ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/2486/26 суддя першої інстанції: Падій В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 620/2486/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Головне управління, відповідач, апелянт), в якому просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі меншому ніж 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 06 вересня 2025 року, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату зазначеної пенсії у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум, відповідно до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 230/96-ВР).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до категорії 1, є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з Чорнобильською катастрофою, перебуває на обліку у Головного управління та отримує пенсію відповідно до Закону № 796-ХІІ, однак додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, нараховується їй не у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачено статтею 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, а у фіксованому розмірі 227,76 грн, визначеному пунктом 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок № 1210), що, на переконання позивача, не відповідає закону та порушує гарантований їй рівень соціального захисту.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі меншому ніж 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 06.09.2025, та зобов`язано Головне управління здійснити перерахунок і виплату зазначеної пенсії у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що держава, змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність набутих ними прав, а досягнутий рівень такого захисту має бути збережений, у зв`язку з чим фіксований розмір додаткової пенсії, встановлений Порядком № 1210, нівелює гарантії, закріплені статтею 50 Закону № 796-ХІІ, і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що позивач не є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розумінні статті 10 Закону № 796-ХІІ, а тому гарантії, передбачені Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ, на спірні правовідносини не поширюються.
Крім того, апелянт наголошує, що Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, яким визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ, втрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, а тому не могло застосовуватися судом першої інстанції до правовідносин, які виникли до його ухвалення.
Головне управління також вважає, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, не охоплюється змістом статті 46 Конституції України, а є додатковою соціальною пільгою, порядок і розмір якої Верховна Рада України правомірно делегувала Кабінету Міністрів України Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), і оскільки норми цього Закону та Порядку № 1210 у судовому порядку неконституційними чи протиправними не визнані, правових підстав для перерахунку додаткової пенсії у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком немає.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строки для подання відзиву, матеріали справи витребувано з Чернігівського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою, у відзиві ОСОБА_2 зазначає, що спір має виключно правовий характер і стосується застосування статті 50 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР, яка гарантує особам категорії 1 з інвалідністю ІІ групи додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а не підзаконного Порядку № 1210, яким відповідач обмежив цю виплату до 227,76 грн.
При цьому право позивача на таку пенсію ґрунтується не на статусі учасника ліквідації наслідків аварії (відсутність якого підкреслює апелянт), а на статусі потерпілої категорії 1 та інвалідності, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.
На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, якою підтверджено застосування статті 50 Закону № 796-XII саме в редакції 1996 року, та зауважує, що підзаконний акт не може звужувати обсяг гарантії, встановленої законом.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, а за приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Водночас частиною третьою статті 22 Основного Закону встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а статтею 16 Конституції України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу та збереження генофонду Українського народу визнано окремим конституційним обов`язком держави, який зумовлює особливий, посилений рівень соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок цієї катастрофи, порівняно із загальними гарантіями, передбаченими статтею 46 Конституції України.
Наведені конституційні приписи деталізовано Законом № 796-ХІІ, спрямованим на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та повне відшкодування завданої їм шкоди.
Питання нарахування щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих, врегульовано статтею 50 цього Закону, яка з часу його прийняття неодноразово змінювалася.
У редакції Закону № 230/96-ВР стаття 50 Закону № 796-ХІІ передбачала призначення зазначеної пенсії інвалідам I групи в розмірі 100 відсотків, інвалідам II групи - 75 відсотків, інвалідам III групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Спроба зменшити ці розміри Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Однак Законом № 76-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, статтю 50 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, за якою розмір і порядок виплати додаткової пенсії делеговано Кабінету Міністрів України, який пунктом 13 Порядку № 1210 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 112) установив для інвалідів II групи, віднесених до категорії 1, фіксовану суму такої пенсії в розмірі 227,76 грн - тобто в розмірі, істотно нижчому за 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, які позивач отримувала б за статтею 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Правові наслідки такого законодавчого регулювання були предметом оцінки Верховного Суду. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановою від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, розвиваючи правову позицію, викладену раніше в постанові цієї ж палати від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, дійшла висновку, що, змінивши Законом № 76-VIII порядок визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, законодавець фактично скасував соціальну гарантію, передбачену статтею 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, чим порушив вимоги частини першої статті 3, частини другої статті 8, статті 16, частини третьої статті 22, частини першої статті 46 та частини першої статті 50 Конституції України, оскільки держава, змінюючи законодавче регулювання соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, не має права вдаватися до обмежень, що порушують сутність набутих ними прав, а досягнутий рівень такого захисту підлягає збереженню.
З цих підстав Верховний Суд прямо відступив від висновків, викладених у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 193/877/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/5002/17, від 16 червня 2022 року у справі № 644/8266/17 та інших, згідно з якими додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, мала нараховуватися в порядку та розмірах, визначених Порядком № 1210, і сформулював нову правову позицію, згідно з якою зазначена пенсія за своєю суттю є невід`ємною складовою позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи посилений соціальний захист, обмеження якого є неприпустимим, а нараховуватися та виплачуватися вона має саме в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, тобто для осіб з інвалідністю II групи - у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому Верховний Суд виходив із того, що відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України суд, дійшовши висновку про невідповідність закону чи іншого правового акта Конституції України, не застосовує такий акт, а керується нормами Конституції України як нормами прямої дії, і ця дискреція суду не залежить від того, чи визнаний відповідний акт неконституційним у порядку конституційного провадження та чи є він формально чинним на момент розгляду справи.
Колегія суддів також враховує, що Конституційний Суд України рішенням від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 вже перевіряв на відповідність Конституції України положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким передбачено застосування норм статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
За наслідками цього розгляду Конституційний Суд України визнав таке регулювання неконституційним щодо статті 54 Закону № 796-ХІІ, однак конституційним - щодо статті 50 цього ж Закону, мотивувавши висновок тим, що стаття 50, на відміну від статті 54, безпосередньо не встановлює власних розмірів додаткової пенсії, а тому делегування Кабінету Міністрів України повноважень визначати порядок і розмір цієї виплати само собою не породжує юридичної невизначеності, забороненої частиною першою статті 8 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що предметом оцінки Конституційного Суду України в наведеній справі була відповідність оспорюваного регулювання вимозі юридичної визначеності, тоді як правова позиція Верховного Суду, сформульована в постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, ґрунтується на іншому конституційному критерії - забороні звуження змісту та обсягу раніше досягнутого рівня соціального захисту, передбаченій частиною третьою статті 22 Конституції України, і полягає в порівнянні розміру додаткової пенсії, гарантованого статтею 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, з розміром цієї ж виплати після внесення змін Законом № 76-VIII.
Оскільки Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 такої оцінки не містить, колегія суддів не вбачає в ньому перешкоди для застосування наведеної правової позиції Верховного Суду до спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що самі підстави, з яких Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 звернувся до Конституційного Суду України з питання внесення конституційного подання щодо відповідності Конституції України статті 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, свідчать про те, що Верховний Суд не вважав це питання остаточно вирішеним наведеним вище Рішенням від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023. Таке подання Верховного Суду (№ 4/309(26)) надійшло до Конституційного Суду України 02 червня 2026 року, яким відкрито відповідне конституційне провадження. Станом на час розгляду цієї справи рішення за наслідками згаданого провадження не ухвалено, у зв`язку з чим питання про конституційність чинної редакції статті 50 Закону № 796-ХІІ залишається предметом самостійної, ще незавершеної перевірки Конституційного Суду України, а правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, залишається чинною для застосування судами до дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_2 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до категорії 1, є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність якої пов`язана з Чорнобильською катастрофою, перебуває на обліку у Головного управління, а додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, нараховується та виплачується їй у фіксованому розмірі 227,76 грн замість 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Застосовуючи до цих обставин правову позицію, сформульовану Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на нарахування та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, саме в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, а дії Головного управління, яким така пенсія нараховувалася в меншому, фіксованому розмірі на підставі Порядку № 1210, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Оцінюючи в цьому контексті доводи апеляційної скарги, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на відсутність у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розумінні статті 10 Закону № 796-ХІІ, оскільки право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, за статтею 50 цього Закону пов`язується не з участю в ліквідації наслідків аварії, а з віднесенням особи до категорії 1 постраждалих та встановленою групою інвалідності, що в цій справі не заперечується.
Гарантії, передбачені Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1584-ІХ, на які посилається апелянт, стосуються осіб, зазначених саме у статті 10 Закону № 796-ХІІ, та порівняння розміру їх пенсійних виплат із середньою заробітною платою в Україні, тобто регулюють інші правовідносини, ніж ті, що є предметом цього спору, а тому наведені доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Не заслуговує на увагу і твердження апелянта про те, що Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 не підлягало застосуванню судом першої інстанції, оскільки воно прийняте щодо частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ, яка визначає розмір основної пенсії по інвалідності, тоді як предметом спору в цій справі є розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, що визначається статтею 50 цього ж Закону.
Колегія суддів погоджується, що посилання суду першої інстанції на зазначене Рішення Конституційного Суду України як на норму, безпосередньо застосовну до спірних правовідносин, є неточним, однак ця неточність одного з додаткових аргументів мотивувальної частини рішення не впливає на правильність ухваленого по суті рішення, оскільки самостійною та достатньою підставою для задоволення позову є наведена вище правова позиція Верховного Суду, сформульована безпосередньо щодо застосування статті 50 Закону № 796-ХІІ в постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, а відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України неправильна юридична кваліфікація окремого аргументу, яка не вплинула на правильність вирішення справи по суті, не є самостійною підставою для скасування судового рішення.
Колегія суддів відхиляє й доводи апелянта про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, як явище, що не охоплюється змістом статті 46 Конституції України, може вільно регулюватися Верховною Радою України на власний розсуд, зокрема шляхом делегування Кабінету Міністрів України права визначати її розмір Законом № 76-VIII.
Такий підхід прямо спростовується наведеною вище правовою позицією Верховного Суду, згідно з якою зазначена пенсія, незалежно від її формальної кваліфікації як додаткової соціальної пільги, становить невід`ємну складову конституційного обов`язку держави за статтею 16 Конституції України щодо повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому зменшення її розміру порівняно з раніше досягнутим рівнем соціального захисту суперечить частині третій статті 22 Конституції України незалежно від наявності формального рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними норм Закону № 76-VIII або Порядку № 1210, оскільки за частиною четвертою статті 7 КАС України суд самостійно вирішує питання про незастосування акта, що суперечить Конституції України.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваних дій критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та, як наслідок, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 620/2486/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 620/2486/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова