштів у неповному обсязі, він спершу звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з окремим позовом до Головного управління ДКСУ у Донецькій області (справа № 200/3180/26), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Казначейства та зобов`язати здійснити доплату 98 598,50 грн. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 200/3180/26 відмовлено у відкритті провадження за цим позовом. В ухвалі зазначив: «Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову». Суд також наголосив: «якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення згідно ст. 378 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов». Ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 200/3180/26 набрала законної сили, не оскаржувалася і є чинною.
Відповідачі та Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Від апелянта надійшла заява, в якій він просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Представники відповідачів та Головного управління Державної казначейської служби в Донецькій області у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла таких висновків.
Судом встановлено такі обставини справи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 200/6978/24 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період з 13.11.2023 по 17.04.2024.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, збільшеному до 100 000 грн., за період з 13.11.2023 по 17.04.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі № 200/6978/24 заяву ОСОБА_1 про заміну способу та порядку виконання рішення суду від 30.12.2024 року по адміністративній справі № 200/6978/24 задоволено.
Змінено спосіб виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 200/6978/24, вирішено встановити новий спосіб виконання судового рішення: «стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати додаткової грошової винагороди у сумі 505 633 (п`ятсот п`ять тисяч шістсот тридцять три) гривні 33 копійки».
Зі змісту листа Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області від 24.03.2026 № 07.2-16-10/1560 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - Боржник) було надано розрахунково-платіжні відомості щодо нарахування та виплат згідно рішень суду, в яких зазначено суми податків, які необхідно утримати та перерахувати в дохід бюджету, та надані платіжні інструкції на перерахування зазначених податків. Так, 18.02.2026 на банківські реквізити, зазначені в заяві на стягнення коштів, позивачу були перераховані кошти в сумі 24 105,05 грн, а також, згідно платіжних інструкцій, наданих Боржником, перераховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 5389,95 грн та військовий збір у сумі 449,16 грн. Крім того, 06.03.2026 на банківські реквізити, зазначені в заяві на стягнення коштів, позивачу були перераховані кошти в сумі 382 929,78 грн, та згідно платіжних інструкцій, наданих Боржником, перераховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 85 624,05 грн та військовий збір у сумі 7135,34 грн. Отже, загальна сума, яка була направлена на виконання рішення суду по справі № 200/6978/24, складає 505 633,33 грн, що відповідає сумі, зазначеній у рішенні.
20.06.2026 (зареєстровано 22.06.2026) позивач подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву в порядку ст. 383 КАС України, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ЄДРПОУ 37967785), вчинені на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 200/6978/24, які полягають у: повторному утриманні військового збору за ставкою 1,5 % із суми, з якої цей збір уже був утриманий боржником - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; утриманні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 18 % без одночасної виплати грошової компенсації сум цього податку, передбаченої пунктами 2-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- встановити, що вказані дії призвели до порушення права ОСОБА_1 на повне виконання судового рішення та спричинили недоотримання ним грошових коштів у сумі 98 598,50 грн (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 50 копійок).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що подальше виконання рішення суду у справі № 200/6978/24 врегульовано приписами Закону № 4901-VI та Порядку № 845, покладено на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та відбуватиметься шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідача, а отже у спосіб та порядок, що перебувають поза межами контролю відповідача-суб`єкта владних повноважень та від його дій або бездіяльності не залежать. Водночас, ураховуючи, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів не є органами примусового виконання рішень, контроль за виконанням рішення суду, яке покладено на органи ДКСУ, у такому випадку не регулюється приписами ст. ст. 287, 383 КАС України. Суд звернув увагу, що питання наявності чи відсутності підстав для утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору при виплаті грошового забезпечення не було предметом розгляду у справі № 200/6978/24 та становить окремий спір. У разі, якщо позивач не згодний з утриманням податків при нарахуванні грошового забезпечення, він має право звернутися до суду з позовом щодо виплати йому грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманого з його грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення у цій справі.
Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 за № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 за № 11-рп/2012).
Виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень (п. 40).
У рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» Європейський суд з прав людини, вказав, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України.
Ст. 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до ч. 4 ст. 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
За змістом першого речення ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Отже, рішення суду в адміністративних справах може бути виконане як добровільно, з моменту набрання рішенням законної сили, так і примусово, після відкриття відповідного виконавчого провадження. При цьому виконання судового рішення, у якому порядку воно б не відбувалось, є невід`ємною складовою права на судовий захист.
Процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, який може здійснюватися, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 383 КАС України.
За змістом частин 1, 2 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Відповідно до ч. 4 ст. 383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Положеннями ч. 6 ст. 383 КАС України встановлено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Із системного аналізу зазначених правових норм випливає, що правовий інститут судового контролю за виконанням рішення суду, механізм якого передбачений ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у випадку встановлення протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень-відповідача при виконанні виконання рішення суду, які порушують права та/або законні інтереси позивача.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що частина перша статті 383 КАС України не містить жодного обмеження щодо того, який саме суб`єкт владних повноважень може бути адресатом такої заяви. Ключовим є те, що відповідні рішення, дії чи бездіяльність вчиняються на виконання судового рішення і призводять до порушення прав позивача, підтверджених цим рішенням.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, адже в ч. 1 ст. 383 КАС України чітко зазначено, що така заява може бути подана у разі якщо відповідні рішення дій чи бездіяльність вчиняються не просто суб`єктом владних повноважень, а саме суб`єктом владних повноважень - відповідачем.
Із матеріалів справи встановлено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області не було відповідачем у справі і взагалі не було учасником цієї справи. Воно лише здійснювало безспірне списання коштів з відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 84, у зв`язку з постановленням ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 31.10.2025, якою змінено спосіб виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024.
Стосовно посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 826/13471/17 суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень така постанова відсутня, а тому колегія суддів позбавлена можливості надати відповідним доводам апеляційної скарги належну правову оцінку.
Щодо посилання апелянта на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що питання утримання ПДФО та військового збору не було предметом розгляду у справі № 200/6978/24, а тому становить окремий спір, який має вирішуватися шляхом подання нового позову, колегія суддів зазначає таке.
За змістом ч. 2 ст. 381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений, зокрема, ст. 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов`язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб`єкт владних повноважень допускає бездіяльність, приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони фактично пов`язані з виконанням попередніх судових рішень), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого, зокрема, ст. 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до адміністративного суду з новим позовом, якщо дії, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, хоч і вчинені у зв`язку з виконанням попереднього судового рішення, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - забезпечення реалізації вже винесеного судового рішення в тій частині, в якій права та обов`язки сторін були чітко визначені.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач, звернувшись до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ЄДРПОУ 37967785), вчинені на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 200/6978/24, які полягають у: повторному утриманні військового збору за ставкою 1,5 % із суми, з якої цей збір уже був утриманий боржником - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; утриманні податку з доходів фізичних осіб за ставкою 18 % без одночасної виплати грошової компенсації сум цього податку, передбаченої пунктами 2-5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Водночас, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 200/6978/24 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період з 13.11.2023 по 17.04.2024 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, збільшеному до 100 000 грн., за період з 13.11.2023 по 17.04.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військоволікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вбачається зі змісту резолютивної частини рішення, судом не вирішувалось питання щодо виплати позивачу додаткової грошової винагороди одночасно із компенсацією податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у випадку незгоди позивача із розміром утриманих податків і зборів при нарахуванні додаткової винагороди, він може звернутись до суду з позовом щодо виплати йому грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманого з його грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення у цій справі.
Стосовно посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 260/72/19 суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень така постанова відсутня, а тому колегія суддів позбавлена можливості надати відповідним доводам апеляційної скарги належну правову оцінку.
Щодо посилання апелянта на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 200/3180/26, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені у ній, не є обов`язковими для врахування в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, згідно з якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також суд зауважує, що позивач не позбавлений права у встановленому законом порядку оскаржити зазначену ухвалу суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України, в тому числі щодо відсутності підстав для постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 249 КАС України.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 312, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року по справі № 200/6978/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 28.09.2026.